Самодостатня громада існує у Хлистунівці

Село Хлистунівка, що на Городищині, багате своєю історією, працьовитими людьми та гарними краєвидами.

Існують різні припущення щодо виникнення назви села. В одній із історій ідеться, що Правобережжя багате на кам’яні породи, зокрема граніт, що залягає в окремих місцях на поверхні. Із різних повітів їхали до села за каменем. А згодом виселяли сюди людей, які чимось завинили на його видобуванні. Їх карали за непослух батогами (хлистали). Назва села Хлистунівка згадує у творах польський письменник Станкевич. Описуючи боротьбу українського народу проти польських загарбників, автор вказує, як козаки Богдана Хмельницького між В’язівком і Городищем «захлиснули» загін поляків армії Вишневецького. За розповіддю краєзнавця Івана Гуріненка, цією місцевістю їхали чумаки і зупинилися стомлені на правому березі річки. Люди й воли жадібно почали пити воду, аж хлистали її. Корінні жителі з дива аж закричали: «Дивіться, як хлищуть воду!». Дехто з тих чумаків залишився тут жити. Звідси й пішла назва села Хлистунівка.

У давнину, під час антропогенового періоду, на території сучасної Хлистунівки бродили стада мамонтів. Свідченням про існування тут здавна цих істот є низка знахідок. Серед них найцінніша — кістяк мамонта, який знайшли в урочищі сучасного гранітного кар’єру.

Час утворення населеного пункту не встановлено. У селі, так само як і на всій Черкащині, є багато курганів, або так званих «могил». Їх здавна вважали козацькими, але деякі з них створені в добу давньої бронзи, а деякі — у скіфський період. Найбільший із курганів розташовувався від села Дирдин до Хлистунівки.

Восени 1997 року експедиція археологічної інспекції міста Черкас працювала вздовж кургану. Знайшли неглибокі поховання з останками кісток, рештками скіфського посуду, наконечниками стріл, катакомби у вигляді ям, з підкопом в один бік.

Орієнтовно в першій половині XV століття у Хлистунівці з’явились ознаки організованого життя людей. За указом царя Павла І від 12 грудня 1796 року Київське намісництво ліквідували і перейменували на Київську губернію. Хлистунівка ввійшла до складу Київської губернії Черкаського повіту.

Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії» 1864 року пише, що населення тут нараховує 2 060 осіб. Церква в селі Архистратига Михаїла, 4-го класу, побудована у XVIII столітті.

Радянська влада прийшла в село в 1917 році. У перші роки колективізації було створено один колгосп імені Сталіна, а через кілька років другий — імені Шевченка. У 1929 році утворили колгосп «Вперед», згодом їх об'єднали в один — ім. Котовського.

На фронтах Другої світової війни воювали 530 жителів Хлистунівки, 360 із них загинули. На їхню честь у центрі села споруджено обеліск Слави. 27 осіб нагоро­джено орденами і медалями.

Станом на 1972 рік у селі проживали 3 384 особи, працювали середня школа, в якій навчались 517 учнів, клуб на 300 місць, дві бібліотеки з фондом 14 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерські пункти. На території села була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Котовського, який обробляв 3 739 га землі, зокрема і 2 334 га орної. Колгосп вирощував зернові й технічні культури, займався м’ясо-молочним тваринництвом. Працювали електромлин, цегельний, щебеневий заводи, завод залізобетонних конструкцій.

Нині у Хлистунівці проживає понад 2 500 жителів. На території села є школа, дошкільний навчальний заклад «Промінчик», Центр культури і дозвілля, амбулаторія, кар’єроуправління, завод залізобетонних конструкцій.

Ця громада − самодостатня, її бюджет становить 2 млн 400 тис. грн, перевиконання на сьогодні становить 151 %. Сільська голова Наталія Сенкевич дбає про установи села, торік перехідний залишок із бюджету роздали на їхній ремонт. 500 тис. грн спрямували субвенційно на побудову котельні на твердому опаленні у школі, заміну віконних блоків на першому поверсі та на ремонт їдальні. 200 тис. грн − на перекриття даху в Будинку культури. Також кошти спрямували й на ремонт туалетних кімнат у дитячому садку.

Щодо реформи децентралізації, то громада села перебуває на етапі вичікування.

− У селі проводили обговорення, громадські слухання, засідання сесії, направляли листи в суміжні громади. Лише Дирдин дав згоду на об’єднання, адже ми хочемо бути центром громади, − розповідає сільська голова.

Нова Доба