Олександр Миколайович Чеченський

Невеличке місто Кам’янка має цікаву і багату історію. Насамперед воно пов’язане з членами знаменитої родини Давидових-Раєвських.

З Кам’янкою пов’язане ім’я героя війни 1812 року, першого генерала з чеченців Олександра Миколайовича Чеченського (1776-1834).

Під час одного з набігів царських військ на родове село імама Мансура Алди він ще дитиною був захоплений у полон. Хлопчика на ім’я Алі взяв на виховання шістнадцятирічний підпоручик Микола Миколайович Раєвський.

Хлопчика похрестили і дали ім’я Олександр Миколайович Чеченський. Виріс він у Кам’янці у матері Миколи Раєвського Катерини Миколаївни разом з її дітьми від другого чоловіка, багатого поміщика Лева Денисова.

Олександр Чеченський отримав гарну домашню освіту, потім навчався у Московському університеті, але зберіг всі риси притаманні своєму народові. Ось як описав Чеченського знаменитий поет і партизан Денис Давидов: «Состоявший по кавалерии ротмистр Чеченский - черкес, вывезенный из Чечни младенцем и возмужавший в России. Росту малого, сухощавый, горбоносый, цвета лица бронзового, волосу черного, как крыло ворона, взора орлиного.

Характер ярый, запальчивый и неукротимый: явный друг или враг; предприимчивости беспредельной, сметливости и решительности мгновенной».

Після закінчення університету Олександр Чеченський почав військову кар’єру в Нижегородському драгунському полку в Кизлярі, під командуванням свого прийомного батька Миколи Раєвського. Там він заслужив славу відмінного офіцера, найкращого мисливця та вершника в полку. За Кабардинський похід 1804 року, прапорщик Чеченський отримав свій перший орден - Св. Анни 3-го ступеня.

В 1805 році Чеченський був призначений у Гродненський гусарський полк, де командував полуескадроном. Полуескадрон Чеченського в 1805 – 1807 рр. воював з французькими військами під Мишеніцами, Гутштадом, Аккендорфом. Мужність Чеченського під Гутштадтом була відзначена золотою Георгіївською зброєю – шаблею з написом «За мужність».

В день битви під Аккендорфом 25 травня 1806 року гродненські гусари перепливли на очах у французів річку Пасаржу та під Коммерсдорфом захопили обоз, що складався з однієї гармати, однієї мортири та 40 фур з порохом, ядрами й гранатами. Проти двох російських ескадронів виступили три французьких. Переправити обоз через міст було неможливо. Тоді командир полку підполковник Кульньов наказав Чеченському підірвати обоз. Підготувати вибух Чеченський доручив гусару Акиму Плешу, а 10 гусарів залишив для прикриття. Пропустивши російські ескадрони до річки, Чеченський дочекався, поки підійдуть гусари прикриття й скомандував Акиму Плешу підпалити порохову доріжку, що вела до захоплених фур. Коли дим розвіявся, всі побачили, що російські ескадрони були вже на іншому березі, Плеш плив верхи на коні, поруч з ним Кузьмін тримав коня з полоненим гусаром, а недалеко від вибуху, стояли, мов вкопані, французькі ескадрони. За цей бій Чеченський був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня.

Такий же орден отримав за ці бої й прославлений Багратіон.

Коли ж війська Наполеона почали наступ на Росію, ротмістр Чеченський командував Бузьким козачим полком, що був у арьергарді Барклая-де-Толлі, брав участь у боях під Вітебськом, Смоленськом, Тарутиним. Під Бородіно полк Чеченського воював у складі кавалерійського корпусу отамана Платонова. А коли Наполеон захопив Москву, Бугський козачий полк у кількості 60 шабель, злився з загоном підполковника Дениса Давидова. Олександр і Денис були друзями дитинства, бо раніше часто зустрічалися у Кам’янському маєтку Раєвських.

На Мстиславській дорозі партизани Чеченського й Давидова з’єдналися з основними силами російських військ. Тут Кутузов особисто подякував

Чеченського за гарну службу, а М. М. Раєвського за такого вихованця. Поряд з прийомним батьком Чеченський захищав центральний редут на Бородінському полі, що ввійшов в історію, як «батарея Раєвського».

28 вересня 1812 року при звільненні села Ляхово російські війська під командуванням Чеченського взяли в полон 2 тисячі рядових, 60 офіцерів і самого генерала Ожеро. Особливо виділяють сучасники рицарський характер Чеченського, вміння цієї безстрашної людини цінувати мир і людські життя. Так, 8 грудня, командуючи авангардом партизанського загону під Гродно, Чеченський зіштовхнувся з аванпостом французів і взяв в полон двох австрійських гусар. Російське командування на той час вже вело переговори з австрійцями, тому Чеченський відіслав гусарів до австрійського генерала Фрейліха, командира гродненського гарнізону. Фрейліх прислав парламентаря, б щоб подякувати Чеченському за такий благородний вчинок. Використавши момент, Чеченський вступив у переговори з генералом і переконав його, щоб французький загін, що чисельно переважав загін Чеченського, покинув місто, не знищуючи запасів. Французи покинули місто, залишивши майна більше ніж на мільйон рублів. За взяття Гродно без кровопролиття Олександру Чеченському було присвоєно звання майора.

О. Чеченський зі своїм загоном пройшов з боями від Смоленська до Польщі. В бою біля Рейхенбаума його полк розгромив переважаючі сили французів, взявши в полон підполковника, полкове знамено, два нижніх офіцерських чина та більше ста рядових. Потім зі своїм полком брав участь у «битві народів» під Лейпцігом. Після цього, за наказом командуючого, гусарський полк Чеченського перекидають у Нідерланди. Там, об’єднавшись з трьома козачими полками, штурмом беруть фортецю Бреда.

Під містом Ліоном полку Олександра довелося битися з переважаючою силою французів. Тут 14-ти тисячна армія під командуванням графа Воронцова врятувала союзні австрійські війська від 70- тисячної армії Наполеона. На другу ніч битви російська кавалерія змела французьку піхоту і заставила її тікати з поля бою. Чеченський у бою був поранений у руку і ногу, але поле бою не покинув.

За битву під Ліоном Олександр Чеченський був нагороджений орденом Св. Анни з діамантами та підвищений у чині.

У 1813 році Чеченський з невеликим загоном бере в осаду нове місто Дрезден. Місто здалося йому без бою. В рапорті Денис Давидов записав: «Вчерашнего числа я предпринял усиленное обозрение Дрездена. Ротмистр Чеченский, командующий 1-м Бугским полком, отличился, это его привычка».

І ось впав Париж. Олександр Чеченський у свиті царя разом з генералами М.М. Раєвським та Денисом Давидовим бере участь у параді переможців на Єлисейських полях. За участь у взятті Парижу Олександр Миколайович нагороджений срібними медалями «За вступление в Париж» и «В память 1812 года».

1 січня 1816 року полковник Чеченський був призначений командиром Литовського уланського полку. Після закінчення закордонного походу Олександр Миколайович в чині генерала пішов у відставку і поселився на Псковській землі. Одружився на дочці таємного радника Катерині Бичковій і мав шестеро дітей.

Існує така легенда, що на одному з військових оглядів Чеченський був представлений імператору, той відмітив, що, навіть, азіат може бути гарним російським офіцером. На це Чеченський відповів, що, якби це сказав хтось інший, то дуелі йому б не уникнути. Імператор спохмурнів та відійшов у бік, але скоро Чеченський був відставлений і попав у опалу. Було це правдою чи вигадкою – невідомо, але Чеченський був присутній на коронації Миколи І, хоча про їх полеміку історія не згадує. Цікаво, що в житті, в листах і спогадах Чеченського нерідко називали Раєвським. Пізніше це плутало і істориків, і пушкіністів, так як у Раєвського був і рідний син Олександр, який був набагато молодшим за прийомного.

Олександр Чеченський був знайомий з Олександром Пушкіним, останній навіть зробив начерк портрета Чеченського.

Князь Вяземський в «Старій записній книжці» згадує командира кінногвардійського загону Раєвського, але не родича генерала. Скоріше всього це був Чеченський. Так ось він пише, що офіцер цей в деякій мірі був лінгвіст, так як збагатив «гвардейский язык» деякими висловами, які довго були у вжитку – «пропустить за воротник», трішки «под шефе».

В Храмі Христа Спасителя, побудованому Олександром ІІІ на честь перемоги над Наполеоном у 1812 році, під №16 серед героїв висічено ім’я О. М. Чеченського, як нагородженого орденом Св. Георгія 4 ступеня.

В селищі Кудевері на Псковщині був знайдений один з надгробних каменів, на якому були вказані ім’я та дата смерті однієї з дочок О. М. Чеченського – Любові Олександрівни. Можливо, десь поряд і могила її батька. До своєї честі Чеченський не прийшовся до двору імператора. У нього не було нагород, крім тих, що заробив своєю хоробрістю на полях битви. І хоч він відомий, як російський воєначальник, все ж через все життя проніс згадку про омріяну в дитинстві рідну чеченську землю, таку вільну і прекрасну. Помер Чеченський у січні 1834 року. Такою дивовижною була доля російського воєначальника, вихідця з Чечні, О. М. Чеченського.

Тетяна Григоренко

Спеціально для онлайн-газети Новини Черкас