Корсунь був містом-фортецею

Вважається, що Корсунь, серед інших міст, був заснований ще великим князем Ярославом. У 1195 році Корсунь уже вважався одним із значних прикордонних міст і князі сперечалися за право володіти ним. Проте у XIII-XV століттях Корсунь розділив сумну долю багатьох поселень нашого краю – він був спустошений і тривалий час залишався безлюдним.

Письмових згадок про місто не знаходимо до 1580 року, аж коли король Баторій дав Корсуню значні привілеї, щоб його заселити і зміцнити. Ці привілеї випросили князі Вишневецькі – один Київський посадник, інший – староста Черкаський і Канівський. Вони довели необхідність облаштувати міцне місто на шляху, яким войовничі татари зазвичай ходили на Польщу. Корсуню надали можливість користуватися Магдебурзьким правом. Тобто, містяни вже не корилися поставленим зверхникам, а самі обирали собі воєвод, старост і суддів. Ці привілеї були записані на пергаменті і датовані 1585 роком. У документі знаходимо і опис герба Корсуня: «Лук жовтий натягнутий з накладеною на нього стрілою на червоному тлі». Підтверджувалися ці привілеї і королівськими грамотами 1592 та 1598 років. У 1616 році у Корсуні нараховувалося 1300 козацьких дворів. Козаки були звільнені від сплати будь-яких податків, але несли військову службу і на випадок війни мусили дружно виступити проти ворога.

Під час війни за гетьмана Павлюка Корсунь брав дієву участь у повстанні проти Польщі. Тому польський гетьман Конецпольський, виступаючи проти козаків під Кумейками, спершу мусив зайняти Корсунь, щоб не отримати удар у спину.

Ключову роль відіграв Корсунь і під час Національно-визвольної війни 1648-1657 років. У щоденнику Машковича так описувалася битва війська Богдана Хмельницького під Корсунем: «Поляки, відступаючи від Черкас, зупинилися біля Корсуня і хотіли його запалити. Але отримали рішучу відсіч козаків, тож вирішили відійти до Богуслава. Коли Хмельницький дізнався про це, вийшов наперед із 40-тисячним військом і в одну ніч козаки перекопали глибоким ровом вузьку долину Крута балка, через яку мали йти поляки. Відтоді ця балка називається Різаним яром. Коли з крутої гори у долину спустилися поляки, передні мусили різко зупинитися перед ровом, але відступити назад з важкими возами і гарматами вже не могли. Задні частини обозу налітали на передніх, перекидали одні одних. Люди, коні, вози – усе змішалося у безладі. Тоді із засідки вийшли козаки Хмельницького, оточили поляків з усіх сторін, на голову розбили їх та узяли у полон обох гетьманів – коронного і литовського».

У 1659 році у Корсуні поставили 24 гармати козацького арсеналу. Після того як польські війська розгромили російську армію Шереметьєва, 21 листопада 1660 року у Корсуні зібралася Чорна рада. Рядові козаки вирішували подальшу долю запорізького війська й України. Гетьманом обрали Юрія Хмельницького і скасували договір з Московщиною, який укладав його батько. Відтоді усі посилання на Переяславську угоду, як задокументовану дружбу між Україною та Росією, є історичною фальсифікацією. У 1663 році в Корсуні відбулася ще одна рада, на якій Юрій Хмельницький склав булаву і новим правобережним гетьманом обрали Павла Тетерю, що був одружений на його сестрі. Згадки про Корсунь постійно знаходимо у документах козацького часу.

У XVII столітті Корсунським полковником Григорієм Гуляницьким був заснований Онуфріївський монастир. Він знаходився за 7 верст від містечка на зарослому лісом острові на річці Рось. У 1662 році Київський митрополит Діонісій Балабан постриг тут у ченці Юрія Хмельницького. Коли у вересні наступного року митрополит помер, його поховали у цьому монастирі. Монастир мав значні землі та угіддя, захищався універсалом гетьмана Івана Мазепи 1707 року. Але потім усі ці угіддя відібрав власник Корсуня. Монастирю залишився тільки вітряк та близько 40 гектарів землі. За свої угіддя монастир судився більше 50 років, але безрезультатно.

Упродовж століть Корсунь залишався містом-фортецею. Відомо, що Корсунський замок був оточений квадратним валом з чотирма бастіонами і глибоким ровом. На валу був дубовий частокіл, підйомний міст із бійницями. Посеред замку – будинок коменданта та інші будівлі.

В описах Корсуня 1765 року читаємо: «Хат у ньому 172, вільних 2, осідлі жиди не торгують напоями, тільки платять чинш від 17 до 76 злотих. За відкуп із заводів з виробництва селітри і алкоголю (з 6 котлів) отримується 15200 злотих. Прибуток від усього Корсунського староства 57507 злотих». На той час Корсунем володів князь Яблунівський. А невдовзі право на нього отримав воєвода Інфляндський Каспер Рогалинський, що виграв якийсь заклад. 12 травня 1780 року Корсунь перейшов у власність племінника короля князя Станіслава Понятовського. Цікаво, що при ньому у Корсуні заснували заклад, де навчали танцям хлопчиків і дівчаток із простолюду.

У 1799 році Корсунь був подарований світлійшому князю Петру Васильовичу Лопухіну – генерал-прокурору та міністру юстиції. Він запам’ятався жорстокими репресіями проти місцевих жителів. Потім місто успадкував його син Петро Петрович. У пам'ять про стародавні буремні часи він і свій палац побудував у формі фортеці. У 1813 році запрацювала суконна фабрика. Діяла платна паромна переправа через Рось.

Під час різноманітних земляних робіт місцеві селяни часто знаходили золоті і срібні монети та інші старожитності. Тривалий час їх за безцінь скуповували євреї, щоб швиденько переплавити у злитки та приховати незаконні оборудки від поліції. Тоді князь Лопухін оголосив, що купуватиме коштовні знахідки за ціною вищою вартості дорогоцінного металу. Таким чином йому вдалося створити хороший домашній музей. Зокрема там були срібні ковші 1619 року, які дісталися якомусь козаку чи шляхтичу під час походу на Москву.

Згідно з книгою Лаврентії Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії» (1864 рік) у Корсуні проживали 2245 православних, 2000 євреїв, 158 католиків, 135 лютеран. Було 400 єврейських дворів та 300 християнських.

Володимир Чос

Газета «Нова Доба»