Чигиринські каменоломні

Історик з Черкащини Олександр Солодар опублікував матеріал про чигиринські каменоломні. Нижче наводимо повний текст дослідження.

Чигиринські каменоломні

Капіталізація промисловості у ХІХ столітті стимулювала розвиток сільського господарства. У 1912-1913 роках за даними агрономічного відділу Київської губернської Земської Управи лише через три залізничні станції Чигиринського повіту (Златопіль, Фунудукліївка, Кам'янка) щорічно проходило майже 45 тис. тонн зерна. Значна частина продукції сільського господарства перероблялася на місцях. Відтак, швидкими темпами розвивалося млинарство. Лише упродовж 1827-1857 років кількість млинів у повіті зросла майже втричі. У 1857 році на Чигиринщині працювало 632 млини (510 вітряків, 99 водяних і 23 на кінському приводі). На початку ХХ століття у Чигирині діяв 21 вітряк та паровий млин Олександра Безрадецького.

Святкування 400-річчя заснування Чигирина. 1912 р. На задньому плані - вітряки на Замковій горі

Розвиток млинарства створював попит на жорна. Єдиним центром з виробництва млинового каменю в Україні стають чигиринські каменоломні. Камінь Замкової гори для будівництва почали використовувати ще в другій половині XVII століття, а приблизно від початку XIX століття розпочалося промислове добування млинового каменю. Згідно з угодами про оренду каменоломні, робітниками там "могли бути різного звання жителі Чигирина або сторонні. Ці останні повинні (мали – О.С.) мати законні письмові види". Більшість робітників каменоломні в середині XIX ст. були кріпосними селянами з Орловської губернії. Так, у 1855 році 12 робітників каменоломні були саме з Росії, і лиш 5 – чигиринськими міщанами. Селянин поміщика ротмістра Ратницького с. Гнєзділова Дмитрівського повіту Орловської губернії Гнат Пронін розповідав, що він "по виданих на вільне проживання щорічних паспортах", "будучи навченим каменоломній майстерності (...) займався ламанням каменя і його розробкою (...) в повітовому городі Чигирині на тамтешній міській каменоломній горі по найму різних утримувачів якої підряд всього вже чотири роки". Пронін казав, що "знає добре силу цього виробу, а тому називають мене і інших подібних мені робітників "гірниками".

Постійно в каменоломнях працювало три артілі. Робота там потребувала певних навичок, була тяжкою і небезпечною. Так, 4 лютого 1827 р. під час добування каменю відірвалася брила "величиною до 1500 пудів". Під обвалом загинув робітник з Московської губернії Жуков.

Млин у старій Боровиці. 1950-ті роки. Сьогодні він у Пирогово

У 1855 р. було складено детальний опис каменоломні. На горі було чотири відкриті ями для добування каменю, з них три – робочі, а "четверта з давніх часів ледве запам'ятних, завалена, а тому не робоча". Найстаріша яма носила назву Золотої, а ще одна невелика яма, завалена дрібними штуками каменю називалася Лагоминою. Найбільша яма згідного опису простягалася "з півдня на північ глибоким з заломами ровом, протяжність в довжину цієї каменоломні біля ста сажнів. Зі східного боку, на всю довжину цієї каменоломні простягається скеля, з якої ламають і обробляють камінь; скеля висотою від основи до вершини від чотирьох до шести сажнів, в тому числі зверху покрита товстим шаром землі, яка, при ламанні скелі, вся знімається і складається на тому ж східному боці. Із західного боку в тій же каменоломні, чи правильніше сказати, в глибокому рову, на всю його довжину, складені осколки малого каменю, з яких утворилася похила стіна висотою переважно в рівень з протилежною стіною і землею, що покриває її, а в інших місцях вище скелі з землею. Простір між скелею і складеними осколками переважно становить від двох до трьох і чотирьох аршин ширини, але є місця, де його ширина від двох до чотирьох сажнів. Хід між скалою і складеними осколками повсюди очищений, за виключенням двох місць, в яких (...) скеля упала сама по собі і засипала рів на декілька аршин в довжину. (...) В двох тільки місцях помітні в скелі відколені й повислі камені, які найближчим часом від дощів і від власної ваги повинні впасти і засмітити яму, а тому прохід в цьому місці доволі небезпечний. Із західного боку, де складено дрібний камінь, зроблено п'ять ходів із рову на вершину гори для витягування сміття й викочування обробленого каміння. Ходи ці з обох боків закладені осколками каміння і біля підніжжя становить не більше двох – трьох аршин, але самі ходи не засмічені й очищені задовільно".

У 1831 р. в чигиринських каменоломнях виготовлено 1100 жорен. Окрім того, в каменоломнях вироблялися точильні камені, камені до крупорушок ті інші вироби. Млинове каміння продавалося в Херсонській, Полтавській, Чернігівській, Волинській, Подільській, Орловській, Мінській та Могилівській губерніях імперії. Вартість одного млинового каменя в середньому становила 3 карбованці сріблом.

Як правило, Чигиринська міська дума здавала каменоломню в оренду на чотири роки. Згідно з укладеною угодою орендатору надавалося право проводити виробництво млинового каменю та вивозити його "не менш як по 10 садів кожного разу, а інші окремі штуки (каменю – О.С.) – скільки йому захочеться". Було заборонено "продаж каменів млинових" в самому місті Чигирині та їх вивіз через чотири місяці по закінченні законтрактованого часу, не дозволялося також приводити на каменоломну гору "до свого каміння нікого з покупців". У 1820 р. міські прибутки від оренди каменоломень становили майже 360 крб., а в 1855 р. річний чистий прибуток вже становив 2126 крб.

Очевидно, утримання каменоломні давало її орендарям значні прибутки, оскільки кожні чотири роки за право укладення контракту з міською думою розгорялися цілі баталії. Так, 1 травня 1850 р. закінчувався час утримання у відкупі гори купцем Тищенком. Міська адміністрація призначила нові торги. Заявки на участь в них подали купці Єгоров і Тищенко, та купці-євреї бобринський – Рабинович, чигиринські – Янкель Заславський, Годік та Коган. Ціна за оренду зросла від 1253,5 крб. до 4300 крб. в рік.

15 квітня 1850 р. справа про оренду гори розглядалася в сенаті. Сенат прийняв рішення: "утримання згаданої каменоломної гори затвердити за купцем Єгоровим на чотири роки – за оголошену ним ціну". Після закінчення орендного терміну купцем Єгоровим на складах в селі Сокиндрівці Олександрійського повіту Херсонської губернії було близько 7000 штук млинового каменю. Скільки ж штук каменю було продано за чотири роки оренди – невідомо. Але можемо припускати, що каменоломні працювали прибутково. По закінченні оренди Єгоров почав "продавати (...) камінь значно дешевше проти попереднього, коли він сам був утримувачем каменоломні", що завдавало новим орендаторам збитків.

Ще запекліші баталії розгорілися у 1854 році. Тоді місцеві торги за володіння каменоломнею нічим не закінчилися і були призначені відповідні губернські торги. До часу їх проведення чигиринська міська дума у зв'язку з неможливістю утримування гори на своєму балансі за відсутності "робітників, інструментів і капіталу" передала гору в утримання чигиринських купців-євреїв Юхима Заславського та Нахмана Білостоцького. Щомісячно (до 18 лютого 1855 р.) у міську казну вони вносили 358 крб. 33 коп. сріблом. У 1855 році на торгах в Київському губернському правлінні право оренди гори отримали черкаські купі Тимофій Мещеряков та Василь Тищенко. В ході торгів сума оренди виросла з 3025 крб. до 4300 крб. Проте нові орендарі не поспішали приступати до проведення робіт на горі та виконання умов контракту. Вони висунули ряд претензій до попередніх утримувачів каменоломні, зокрема, звинуватили їх у засмічуванні гори і вимагали розчистити каменоломню від щебеню, що могло коштувати "від двохсот до трьохсот карбованців сріблом". У свою чергу Заславський і Білостоцький скаржилися на нових орендарів, що ті "виклопотали в міському магістраті неправильно в минулому травні місяці (1855 року – О.С.) складені відгуки в місто Херсон і в інші міста зупинити продаж нами вироблених каменів, називаючи їх брехливо своєю власністю". Вони навіть погоджувалися взяти на себе очистку каменоломні, якщо тільки їм буде надано право "обробити і вжити на свою користь як дрібний, так і крупний камінь, що засмітив каменоломню".

Не обходилося і без диверсій. В липні 1855 року "навмисно відламана кимсь частина скелі, з якої недавно вироблено й прикрито осколками три млинових каменя". В думі вважали, що Мещеряков зумисне відмовляється від користування каменоломнею з метою змусити міську владу збавити ціну проти останніх торгів". Водночас, у міську думу та до російського імператора звернувся "купецький син", житель м. Кременчука Іцко Юровський, який погоджувався прийняти каменоломню в такому вигляді, як вона є і за ту ж орендну плату, але "поверх того набавляв щороку" від 25 до 50 карбованців сріблом".

Упродовж 1855 року Мещеряков на ім’я імператора відправляє 13 скарг на попередніх орендарів. За свій рахунок нові утримувачі розчистили дві малі, давно покинуті каменоломні ями, в яких з березня 1855 року займалися ламанням та обробкою каменю. Лише у вересні 1855 р. з метою "утримати робочих людей й не втрачати більше часу" Мещеряков оголошує про початок роботи на каменоломні.

У жовтні 1855 року для залагодження конфлікту в Чигирин прибув губернський секретар Ільницький, а 24 січня 1856 р. ним було складено акт про закриття справи щодо каменоломні. Це не задовольнило нових орендарів, і Мещеряков продовжує щороку писати листи до імператора. 14 квітня 1860 р. Чигиринський міський магістрат слухав справу щодо тимчасового утримання гори купцями Білостоцьким і Заславським і прийняв постанову про очистку ними каменоломні. Проте у жовтні 1865 р. губернське поліційне управління визнає постанову вже неіснуючого магістрату незаконною.

Промислова розробка каменю велася до початку XX століття, однак, статистична інформація про об'єми розробок каменю відсутня.

Озеро в кар'єрі на Замковій горі в Чигирині

У другій половині ХХ століття у чигиринців раз-по-раз виникали ідеї облагородження каменоломень. Автори проекту плану Чигирина 1962 р. передбачали "в південній частині Богданової гори в утвореному котловані в результаті виробки каменю упродовж декількох століть побудувати міський стадіон на 5 тисяч глядачів з трибунами з природного ґрунту і каменю. На місці теперішньої пожежної каланчі планується встановити висічений з каменю пам'ятник Богдану Хмельницькому або оглядову вежу". Окрім того, у північно-західній частині гори пропонувалося створити парк "з площадкою вертодрому для посадки і злетів пасажирських вертольотів" з екскурсіями.

Однак, ці плани відкоригувало життя. У 1954 році розпочалися будівництво Кременчуцької ГЕС і заходи з відселення жителів сіл, які потрапляли в зону затоплення водами водосховища. Значні обсяги робіт спричинили потребу будівельних матеріалів. У колгоспах району були створені спеціальні бригади для заготовки каменю-ракушняка в каменоломнях Керчі і Одеси. Не забули і про Замкову гору в районному центрі. Відновила роботу чигиринська каменоломня. Фундаменти усіх новобудов у нових населених пунктах Топилівці, Боровиці, Тіньках, Рацевім закладалися з піщаника, видобутого у Чигирині.

Будівництво нових Тіньок. Фундаменти у хатах закладалися з піщаника з чигиринських каменоломень

У 1959 році основні роботи зі створення гідроелектростанції були завершені, але каменоломня не припинила роботу. У ситуацію втрутилася громадськість. 19 лютого 1962 р. на одній з нарад в редакції обласної газети "Молодь Черкащини" обговорювалася проблема відновлення на Богдановій горі роботи кар'єру. На захист пам'ятки української історії виступив кореспондент газети, поет Василь Симоненко: "Вважаю, що газета виявила певну мужність, надрукувавши гостру статтю проти тих варварів, які організували на Богдановій горі у Чигирині гранітний кар'єр (стаття "Хто довбе Богданову гору", у номері за 16 листопада). Правда, у автора статті не вистачило сміливості назвати високопоставлених чиновників, які дозволили таке знущання над історичною святинею, але вони самі себе виявили у грізних дзвінках до редакції. Даремно. Нам слід завжди пам'ятати, що на Черкащині є три священні вершини і всіляко охороняти їх. Перша – це Тарасова гора у Каневі, де покоїться прах Кобзаря, друга – це Богданова гора у Чигирині, звідки пішла слава козацька, третя – Михайлова гора у Тимківщині під Каневом, на батьківщині Михайла Олександровича Максимовича, першого ректора Київського університету, великого вченого і мислителя. Забувати, а страшніше – руйнувати ці висоти – великий гріх". Після публікацій в газеті кар'єр на Богдановій горі був закритий.

У 1971 р. Чигиринським райкомом КПУ розроблено "детальні плани впорядкування історичних місць в Чигирині, Суботові, Холодному Яру". Відповідно до них у 1974 р. розпочалося заліснення Замкової гори а в одній з каменоломень було споруджено озеро.

Промислова розробка каменю у Чигирині призвела до знищення решток фортеці – археологічних пам'яток XVI-XVII століть. Водночас, під відвалами щебеню були поховані фундаменти на сьогодні досліджених і реконструйованих бастіону Дорошенка і церкви Петра і Павла.

Місто на Че