Танцюй, враже, як пан каже, або про те, чиї інтереси оберігають ''слуги народу''

Парадоксально, проте при наявності цілої низки правових інституцій в країні, пересічний українець нерідко почувається незахищеним. І, трапляється, потерпає він не від злочинців, а від тих, хто в силу своїх обов’язків, має захищати інтереси виборців. Як от і в цій історії…

А починалося все з добрих намірів

Ця бюрократична тяганина триває вже не один рік. А почалося все з бажання підприємниці Катерини Мукомелець поліпшити дозвілля молоді у Лисянці. Саме з цією метою вона і вирішила взяти в оренду занедбаний літній танцювальний майданчик на березі Гнилого Тікича. І треба сказати, що тамтешні владці пішли жінці назустріч. Бо даний об’єкт, а на той час це була просто забетонований майданчик з примітивною сценою, ніяких прибутків бюджетові району не приносив. Натомість додавав клопоту, бо ж і утримувати його якось треба було, і молодь від «розбірок», які періодично там відбувалися, убезпечувати. А тут, взявши на себе відповідальність за роботу майданчика, а, отже, й дотримання правопорядку, жінка ще й гроші платитиме, поповнюючи місцеву казну. Тож наприкінці грудня 2006 року, як і йдеться в офіційних документах, «Лисянською районною радою було укладено договір з ФОП Мукомелець К.С. щодо оренди нею майданчика вартістю 9822 гривні строком на 20 років».

Зрозуміло, що беручи в оренду танцмайданчик, підприємниця мала на нього свої види. А досить скоро, цікавлячись, як проводить своє дозвілля молодь як у великих містах, так і в районних містечках, зрозуміла, що без кардинальних змін тут не обійтися. Виходила вже з того, що слугував майданчик молоді лише в теплу пору, а де проводити їй дозвілля восени та взимку?

«Це має бути культурний молодіжний заклад, – йшлося в адресованій нею заяві голові районної ради про надання дозволу на будівництво на місці танцмайданчика капітальної споруди, – в якій можна не тільки потанцювати, а й поспілкуватися за чашкою чаю або кави, послухати сучасні мелодії. Для дітей шкільного віку буде організовуватися безалкогольне дозвілля, відзначення днів народження, свят, тощо».

Планувалося також проведення різних розважальних заходів, тематичних вечорів, зустрічей з митцями.

У відповіді за підписом очільника районної ради Володимира Бесараба від 29 січня 2007 року, отриманій Катериною Мукомелець після розгляду її заяви на сесії, значилося: «Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій, с.11 Закону України «Про основи містобудування, ч.2 Цивільного кодексу України, п.5.4 Договору оренди №73/06 від 08.12.2006 року, районна рада надає дозвіл на внесення змін до складу орендованого майна (реконструкції і влаштування накриття ) та проведення капітального ремонту літнього танцювального майданчика».

Після отриманого дозволу майже все намічене було зроблено. Новозбудоване і відповідно облаштоване приміщення могло сміливо конкурувати з існуючими в Лисянці кафе та іншими подібного типу закладами. Щоправда, обійшлося це майже в 150 тисяч гривень. Проте Катерина Мукомелець надіялася, що все те з часом окупиться.

Та не так сталося, як гадалося. Допоки велося будівництво та відповідне оснащення об’єкта, який в офіційних документах так і продовжував іменуватися літнім танцювальним майданчиком, молодь стала покидати Лисянку – не маючи роботи в рідному селищі, одні виїздили у великі міста, інші взагалі за кордон. Дорослих відвідувачів закладу ставало все менше, не було надії і на шкільну молодь. Що було робити?

Можливо, виходячи з того, що організацією дозвілля молоді мають займатися відповідні владні структури, чекати сприяння з їхнього боку?

Еге…

У відповіді на наш запит начальник відділу культури Лисянської РДА Лілія Заполочна повідомила: «Відділ культури райдержадміністрації є державною установою. Згідно Закону «Про корупцію», немає права надавати допомогу та залучати молодь до заходів, які проводяться комерційними структурами».

Хоч в даному разі можна було б поставити запитання по іншому: чи забороняє закон державній установі сприяти проведенню власних заходів у приміщенні комерційної структури?

Ось так і змушена була Мукомелець щомісяця справно вносити в казну за приміщення, яке взагалі вже не використовувалося, орендну плату в розмірі 504 гривні та ще 1403 гривні за земельну ділянку, на якій розміщено так званий танцмайданчик.

«В приватизації відмовити»

Відмовитися від оренди «танцмайданчика», в який було втелющено майже всі наявні в родини кошти, було б справжнім безумством. Вихід з ситуації, що склалася, був один: перепрофілювати приміщення під надання інших послуг. Проте, згідно умов договору, використовувати танцювальний майданчик орендар мав без зміни його цільового призначення. І тут Катерина Сергіївна звернула увагу на те, що в угоді передбачалася оренда з правом викупу. А викупивши приміщення і ставши його законним власником, вона змогла б розпоряджатися ним на свій розсуд. Тому й звернулася до районної ради з заявою щодо приватизації об’єкта. Було це в 2011 році, коли Президентом України став Віктор Янукович.

Заяву ту розглянули на сесії районної ради і… не задовольнили її. Тодішній голова районної ради Анатолій Лисичкін повідомив про це заявника аж надто лаконічно: мовляв депутати не підтримали заяви. Чому? Тут можна було лише здогадуватися: з приходом до влади, режим Януковича пішов у наступ на дрібних підприємців шляхом непомірного податкового тиску, реєстрацій – переєстрацій тощо. Це відчула на собі й Катерина Мукомелець, яку, окрім всього іншого, примушували підписати угоду про сплату пайової участі забудовників у створенні та розвитку інфраструктури Лисянки. Тоді вона відмовилася давати побори і, звернувшись до суду, збила апетити лисянських чиновників.

Можливо й з якихось інших причин відфутболили заяву орендаря, проте від цього їй було не легше – однак доводилося щомісяця виділяти з сімейного бюджету майже дві тисячі гривень, не маючи натомість й копійки прибутку.

Промінчик надії заглянув у її недіючий заклад потому, як після Майдану Гідності настав кінець злочинній владі. Хоч скоро виявилося, що й нові лисянські владці, винесені Майданом на керівні посади, мало відрізняються від своїх попередників: звернення Катерини Мукомелець всіляко ігнорувалися. Так було і з останньою заявою, поданою на початку лютого нинішнього року. Її навіть не розглядали відповідною комісією районної ради, а, передавши натомість відділу культури Лисянської РДА, на балансі якого знаходиться «танцювальний майданчик». А заявниці повідомили: «…За результатами розгляду, зважаючи на те, що вартість майна згідно експертної оцінки становить 9892 грн., а договір укладено строком на 20 років, враховуючи, що поточна орендна плата за місяць складає 504,74 грн., а очікувані надходження по договору становлять більше 48 тисяч гривень, балансоутримувач комунального майна вважає включення в план приватизації на 2018 рік літнього танцювального майданчика економічно недоцільним». Підписав лист голова районної ради Ярослав Попко.

Як бачимо, при цьому ніхто не подумав про інтереси орендаря, як і про те, що отримання подібного роду надходжень можна трактувати не інакше, як відкритим здирництвом. Тож і резюмував далі у відповіді голова райради: «Згідно «Положення про порядок відчуження об’єктів районної комунальної власності», затвердженого рішенням районної ради 16.05.2012 року № 23-17/VII, районна рада розглядає та затверджує переліки об’єктів для відчуження за погодженням із балансоутримувачами майна. Виходячи з вищенаведеного, підстав для винесення на сесію районної ради питання про включення в план приватизації на 2018 рік літнього танцювального майданчика немає».

«Стратити не можна помилувати». Кома – за райрадою

У відповіді на наш запит начальник відділу культури Лілія Заполочна відповіла, що «відділ культури, як балансоутримувач, жодних рішень щодо включення в план приватизації шляхом викупу літнього танцювального майданчика не приймав. Була надана інформація власнику об’єкта про недоцільність включення його в план приватизації на 2018 рік. Варто відмітити, що рішення приймає лише Лисянська районна рада (власник)».

Заглянемо у згадане вище «Положення…». Пункт 5 його гласить, що «відчуження майна здійснюється безпосередньо суб’єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно», проте «лише після надання на це згоди або дозволу районної ради».

Далі в «Положенні…» дещо cвоєрідно трактується порядок відчуження майна. Там, зокрема, вказується, що рішення про надання згоди та погодження на його відчуження приймається районною радою за умови, коли «відповідно до економічних, технічних (або інших) показників подальше використання майна є неможливе та/або економічно недоцільне».

Кого ж стосується ця умова?

За ситуації, що склалася, виходить, що для орендаря, який не має жодних прибутків з так званого танцмайданчика, проте щомісячно вносить за нього плату, і до завершення строку оренди має заплатити (лише за нього, не враховуючи майже втричі більшої орендної плати за земельну ділянку) понад 48 тисяч гривень, оренда і є економічно недоцільною. Навіть більше того.

Проте в районній раді, слідом за Ярославом Попком, трактують «Положення…» на свій лад. Так і в бесіді з автором цих рядків завідувач відділом комунального майна районної ради Володимир Ільченко при активній підтримці ще двох співробітників райради доводив, що приватизація об’єкту є економічно недоцільною для балансоутримувача – відділу культури РДА. При цьому було висунуто й своєрідний «доказ»: мовляв, хіба могли б розробники цього документа (а це, зрозуміло, працівники районної ради), внести до нього щось таке, аби шкодило воно цій установі? Але при цьому відповідальні особи районного органу місцевого самоврядування не могли пояснити, яким чином потерпає відділ культури РДА, як і сама районна рада, від того, що орендоване Катериною Мукомелець майно не дає їй ніякого прибутку?

Ось так…

Та на цьому «одкровення» наділених відповідними повноваженнями посадовців не закінчилися. На запитання, чи розглядалося звернення Мукомелець відповідною комісією, журналіста ознайомили з протоколом від… 5 травня 2018 року. І це тоді, коли звернення Мукомелець надійшло до районної ради 2 лютого!

Таку «оперативність» Володимир Ільченко пояснив тим, що, мовляв, 2 травня 2018 року до райради надійшов відповідний запит кореспондента, на який треба було дати відповідь, от і зібрали засідання. Потому, виходить, і протокол нашвидкоруч зварганили.

Зважаючи на таке ставлення лисянських посадовців до своїх обов’язків та людських інтересів, стає зрозумілим, чому в райраді і по сьогодні не звернули уваги на те, що колишнього танцювального майданчика, як такого, давно вже немає, а йдеться про новий об’єкт, в який вклала свої кошти підприємець. Між тим, Цивільний кодекс України передбачає, що в разі поліпшення орендарем умов утримуваного об’єкта, що збільшило його вартість від вартості балансової на суму понад 25 відсотків, орендар, окрім всього іншого, має першочергове право на його придбання в разі відчуження. Прикиньмо, у скільки разів збільшено вартість колишнього танцювального майданчика. А з цього виходить, що окремі постулати в договорі про оренду давно вже слід було б переглянути. Та спробуй добитися цього! І хто має такі повноваження?

Від начальника Лисянського відділу Звенигородської місцевої прокуратури, до якого звернулася було Катерина Мукомелець, шукаючи захисту та управи на лисянських слуг народу, надійшла така от відповідь:

«Роз’яснюю, що відповідно до статті 19 Конституції України органи прокуратури, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 (далі Закон) суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури. Так, на підставі положень пункту I розділу XIII Закону, прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами здійснюється органами прокуратури виключно у формі представництва інтересів громадян або держави в суді за наявності для цього підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального законодавства».

З цього всього можна зрозуміти одне: підстав для захисту в суді інтересів і прав Катерини Мукомелець прокуратурою не вбачається. Проте пан прокурор не позбавляє її надії, повідомляючи, що «статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» . От лише не повідомив він, чи виграв хто судову справу, оскаржуючи рішення, дії та бездіяльність чиновників.

Феофан Білецький

Вісті Черкащини