Про таємниці підземних Черкас розповів краєзнавець

30 років назад Черкаси ледь не розжилися власним метрополітеном. Правда, він не призначався для широкого загалу, а лише для партійної еліти.

Черкаське метро

Слово – черкаському журналісту та краєзнавцю Борису Юхно:

«Дехто зі старожилів і дотепер впевнений, що наприкінці брежнєвських часів у Черкасах “хотіли робить метро”. Колись навіть один літній дядечко готовий був надати незаперечні докази у вигляді планової карти-схеми, та згодом з’ясувалося, що вона десь загубилася» [1].

Проект Черкаського метро [2]

Зливова каналізація

Як Ви вже, напевне, здогадалися йдеться про загадковий підземний тунель, відомий у черкащан під назвою «Першотравнева труба».

Його і досі вперто іменують «недобудованою зливовою каналізацією», але, як ми побачимо далі, якраз на каналізацію він менше всього і схожий.

«Як повідомив на одній з прес-конференцій міський голова Анатолій Бондаренко, у Черкасах залишилися одна людина, яка пам’ятає як будувалася і як розташована зливова каналізація, - Борис Оніщенко, який 20 років очолював комунальне підприємство “ЧЕЛУАШ”. За словами мера, колектор від вул. Смілянської до Будинку природи – недобудований. Будівництво законсервували, не дійшовши до Дніпра 300 м. Колектор будувався, щоб збирати воду з усіх вулиць, які йдуть перпендикулярно до вул. Смілянської. Кажуть, що він знаходиться у відмінному стані», – зазначив Анатолій Бондаренко. Цього літа до підземних тунелів повернулися, аби вирішити проблему води на вулицях міста після злив» [3].

Джерело фото [4]

Ледь не щороку після чергової повені в Черкасах міська влада згадує про «недобудовану зливову каналізацію», але після її обстеження та спілкування з фахівцям відразу про неї забуває. І для цього є вагомі підстави.

Давайте розбиратися.

В Черкасах є два схожі об’єкти: діюча зливова каналізація, або «Казбетська труба» (позначена блакитним кольором на схемі), та недобудована «Першотравнева труба» (позначена червоним).

Обидві труби були споруджені майже одночасно, мають однакову довжину та залягають на однаковій глибині, але на цьому схожість між ними закінчується.

Достатньо глянути на діаметри цих труб, щоб зрозуміти, що йдеться про різнопланові за призначенням об’єкти.

Казбетська труба [5], внутрішній діаметр 1,8 м

Першотравнева труба [6], внутрішній діаметр 3 м

Казбетська труба

12 липня 1979 року у газеті «Черкаська правда» вийшла публікація «Тунель під кварталами». Журналіст Борис Юхно наводить її текст повністю [1].

«Мабуть, далеко не всі черкасці знають, що під прибережними кварталами їх міста прокладається тунель глибокого залягання на багато метрів від поверхні землі. Вже пройдено близько 600 метрів. На цій трасі бігає електровоз з вагонетками, вивозячи вийнятий ґрунт. Не подумайте, що будується метро. У тунелю інше призначення, про яке розповів начальник дільниці Харківського управління «Союзшахтоспецпромбуд» Віктор Володимирович Федоренко:

- Наш колектив приїхав у придніпровське місто, щоб збудувати зливовий колектор – вкрай потрібну для міського господарства споруду. Адже води від дощів і танення снігу треба швидко спустити з вулиць у ріку. Можна було б прокладати колектор відкритим способом. Але підземний, при всій своїй складності, значно вигідніший. Інакше довелося б на частині траси зносити будівлі. Нам необхідно пройти 3,3 кілометри. Роботи ведемо при допомозі прохідницького щитового комплексу.

Тунель – його діаметр 2 метри 56 сантиметрів – зразу ж одягається у залізобетон. Поки що прохідники йдуть від Дніпра. Пізніше передбачається вести роботи з двох напрямків. Для цього по вулиці Крилова збудують шахту, щоб і тут дістатися до проектної позначки залягання колектора. Досвідчені майстри вперто долають метр за метром тунелю. Роботи не припиняються ні вдень, ні вночі, тривають цілодобово».

Казбетська труба [3]

Серед багатьох черкаських діггерів побутує така думка: «Нічого страшного в тих трубах немає. Різке збільшення води, так звану колекторну хвилю, у «казбетській» трубі ніколи не спостерігали. Але є підозри, що якесь підприємство інколи спускає туди воду. По всій висоті на гачках і зачіпках висить сміття, в основному шматки поліетиленових пакетів. Ще одна небезпека - це шкідливі гази, які є в усіх підземках. Найстрашніша тварина, яку я бачив у трубі - це дощовий черв’як» [6].

Втім, інші шукачі пригод змальовують більш похмуру атмосферу, яка там панує [5, 7].

«При “вході” труба на третину забита льодом, який намерз шарами. Спочатку довелося ледь не на колінах повзти. А шари льоду так тріщали, що в сумі з “ефектом труби” це створювало дратуючий звук дестрою».

Джерело фото [5]

«За метрів 200 до першої кімнати побачили дохлу синичку – мабуть залетіла через відкритий люк в кімнату і політавши по темному тунелю здохла. Так же по дорозі зустрілась жива миша і хмари комарів».

Джерело фото [5]

«В потічку ростуть якісь невідомі водорості. Дозволю собі їх охрестити “медузами колекторів”».

Джерело фото [5]

«Повертаючись, (діггер) Дніпрович трохи чомусь нервував і злився, списуючи те все на обстановку». І згаданий Дніпрович це відверто визнавав: «В тверезому виді (в Казбетській трубі) пробиває на фобії».

Джерело фото [5]

«Загалом ніц не напрягало і ніякої «підземної паніки», чи депресії закритого простору не передбачалося. Та все-ж відчуття підземелля десь витало по тілу».

Першотравнева труба

20 листопада 1992 року газета «Черкаси» вийшла з інтригуючим репортажем «У підземеллі відьом немає...», де журналісти поділилися враженнями про будівництво тунелю [8].

«Сюди не долинають жодні звуки. Тут будь-якої пори зберігається однакова температура. Тут своє «підземне» життя. Та не було б його, якби не ці люди з черкаської дільниці Харківського мобільного спеціалізованого будівельно-монтажного управління.

У той час, коли ми міцно спимо, під Черкасами, на глибині 18 метрів пробивають тунель шість живих душ. Так, так! Ось ми вчотирьох - автори і начальник дільниці Володимир Іванович Рум’янцев йдемо під нічними Черкасами.

Джерело фото [3]

- Над нами - залізниця, а тут - комерційний коледж...

Кожного з нас переповнюють почуття. Тут такий тунель, яким ходить маленький електровоз, відвозячи пісок до ствола - діаметр прохідницького щита - 3,7 метра.

Інтерв’ю давати прохідникам ніколи. Поки фотографуються на пам’ять, просять не заздрити їхній важкій фізичній праці. А справді, шість годин вергати пісок звичайнісінькими прозаїчними лопатами - ніякої тут екзотики. Але ми захоплюємося прохідниками. Це люди з характером. Шахтарі. Отже, знайте, черкасці, що і в нашому місті є представники мужньої професії. І працюють вони для нас.

Джерело фото [3]

...На один кілометр «дається» 27 місяців. У 1994 році вони мають дійти до вулиці Хоменка. Але прохідники будуть тут на рік раніше.

- Випередження приходить нелегко, - пояснює Володимир Іванович, - Пісок - важка і складна гірська порода.

- А нічого незвичайного не знаходили? - цікавимося.

- Знаєте, йде чистий пісок по всьому прохідницькому горизонту. Лише одного разу під Черкасами натрапили на дерев’яний зруб колодязя. Виявляється, він сягнув глибини 30 метрів. Ото майстри колись були!..

…Тут, на зливовому колекторі глибокого закладання (замовник - УКБ міськвиконкому, підрядник - БМУ «Житлобуд-1», ВБМО «Черкасбуд»), все нормально. Від парку до Дніпра вниз - готовий добротний залізобетонний тунель, пролягає він і вгору. Щодоби крокує вперед на шість метрів. Зміна ж долає півтора метра проходки.

Джерело фото [3]

І як би Черкасам не важко було з фінансами, тунель дійде аж до аеропорту.

До 1985 року думали скидати дощові води колектора прямісінько в Дніпро. Але змінилися люди, їм стало не байдуже за навколишнє середовище. «Екологія» - це слово прийшло до нас новим і вагомим.

Так-от, нині очисні споруди мають бути обов’язковими і стоки не падатимуть у ріку прямісінько через Долину троянд, а викидатимуться аж на фарватер Дніпра. Та буде це аж у 2000-му році. А тунель так потрібен був ще вчора. Черкасці знають, що після кожного «нормального» дощу по вінця наповнюється «озеро Ріца», що біля вулиці Хоменка, і потім воду насоси викидають на магістраль вулиці Смілянської. А чого варті «перекати» на вулиці 30-річчя Перемоги! От всі ці води не будуть підтоплювати будинки і заважати перехожим і автомобілям - їх поглинатиме колектор.

Але, повторюємо, цього ще треба зачекати. І вірити, що прохідники зроблять свою справу зі знанням і добротно.

Черкасам не поталанило, що спорудження припало на непевні економічні часи. Але назад дороги немає - тунель крокує вперед. Завдяки рукам, міцним і мозолястим, цих людей, яких ви бачите на знімках.

Давайте заглянемо трохи в завтра. Треба, щоб за цією спорудою наглядав один господар А то вже було, коли разом з дощовими водами в «роторівський» колектор попадали і промислові стоки. І - в Дніпро. А з нього - в наші легені та шлунки.

...Щит повільно і впевнено йде вперед. У тунелі яскраво світять лампочки. Тут 22 градуси вище нуля. Піднялися вгору - мінус 2.

То у казках відьми живуть у підземеллі. Ми ж раді зустрічі з працьовитими людьми на відмітці 18 метрів глибини».

З тих часів минуло майже 30 років. І сьогодні «Першотравнева труба» має такий вигляд.

І що ж з нею не так? Про це ми поговоримо у наступній частині.

Далі буде…

Вадим Мишаков, спеціально для сайту «Новини Черкас»

Використані джерела:

1. Борис Юхно, «Паралельний простір: підземні Черкаси»

2. Тема «Черкасское метро» на Черкаському міському форумі

3. Публікація «Які таємниці приховує підземелля Черкас (фото)»

4. Публікація «Громова злива з градом затопила Черкаси»

5. Публікація «підЧеркасся»

6. Публікація «Черкащани мандрують під землею двома трубами»

7. Публікація «Казбетська лівньовка»

8. Публікація «Підземелля Черкас»