У Черкасах працює міський пункт збору допомоги

«Ми працюємо для перемоги!» Такий девіз і мотив роботи міського пункту збору допомоги, який діє в міському будинку культури ім. Кулика (вул.Благовісна, 170).

«Міський пункт збору допомоги – це вже єдиний організм, об’єднаний спільною метою, – говорить заступниця міського голови Марина Гаркава.

За дорученням Анатолія Бондаренка вона координує загальну роботу міського пункту збору допомоги та напрям харчування, організованого в закладах профтехосвіти Черкас.

«Наше завдання – забезпечення продуктами й необхідними речами захисників міста і переселенців, – розповідає Марина Олександрівна. – У пункті прийому на Благовісній, 170 ми приймаємо принесене містянами, ведемо облік, сортуємо за групами і підгрупами (ліки – на знеболювальні, жарознижуючі, противірусні; продукти – на крупи, овочі, консерви тощо), аби в разі термінової потреби оперативно видати».

За словами Марини Гаркавої, у самому пункті і в професійно-технічних закладах Черкас, де готують їжу для захисників, налаштована логістика, є постійний контакт з тими, хто в потрібний час має доставити на блок-пости й інші точки усе необхідне. Щодня на дверях Будинку культури вивішують списки найнеобхідніших потреб. Інформація дублюється постійно на сайті Черкаської міської ради.

«За ці кілька днів ми дуже згуртувалися і налагодили систему взаємодії», – інформує Марина Олександрівна. – Зараз дефіциту в провізії немає, але я закликаю всіх до економії, оскільки маємо розуміти: надлишок провізії може швидко перетворитися в її дефіцит. Тож максимально економимо і раціонально використовуємо наші ресурси».

Контролюється і вся продовольча лінія по місту, постачання від великого бізнесу й супермаркетів, за цю ланку роботи відповідає секретар міської ради Юрій Тренкін.

У міському пункті збору допомоги працюють волонтерами багато містян різного віку й професій: педагоги, актори, працівники органів місцевого самоврядування, студенти…

«Дякую Господу, що я народилася українкою і мої земляки-українці такі сильні, відважні!», – розповідає співкоординаторка пункту збору допомоги Олена Листопад-Кононенко.

«Війна застала мене на кордоні Харківської й Полтавської областей, –розповідає Олена. – Ледве добралася додому, і щойно зайшла у квартиру – почула сирену…

Ту ніч майже не спала. Зрозуміла: якщо нічого не буду робити – просто збожеволію від тривоги. Тож прийшла сюди і запропонувала свої руки та небайдуже серце.

Міська рада спрацювала на відмінно! На заклик міського голови відгукнулося надзвичайно багато людей. Ішли і йшли… Несли одяг, харчування, постіль, ліки, речі особистої гігієни…

Ми швидко самоорганізувалися, поділилися на групи і закипіла робота... Перші дві доби я сортувала чай-каву, потім підміняла координаторку центру, яка мала хоч трохи відпочити й поспати. Тепер відповідаю за роботу транспорту.

Ми тримаємо руку на пульсі, молимося за наші Збройні Сили України, за земляків, за перемогу! Віримо, що буде так! Адже увесь світ зрозумів, які ми сильні й відважні.

Дякую Господу, що народилася українкою і маю таких земляків! Це дуже надихає. Перемога незворотна! Дай Боже, аби якомога швидше!».

У нас такі люди! Вчора увечері прийшла літня бабуся. Видно, що живе бідно. І зі своєї благенької сумочки дістає невеликий пакет сушки, 12 карамельок, пачку цигарок болгарського виробництва ще часів колишнього СРСР (каже, від покійного чоловіка пам'ять) та велику пачку кави «Якобс». І просить: «Дітки, передайте солдатикам!».

Далі пропонує: «Доцю, в мене є підковдра. Вона трохи порвалася, але я пошию з неї дві наволочки. Це ж потрібно для переселенців?»…

Я досі не можу стримати сліз, пригадуючи нашу розмову. Як ви гадаєте, яке майбутнє у такого народу?

«Я хотів себе застосувати, де потрібно, а не сидіти вдома», – говорить актор Черкаського українського обласного академічного музично-драматичного театру Сергій Бодров.

Розповідає, що пішов до територіальної оборони, але там пояснили, що людей вистачає. Тому вже три доби він працює в міському пункті збору допомоги.

«Мене охоплюють фантастичні відчуття, – ділиться враженнями Сергій. – У нас неймовірні люди! Всі різні, але працюють з однією метою: допомогти нашій армії. Студенти збирають кошти й купують необхідне. Дідусі й бабусі приносять, що можуть. Є ті, хто шиють вдома прапори і дають нам, аби прикрасити наше місто патріотичною символікою. Мої колеги-актори зараз теж допомагають у територіальній обороні чи на волонтерстві. Це просто фантастика! Пишаюся тим, що я – українець!»

«Поки всі культурні заходи відмінені, наші працівники допомагають тут, – говорить Євген Валовенко, директор міського будинку культури ім. Кулика, який теж разом з усіма колегами.

За столиком дівчата пакують сухпайки для відправки постраждалим від обстрілів. Одна – фотограф, інша – педагог. «Це ж краще, аніж сидіти вдома, дивитися в телевізор чи в небо», – кажуть.

У пункт допомоги прийшла голова комітету самоорганізації мікрорайону «Лісовий» Надія Медведенко. «До нас приїхали переселенці із сусідньої області, – розповідає. – Евакуйовані вночі, в чому були. І ми їх годуємо, одягаємо. Треба ще й теплі речі та продукти для чоловіків із тероборони. Бо вони позмерзали так, що аж пальці білі!»

«Тут я живу, сподіваюся і працюю для перемоги!» – Тетяна Діденко, координаторка міського пункт збору допомоги.

Розповідає, що активну громадянську позицію має ще з часів Революції Гідності, а в скрутний для України час в роботу включилася вся її родина: син нарізає і формує каремати, донька працює у видавництві на інформаційному фронті, чоловік (директор школи) із колективом готують усе для прийому біженців.

«Тепер, коли кинуто виклик всьому суспільству, коли прийшли на нашу землю загарбати нас, в моєму розумінні навіть принизити, я не можу бути осторонь, – наголошує жінка.

Згадує, що у перший день війни була вдома. Читала новини й не знаходила собі місця. Тому прийшла сюди на допомогу, адже звикла бути організатором, працювала у Черкаському інституті банківської справи.

«Переважна більшість нас працює тут четверту добу без відпочинку, бо додають напруги повітряні тривоги, – розповідає Тетяна Діденко. – Але щоранку о 9.00 всі вже на роботі. Пункт працює до 18.00, однак ми залишаємося: сортуємо речі, обліковуємо. Намагаємося встигнути роз’їхатися по домівках до початку комендантської години. Хоча якщо нам організують спеціальні перепустки і ми зможемо рухатися по місту й після комендантської години, то будемо працювати довше.

У місті є багато пунктів, які приймають допомогу. І є загальний координаційний центр, який визначає потреби Черкас і можливості допомоги іншим містам. Зараз ми готуємо пакети для переселенців, які у нас реєструються, забезпечуємо їжею на добу, формуємо продуктові набори для територіальної оборони, забезпечуємо одягом. Також готуємо резерв.

Приємно, що надзвичайно велика кількість містян хоче працювати з нами, – каже пані Тетяна. – Допомагають, чим можуть: везуть пальне, продукти, пропонують послуги в пошитті одягу…

Наша нація – вільна, свободолюбива – консолідувалася! Я щиро вірю в те, що ми вистоїмо й перемога буде за нами, бо ми її гідні!»