Старий текст пісні «Ще не вмерла Україна» знайшли у кримінальній справі звенигородця

Історію створення Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна» знає чи не кожен школяр. Аналізу поезії Павла Чубинського присвячено чимало наукових праць, газетних і журнальних публікацій. Широко відоме й ім’я творця мелодії гімну — Михайла Вербицького, в основу якої Михайло Михайлович (4 березня ц.р. минає двісті років з дня його народження) поклав свою музику до хору «Ще не вмерло Запоріжжя» з вистави «Запорожці» К.Гейнца. Але дослідники чомусь обминають той факт, що життя авторів вірша та музики найтіснішим чином пов’язане з Черкащиною.

У дослідженнях науковців, у газетно-журнальних публікаціях не завжди згадується, що в залежності від конкретних історичних обставин на поезію Павла Чубинського писали музику чимало композиторів, використовуючи при цьому куплети, що найбільше відповідали конкретним вимогам часу. Дослідники чомусь обминають і той факт, що життя авторів вірша та музики найтіснішим чином пов’язане з Черкащиною. Зокрема після архангельського заслання Павло Чубинський майже три роки проживав у Василя Федоровича Симиренка. У листі 29 серпня 1870-го року Павло Платонович писав: «Я почав навчатися технології цукрового виробництва і, як запевняє Василь Федорович, через рік знатиму цю справу не гірше за директорів заводів».

Як згадує Кость Михальчук, «тут (у Городищі Черкаського повіту. — Ред.) ми організували з Чубинським окремий гурток з різними національно-культурними завданнями, різні вечірки, бали з музикою». Між іншим, переїхавши до Києва, він разом зі Старицьким і Лисенком ставить першу українську оперу «Різдвяна ніч».

Одним із авторів музики національного гімну був Кирило Стеценко. Михайло Вербицький і Кирило Стеценко мали за плечима духовну освіту, писали музику не лише на релігійні теми, а й творили патріотичні пісні, опери, пропагували українську народну пісню. Зокрема, Кирило Стеценко залишив після себе кантати «Слава Лисенку», «Єднаймося», «У неділеньку у святую», незакінчені опери «Кармалюк», «Полонянка». Сам Кирило Стеценко народився неподалік Сидорівського маєтку Василя Симиренка у Квітках і на початку XIX-го століття, закінчивши духовну семінарію, навчався у музично-драматичній школі Миколи Лисенка (1904-1907 рр.), добре знав творчість Павла Чубинського і Михайла Вербицького.

У роки становлення Української народної республіки Кирило Стеценко брав дієву участь у створенні кобзарської школи, очолював хорову капелу, яка роз’їжджала по Україні, пропагуючи українську національну ідею.

Під час таких виступів у Стеценка виникла думка створити пісню — своєрідний гімн єднання України. Саме тоді, у 1918-му році, він написав музику на слова Павла Чубинського, вибравши куплети, які найбільше відповідали моменту історії України. Вперше ця пісня була виконана капелою в Корсуні, а згодом — у Смілі.

Нещодавно в Державному архіві Черкаської області нами знайдено у кримінальній справі №8087 старий текст пісні «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського і ноти на неї. Кримінальна справа стосувалася кустаря-чоботаря Дороша (Дорошенка) Дмитра Григоровича зі Звенигородки. Під час арешту у цього простого, напівписьменного майстра чекістом Р-чем було виявлено 29 книг і періодичні видання 1918-го року — «Русь-Україна та Московщина-Росія, 1917-1918 рр.», «Смерть Мазепи», «Наші національні скарби», «Рідна мова», «Герб України» та ще десять примірників різних газет, зокрема, «Наш голос» за 25.06.1917 року, «Вісник» за 20.12.1918 року тощо.

22 жовтня 1937-го року було підписано остаточне звинувачення, а через чотири дні трійка при Київському обласному управлінні НКВС винесла вирок — ВМП (вища міра покарання, розстріл. — Ред.). 9 листопада 1937-го року о 24-ій годині вирок виконано. Ще 22 жовтня майже всі речові докази були спалені. Лише якимось дивом зі справи не були вилучені та знищені ноти й слова пісні «Ще не вмерла Україна», видані у вигляді книги кишенькового формату, на титульній сторінці підкреслено — автор слів Павло Чубинський, музика Кирила Стеценка.

Пісню «Ще не вмерла Україна» (ноти і вірш) у тому ж 1918-му році видало київське видавниче товариство «Криниця». Ціна видання — 10 копійок. У кінці книги опубліковано список більше десятка книг, випущених цим видавництвом, які продавалися в українських книгарнях, і посеред них «Кобзар» Тараса

Шевченка у редакції нашого земляка Василя Доманицького.

То був складний і надзвичайно трагічний для України період, який нагадує сьогоднішній день… Перечитуючи цей список книг, рядки вірша Павла Чубинського з нотами Кирила Стеценка, сумно й боляче стає за наших можновладців, які пропонують, «зважаючи на тяжкі економічні умови й війну», звести до мінімуму затрати на видання книг, газет, роботу місцевих телерадіоорганізацій, культуру взагалі. Де наші бойові закличні вірші й пісні ставати на боротьбу з ворогами?

Нагадаємо і таке. У 1942-му році німці стояли під Москвою, дійшли до Волги — і в цей час в Уфі 100-тисячним тиражем видано «Кобзар» Т.Г.Шевченка. Саме в ці грізні воєнні дні творилися пісні, які ставали невмирущими — пісні про вічну любов, мужність і любов до Вітчизни, України.

А сьогодні деякі депутати, які вважають себе патріотами України, вносять пропозиції, щоб за рахунок ліквідації регіональних видань зекономити для бюджету України сотні мільйонів гривень. Боляче за Україну, в якій забувають, що в умовах інформаційної війни преса була і залишається найгострішою, найважливішою зброєю, якою можна надихнути, згуртувати тисячілюдей на подвиг чи посіяти серед них злість і зневіру.

Та є й позитивні реалії. Продовжуючи приклад наших славетних земляків, з ініціативи обласної влади, у 2014-му році за кошти обласного бюджету видано патріотичні твори Василя Симоненка «Україно, ти моя молитва». Книга має кишеньковий формат, передана для бійців АТО на Схід України. Можна сподіватися, що це починання буде продовжено. Адже по-сучасному звучать твори наших земляків Юрія Горліса-Горського про героїчну боротьбу холодноярців, Віталія Юрченка — про борців за Україну, яких не зломив навіть ГУЛАГ.

Наводимо повністю текст цієї пісні, яка, як у той 1918 рік, відбиває сьогоднішні трагічні й водночас героїчні сторінки історії нашої сердешної України…

Ще не вмерла Україна і слава і воля!

Ще нам, браття-молодці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороги, як роса на сонці!

Запануєм, браття, ми у своїй сторонці!

Приспів:

Душу й тіло ми положим за свою свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Гей, гей! Браття милі, нумо братися за діло.

Гей, гей! Пора встати, пора волю добувати!

Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило

Із могили кличуть нас на святеє діло!

Гей, згадаймо славну смерть лицарства-козацтва,

Щоб не втратить марно нам свойого юнацтва!

Приспів.

Гей, Богдане, гей, Богдане, славний гетьмане!

Нащо віддав Україну Москві на поталу?

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

Назовемся України вірними синами.

Приспів.

Тетяна Калиновська, Петро Жук

Черкаський край