Канівська ГАЕС: аргументи проти

У відповідь на аргументи за будівництво Канівської ГАЕС, висловлені головним інженером БМУ УБ "Дніпробуд" А. Компанцем, директором філії "Канівська ГЕС" В. Гринем і пенсіонером "Дніпробуду" М. Соколенком ("Дніпрова Зірка", №017-018 від 5.03.2015 р.) наведу і я свої "проти". Але не як еколог, а як інженер-будівельник за освітою та ще й із точки зору енергетики, тобто з позиції названих опонентів.

Перше. Твердження "збільшення енергетичних потужностей нам, українцям, потрібне як вода, як повітря" не витримує ніякої критики. Воно то вірне, але до нашої ситуації ніякого відношення не має. Тому що гідроакумулюючі електростанції не створюють нову електроенергію, оскільки не перетворюють в неї енергію вугілля, мазуту, газу, атому чи тієї ж води. З єдиної енергосистеми вони беруть електроенергії значно більше, ніж повертають: по Канівській ГАЕС - в 1,3 рази (3,45 млрд. кВт. протягом року). Взагалі, ГАЕС призначені для акумулювання надлишкової енергії в енергосистемі, яка, ясна річ, є в нічний час, і вирівнювання пікових навантажень. Їхній економічний ефект полягає в тому, що в нічний час діють низькі тарифи на цю надлишкову електроенергію, яку вони беруть для закачування води у верхні штучні резервуари. А вже вдень, уранці чи ввечері, коли навантаження на систему різко зростає, а отже тарифи підвищуються, вони, спускаючи воду вниз у водосховища, продають вироблену енергію за цими підвищеними тарифами. Тобто економічний ефект мають не в натуральному, так би мовити, продукті, а в результаті цінових ножиць.

Друге. Та ні, я не про те, що такі станції не потрібні. Потрібні, але за умови, що єдина енергосистема діє як добре налагоджений механізм і є надлишкова енергія, чого в Україні (ні першого, ні другого) сьогодні немає. Яка надлишкова енергія, коли у першій половині цієї зими були віяльні відключення споживачів від енергосистеми?! Це ще слава Богу, що зима була теплою, а то було б набагато гірше, ніж у 1990-х роках. Сьогодні не той момент, щоб будувати таку станцію. Вкласти величезні кошти, яких просто немає, й чекати багато-багато років, протягом яких вони окупляться на цінових ножицях - безглуздя й авантюра чистої води. Отже, до повної стабілізації економічної ситуації в Україні (а цей процес затягнеться на кілька років) питання будівництва Канівської ГАЕС із порядку денного треба зняти.

Третє. Адепти ГАЕС сподіваються на великі кошти, що будуть виділені на соціальну сферу району й міста. Оперують спогадами з радянської дійсності, коли збудували Канівську ГЕС і що це дало місту. Я не заперечую, що був позитив, але вони його явно перебільшили, і це можна зрозуміти: була молодість, здоров'я, і все, що було тоді, зараз здається кращим. Але для чого кальку з радянських часів накладати на сьогодення? Таке враження, що мої шановні опоненти в 1991 році заснули летаргічним сном, а проснулись сьогодні й не знають, що надворі не соціалістична система, а дикий капіталізм. При соціалізмі, хто б що про нього не говорив, соціальна сфера передбачалась і розбудовувалась разом із об'єктом будівництва, тим більше таким, як ГЕС на Дніпрі. Думали тоді не лише за майбутні робочі місця для робітників, які після закінчення будівництва вивільняться, а й за їхніх дітей, для яких будували дитячі садки і школи. Нічого цього сьогодні, коли гроші вкладаються лише в те, що дає прибутки, немає. А наведені приклади з розбудови інфраструктури біля Дністровської ГАЕС - це також явне перебільшення. Та для чого далеко ходить, коли у Канівському районі є свій показовий приклад? Обіцяло одне велике підприємство з вирощування курей набудувати доріг, а добивають і ті, що були. Згадаймо "не злим, тихим словом" Т. Г. Шевченка, до 200-річчя з дня народження якого вони були хоч якось відремонтовані за державні кошти!

До речі, що Канів на ГЕС піднявся, треба подякувати М.С.Хрущову. Покійний Антон Кузьмович Ткач, якого старші канівці повинні ще пам'ятати, колись мені розповів одну історію. У травні 1961 року, коли рішення про будівництво Канівської ГЕС вже було прийняте й проектанти її прив'язали на місці, яке вище від сьогоднішнього кілометрів на сім чи десять, Микита Сергійович, а він тоді приїздив у Канів, наказав станцію поставити нижче - "щоб Тарасу було видно!". Ну, він, як відомо, в багатьох питаннях був волюнтарист. Проте у тій ситуації керувався, мабуть, не тим, чого хотів Тарас і він сам, а щоб підтягнути Канів до більш-менш пристойного рівня. Тому що, виходячи з тогочасної системи проектування, інфраструктуру станції було можна прив'язати до міста, якщо вона знаходиться близько до нього.

Четверте. Все ж таки наведу один екологічний аргумент, але пов'язаний не скільки з будівництвом ГАЕС (відведенням земель і таке інше), як з графіком її роботи. Відомо, що правий берег Дніпра з давніх часів щорічно обвалювався у воду на півметра чи метр. Причина - геофізичне явище, яке полягає в тому, що Земля крутиться навколо своєї осі із заходу на схід. Відповідно, вода, маючи певну статичність, більше напирає на зустрічний по ходу обертання земної кулі західний берег, який у Дніпра є правим. Після будівництва ГЕС правий берег Канівського водосховища став ще інтенсивніше обвалюватись, оскільки рівень води в ньому кожної доби, в зв'язку з включенням і відключенням гідроелектростанції, опускається й піднімається десь у межах одного-півтора метрів. Але якщо працюватиме ГАЕС, гідравлічний удар по берегу буде ще сильніший і, відповідно, кожного року його ще більше йтиме під воду. Адже коливання рівня води почастішає вдвічі в зв'язку з тим, що ще й ГАЕС протягом доби як мінімум один раз братиме воду з водосховища й один раз спускатиме її назад. Якщо хтось скаже, що роботу обох станцій можна синхронізувати (турбіни крутять одночасно, відповідно одночасно й накопичують і спускають воду, внаслідок чого рівень води у верхньому б'єфі тримається приблизно однаковий), то я відповім, що це неможливо. Тому що включення в роботу ГЕС пов'язане, з одного боку, із ситуацією в єдиній енергосистемі, а з іншого - з рівнем води у верхньому й нижньому б'єфах, тобто з роботою Київської і Кременчуцької гідроелектростанцій. А ГАЕС включатиметься в режими закачування і спускання води лише тоді, коли це буде вигідно відповідно до тарифів, бо інакше її існування буде абсолютно безглуздим.

Можна навести й багато інших, чисто екологічних аргументів проти, але не хочу давати привід прихильникам ГАЕС кричати, що ось, мовляв, екологи, спекулюючи на захисті природи, гальмують економічний розвиток держави, не думають про людей, яким потрібні робочі місця й зарплати, щоб годувати своїх дітей. Роззброювати їх треба аргументами якраз із їхньої вузьковідомчої сфери розуміння проблеми. Що ж до робочих місць в ході будівництва (2000), то зауважу, що це число явно завищене - застосували хитру методику підрахунку, зваливши в одну купу довготривалі місця і такі, що не більше кількох місяців. Також треба брати до уваги, що якщо б ГАЕС будував іноземний інвестор, то кваліфіковану і високооплачувану робочу силу він би завіз із своєї країни, як це зробили турки на реконструкції автомагістралі Київ - Харків.

Чесно кажучи, цю статтю я міг би й не писати, оскільки впевнений, що широкомасштабного будівництва Канівської ГАЕС не буде. Але півбіди, якщо поговорять, поговорять та й затихнуть. Можуть же почати, одних людей обнадіють, інших схарапудять, а потім припинять, бо, ще раз наголошую, грошей у держави ні зараз немає, ні в найближчі роки не буде. А зарубіжний інвестор, навіть китайський, у країну, яка веде війну й майбутнє якої під великим питанням, однозначно не прийде. Просто ніяково за шановних людей, які з чиєїсь подачі чи з власної простоти душевної встряли в цей фарс.  

Павло Філь, кореспондент газети "Природа і суспільство", колишній житель Канева