95-річчю від дня народження Григорія Титовича Шкатюка присвячується

В Костянецькому будинку культури відбувся вечір- пам’ять присвячений 95-й річниці від дня народження Григорія Титовича Шкатюка. На вечорі були присутні – донька Галина Григорівна, внуки та правнуки Григорія Титовича.

Тут звучали пісні у виконанні чоловічого хору ветеранів (керівник Заслужений працівник культури України Іван Дробот, концертмейстер Анатолій Кондратенко) та співав жіночий хор ветеранів (керівник Ігор Сокур, концертмейстер Іван Пошиванник) та солісти міського будинку культури Тетяна Засуха і Таїсія Гончаренко.

Зі спогадами виступили і Тимошенко Юрій Гаврилович, який багато років працював з Григорієм Титовичем, поетеса Ніна Василівна Пилипенко, та голова районної ветеранської організації Віктор Дмитрович Дорошенко.

Григорій Титович – людина-легенда, людина трудівник, нагороджений орденом Леніна, Трудового червоного прапора, орденом Вітчизняної війни та 12 медалями, Заслужений працівник сільського господарства УРСР, «Почесний громадянин міста Канева», мужній захисник Вітчизни – учасник Великої Вітчизняної війни з першого до останнього дня, зразок доброти, щирості і вірності. Те, що пережив за свої літа Григорій Титович, могло б вистачить на біографію, може й цілого десятка людей.

Його, народженого в глибинному українському селі Ботвинівка, Христинівського р-ну Черкаської області, доля кинула на такі тяжкі випробування, які озлобили б і зломили навіть сильну натуру, але Шкатюк зумів правити власною долею. Його батька, першого голову ревкому Ботвинівки, чесного і безкомпромісного захисника бідноти, місцеві владники закатували в уманській тюрмі 1930 року. Мати і менший брат, випадком уникнувши вивезення, як родичів «ворога народу» на далеку Північ «разом з розкуркуленими» стали жертвами голодомору в 33 – му.

Сам Григорій опинився в Дніпродзержинську, став дитбудинківцем. Потім було навчання і виснажливі підробітки. А потім військове училище і сама війна, в якій він – учасник з першого й по останній день війни.

Тут на війні Григорій Титович зустрів свою суджену Надійку, з якою прожили біля 50 років, нажили двоє дітей, семеро внуків та шестеро правнуків. Перед молодим офіцером та зв’язківцем Надійкою, яка стала дружиною, відкрилося сповнене мрій і ратної служби життя.

Переможні дні сорок п’ятого Григорій Титович пережив у Москві. А вже 15 травня відправився на Далекий Схід та зла доля полювала за здібним і чесним чоловіком і в мирний час. Майора – зв’язківця, що після японської так і залишився на Далекому сході узяв у свої лабети заздрісник – «особіст», незаконний претендент на квартиру, що її законно дали Григорієві Титовичу.

Звинувачення, висунуті Шкатюку (ніби приховав, що батько - «ворог народу), були проштамповані знизу вгору, до самої Москви. Виключений з партії, оббріханий, принижений, викинутий за борт життєвого корабля, подався Григорій Титович ще сталінського 1950 року у рідні місця, щоб там, серед земляків, спокутувати батькові «гріхи». Відкрито і чесно доповів про «гріх» військкому, голові райвиконкому, кадебісту Христинівки, сказав, що готовий на найтяжчу фізичну працю.

І диво. На місці районні керівники допомогли йому (не на його прохання, а з власної ініціативи) встановити істину і повернути на сходці села чесне ім’я і батькові (через 20 літ після смерті) і синові.

Але і «відплачувати» за правду Григорієві Титовичу довелося теж правдою і вірою, якими він і поєднався з людьми. Кілька господарств випало йому витягувати із занепаду, ставити на ноги. Багатіли села, в які його «сватали», веселішали люди, бо з приходом нового голови кращало життя і зростала віра у справедливість.

В Мар’янівці, так звалося селище, де розкинулися угіддя радгоспу «13 років Жовтня» Шкатюк пропрацював 13 нелегких років. В далекі тепер 70 це село було представлено на ВДНГ у Москві і завоювало друге місце в СРСР з будівництва і благоустрою. А поруч з ним були вірні колеги і товариші. Останнім місцем його керування стало канівське господарство. Скільки пам’ятаю, в канівському колгоспі не було добрих показників – і знаходилося об’єктивне виправдання. Новостворений птахорадгосп «Заповіт Леніна» Григорій Титович перетворив на потужний за своєю ефективністю птахокомбінат. В 1976 році, коли з’явився Григорій Шкатюк на канівській землі всі господарства району продали державі 7,4 млн. яєць. А в 1980 році один радгосп, очолюваний Григорієм Титовичем, дав 37 млн. штук.

Та за цим усім – його характер. Нетерпимість до ледарів, крадіїв. П’яниць і любов та шана до трудящої людини. Невсипуща енергія і вроджена кмітливість, щедрість і щирість душі. Григорій Титович ніколи не думав про своє благополуччя – воно приходило до нього, як і до всіх людей, і в такій же мірі – як для всіх трударів. Тож не нажив ні хоромів, ні автомобілів. Лиш нагороди і шану людей.

У Костянці Григорій Титович побудував прекрасну школу, дитячий садочок, багатоповерхові будинки, гуртожиток, дороги тож люди цінять і глибоко шанують пам’ять про нього.

І вийшовши на пенсію, не заспокоївсь ветеран. Справ у колишнього пенсіонера було більше ніж у молодих. Він був директор канівського міського клубу – ветеранів війни і праці, організатором і душею якого став, активіст різних комітетів та рад місцевого масштабу, член обласної ради ветеранів війни. А ще Григорій Титович Шкатюк був учасником хору ветеранів війни і праці, який має біля 30 років з дня його заснування. Участь у цьому хорі надихала його до життя, до життя яке вирує, життя де родина, друзі і звісно ж пісня. Своє життя, свої позиції він виклав у книзі «Даруйте, що я такий», виданій за кошти місцевих спонсорів – прихильників. Я хочу робити людям, моїй Батьківщині тільки добре. Прекрасне, заявляє Григорій Титович. За цими словами – його дії. А діяв він за покликом совісті.

Заболотна Г.М. – директор Костянецького будинку культури