Дизайнер: у Черкас єдиний вихід залишитись в історії – розвивати набережну

Андрій Могила – автор дизайну багатьох популярних черкаських ресторанів, а також сотень приватних проектів. Його інтер’єри різні і не схожі один на одного, але у всіх них проглядається фірмовий стиль і почерк автора.

Інтерв’ю із дизайнером опублікувало видання in.ck.ua.

У Черкас є одна можливість відбутися як місту – розвивати набережну

Майже за 10 років існування ми реалізували близько 300 проектів. Велика частина, звичайно ж, це приватні замовлення. З комерційних можна назвати “Ferma”, “Папа Карло”, черкаський і київський ресторани “Yoshi”, “Оскар”, з найсвіжіших – “Мао” на Хрещатику і “Faro del Porto” в Річпорту. Також свого часу брали участь у реконструкції “Дружби народів”.

У кризу, як не дивно, зменшилася кількість приватних замовлень і збільшилася частка комерційних проектів.Будинок – він є, і слава Богу! Люди сьогодні дуже стурбовані ситуацією в країні, тому рятують бізнес.

У Черкас є одна можливість відбутися як місту – розвивати набережну. Це дуже важливо. У нас немає площі, де могли б збиратися люди. У нас немає Ратуші, як у Львові, яка здавна була місцем зборів і несе історичний підтекст. У Черкасах немає старої вулиці, яку можна було б “законсервувати”, щоб проявити характер міста. Є спальні райони, в яких все просто, зручно і зрозуміло… Саме набережна, на мою думку, може внести елемент єднання.

Яка картинка виникає у вас в голові при слові “Черкаси”? Це черкаські вогні, які видно з дамби при в’їзді в місто. Дуже важливо розвивати цю ідею. Це те, що ми передамо майбутнім поколінням… Ментальність міста формується за рахунок таких знакових для всіх жителів місць…

Проект облаштування набережної, запропонований черкаським дизайнером Сергієм Саричевим

В Україні стилі замінили стилізацією

Зараз багато говорять про стилі: “А зробіть мені в такому стилі!”, “А в якому стилі ви працюєте?”… Це такий перехідний період… Насправді це називається не “зробіть мені в такому стилі”, а стилізуйте мені під щось… Стиль – це історична категорія, сформована часом. Є стилі в більш віддаленій перспективі (класицизм, бароко тощо), є сучасні (мінімалізм).

В Україні все це замінили стилізацією, часто позбавленою культурного підтексту. Дизайн повинен проявляти або створювати культурне середовище. Робити класику у Львові або Одесі, в історичному контексті, доречно. Тут класичний інтер’єр виявляє історичну та культурну спадщину… Для сучасного міста більше підходять сучасні простори і предмети. Потрібно створювати актуальний дизайн в сучасному місті, привносити нове в його розвиток.

В Черкасах не так багато об’єктів сучасної архітектури, що варті уваги, один з них – це будівля компанії “Манеж”. Черкаси, на мою думку, позбавлені яскравого історичного контексту. А створювати в сучасних квартирах класику – це поганий смак. В кінці 90-х класика у нас була якимось “атрибутом престижу”. Але тоді всі ми вчилися. У нас було мало прийомів. Тоді вважали, чим більше кривих стін і стель із гіпсокартону – тим більше це “дизайн”. Поступово від цього відійшли…

Дизайн – це, насамперед, сенс. Навіть найбільш креативний арт має сенс. В будь-якому хорошому творі будь-якого жанру закладена ідея. Чому стилізація – це погано? Тому що там немає внутрішнього наповнення.

Сучасний приватний інтер’єр змінюється в бік більшої демократичності. Відходить стилізація. Відходять “палаци”. Сучасний інтер’єр потрібно робити для того суспільства, яке ми маємо на цей момент, пропонуючи більше змісту в облаштуванні інтер’єру і менше декоративності.

Дизайн тісно пов’язаний з усім, що відбувається у нас в країні і навколо нас. Насправді ситуація така, що потрібно створювати Український дизайн, з українських матеріалів, комплектувати меблями українського виробництва тощо. Що таке японський або скандинавський дизайн для звичайної людини? Це японський мінімалізм, скандинавський аскетизм, світле дерево, сосна… Це наше поверхове сприйняття. Насправді, це дизайн, який роблять японці чи скандинави у своїй країні, зі своїх матеріалів для внутрішнього споживання. Так проявляється заснований на ресурсах, технологіях та інноваціях інтелектуальний потенціал цих країн. Так повинно бути і в Україні.

Інтер’єр ресторану паназіатської кухні “Мао”, розроблений Андрієм Могилою

Потрібно довіряти дизайнеру, якщо вирішили з ним працювати

Дизайн, естетика, стиль, колір – це взагалі не предмет обговорення. Це інструменти дизайнера. Я з цим працюю – і це моє. Все, забули! Накидали основні вимоги до інтер’єру – і вперед. Замовнику не треба знати, “як усе влаштовано”, потрібно довіряти дизайнеру, якщо вирішили з ним працювати. Клієнт – не професіонал, щоб говорити, яким буде стіл, і як він буде поєднуватися з іншими елементами інтер’єру.

Дизайнер повинен розібратися з тим, як людина живе, які вимоги вона висуває до інтер’єру. У мене є клієнт, він любить ходити по будинку, коли працює, йому потрібно щось робити, потрібна активність. Отже, йому не підходить локальне освітлення зон, потрібно освітлювати кімнату повністю. Ось на такі аспекти потрібно звертати увагу…

Поки що мені не доводилося проектувати розумний будинок. Я думаю, для України це поодинокі випадки. Розумним будинком і у світі користується не так багато людей. Розумний будинок – це спосіб життя. Ви повинні програмувати своє життя, а це не так просто. Простіше клацнути вимикач, а не ввести команду через iPhone. Елементи розумного будинку можна використовувати…. Цікаво працювати зі сценаріями світла: у великому будинку із вимикачами на всіх поверхах не набігаєшся, потрібно мати можливість вимкнути все одним махом.

Клієнт замовляє, як він хоче жити

Чого людина хоче від дизайну? Є очікування, пов’язані з функцією (планування, розміщення меблів), а є ментальні очікування. Це фраза “На колір і смак товариш не всяк” – естетичні, культурні вподобання. Але складність у тому, що клієнт не розділяє ці поняття.

Дизайнер працює і з функціональними, і з ментальними очікуваннями. Важливо зрозуміти, що саме подобається клієнту в тому чи іншому випадку. Коли людина каже “Сподобалася кімната”, йому може подобатися відчуття затишку або вдале розміщення дивана. Від того, наскільки точно дизайнер зрозуміє свого замовника, буде залежати кінцевий результат.

Людей, які знають, чого хочуть, насправді мало. Вони говорять про все одразу: про функції, вподобання, очікування. Водночас чоловік зазвичай вимагає функцію, а жінка хоче естетику, декор. Жінкам притаманна деталізація і увага до предметів. Чоловік мислить більш загальними поняттями.

Дизайн можна порівняти з автомобільним виробництвом. Автомобіль – це продукт, а дизайн інтер’єру – це послуга, яку спочатку дуже складно зрозуміти. Дизайнеру потрібно навчитися створювати продукти. Його дизайн повинні сприймати як продукт – він повинен мати нішування, характер, стиль. Дизайнер вибудовує свою матрицю. Я можу працювати в різних стилях – “Мао”, “Faro”, “Форест”, “Оскар”, “Yoshi” – це різні ресторани, але мене в них вгадують.

У нас в Україні не сформувалося ставлення до послуги загалом. Коли ви приходите в автосалон, ви можете обрати модель, комплектацію та колір. Те, що називається професійним продуктом. Серійний автомобіль не може бути для кожного свій. Інженери, проектувальники, маркетологи зробили цей продукт і кажуть – зараз ця машина найбільш сучасна і актуальна, вона відповідає потребам людей певного сегмента, ви можете в ній вибрати ось це, це і це. Так само і в правильному дизайні. Клієнт замовляє те, як він хоче жити. Дизайнер пропонує йому готовий продукт у вигляді інтер’єру – з усіма споживчими якостями, які повинні бути, і не обговорюються. Ніхто не забуде встановити в сучасній машині клімат-контроль, правда?..

В майбутньому дизайн інтер’єру для широкого сегмента переросте в щось дуже просте, нормоване. Це будуть, мабуть, швидкі консультації. Професійні послуги, засновані на грамотних планувальних рішеннях, що створюють необхідний комфорт для певного бюджету. Дизайн стане невидимим.

Створений на основі яскравої ідеї інтер’єр не можна повторити, але можна скопіювати. Всі ми бачили китайські автомобілі і розуміємо, в чому різниця. Різниця в деталях. Тому повторити інтер’єр зі змістом не вийде. Стилізацію повторити можна, адже це звичайна оболонка.

Дизайнер повинен допомагати створювати успішний бізнес

Комерційні об’єкти дають більше свободи. Замовник, звісно, повинен знати свій бізнес і розуміти бізнес-модель. Дизайнер у цьому випадку отримує більше творчої свободи і одночасно більше обмежень. Якщо в приватному інтер’єрі замовник повинен знати, як він живе, то в комерційному інтер’єрі – як цей заклад повинен працювати і приносити прибуток. Дизайн тут відіграє важливу, але не вирішальну, роль.

Дизайнер повинен допомагати створювати успішний бізнес: якщо я бачу, що бізнес мого клієнта не буде працювати, я намагаюся розібратися, разом з ним знайти правильний підхід, переконую його подумати. Бізнес – це серія взаємопов’язаних процесів. Дизайн ресторану треба розробляти з погляду того, як тут будуть проходити бізнес-процеси. Наприклад, у “Фаро” у нас вікна виходять на Дніпро, у нас є тераси, щоб забезпечити найбільш тісний контакт з природою. Є маркізи, тому що сонце; скляне огородження, тому що вітер. Є вихід на дах, де створена лаунж-зона. Є банкетний зал, щоб не заважати іншим відвідувачам. Є “стєкляшка” на вулиці для людей із пляжу, які можуть зайти перекусити, нікого не бентежачи своїм зовнішнім виглядом. Все це запит бізнесу, конкретного ресторатора.

Головні питання в комерційному дизайні – яким буде бізнес, що в ньому особливого, хто клієнти. Бізнесмен повинен розуміти процеси, важливо, щоб він комунікував із дизайнером.

Комерційний інтер’єр застаріває через певний час. Спочатку можуть застаріти модні тенденції, кольори, деталі. Це, як правило, відбувається протягом 3-5 років. Це не страшно і легко виправити. Потім застаріває функція – телевізор сьогодні вже не повинен стояти на комоді шириною 60 см. Якщо застаріває функція, або вона спочатку була неправильною, вже нічого не допоможе. Змінити функціональні процеси досить складно і затратно. Якщо все зроблено правильно з погляду контексту і процесів, такий дизайн може служити дуже довго, а може взагалі стати класикою.

Мені подобаються “розумні” інтер’єри і сучасна приватна архітектура

Я з великим задоволенням працював би не тільки в Черкасах. Я не проти спертися на великих архітекторів та їхні творіння, працюючи в місті з яскравою історичною спадщиною. Коли ти можеш внести в сформовану архітектурну середу ультрасучасну функцію разом з естетикою – ось це справжній кайф.

Свій будинок я ще не побудував… Та й не готовий сказати, в якому місці я хотів би його бачити. Якщо ми говоримо про ідеальний будинок, а не просто про місце проживання… Подобається варіант міського будинку на природі. Потрібно віддалити дім настільки, щоб він був досить відокремленим і на природі, але з’єднати його комунікаціями так, щоб він був у місті.

Мені подобаються “розумні” інтер’єри і сучасна приватна архітектура, найкраще з них. З тієї ж причини, чому люди обирають, наприклад, японські автомобілі. За культурою мені близька Франція. За дизайном подобається Японія – я її відчуваю. Те, що ми сприймаємо, як дивину, насправді містить глибокий зміст.

Один із улюблених архітекторів Тадао Андо – аскет, мислитель, самоучка. Він робить приголомшливі речі, це близько до медитації.