Мер Войцехівський розповів, як Золотоноша «дожене і пережене Америку»

Одинадцять серпневих днів делегація із Золотоноші обмінювалася в американському штаті Міннесота досвідом управління містом, зокрема – організації дитячого літнього відпочинку та роботи комунального господарства.

Про те, що нового довідалися українці у штаті на Середньому Заході США, в інтерв’ю Прочерку розповів міський голова Золотоноші Віталій Войцехівський.

– Віталію Олександровичу, як вас занесло за океан?

– Річ у тім, що ми на околиці Золотоноші почали будувати новий табір відпочинку переважно спортивного напрямку із залученням американських фахівців. Плануємо, що там, серед іншого, буде два відкриті спортивні майданчики, один закритий зал розміром майже з черкаський палац спорту «Будівельник», 25-метровий басейн. Уже готова стінка для скелелазання. Буде також територія для кінних і велосипедних прогулянок. Взагалі багато чого буде для дітей і для дорослих. Тому, зрозуміло, нам дуже хотілося вивчити американський досвід організації таборів відпочинку.

Фінансує будівництво в Золотоноші українсько-американська фундація «Шепердз Фаундейшн Україна», заснована подружжям Пола і Лінди Вікланд. Фундація підтримує українську культуру, допомагає дітям, хворим на СНІД тощо. Я спочатку думав, що це – суто баптистська фундація, але з’ясувалося, що до неї входять християни різних конфесій: православні, католики, греко-католики. Вони об’єднуються, щоб допомогти Україні.

На запрошення фундації «Шепердз Фаундейшн Україна», яка повністю оплатила нашу поїздку до Сполучених Штатів, перші три дні ми провели у величезному таборі відпочинку «Траут Лейк Кемп» на березі мальовничого озера. Щоб ви зрозуміли розміри цього табору, вони майже дорівнюють площі Золотоноші. Влітку там відпочивають діти, а в інші пори року різні організації проводять свої збори, семінари, тренінги, навчання. Вразила демократична і дружня атмосфера, яка панує в таборі. Строєм там ніхто не ходить і по стійці «струнко» не шикується.

Три дні я пробув у складі делегації в «Траут Лейк Кемп», а після цього попросив, щоб мене ознайомили з комунальним господарством довколишніх міст Міннесоти.

– І які висновки Ви зробили для себе?

– Я оглянув підприємства, які відповідають за водопостачання, водовідведення, вивезення сміття. Побував у пожежній частині, на станції «швидкої допомоги». Для мене спеціально вибирали містечка, які за розміром нагадують Золотоношу. Загалом я побував на семи підприємствах.

Головний висновок такий: ми в Золотоноші пішли правильним шляхом, коли довірили всю комунальну сферу одному підприємству комунальної власності – «Водоканалу»! Саме так роблять і в штаті Міннесота. Крім того, якщо раніше в нас були певні сумніви, чи правильну техніку закупили, то тепер я переконався, що ми придбали саме те, що потрібно. Отже, віриться, що мине небагато часу, і ми в Золотоноші, як колись у нас казали, «доженемо і переженемо Америку». Зрозуміло, це жарт: ідеться не про конкурування із провідною державою світу, а про наш власний розвиток у правильному, визнаному в розвинутих країнах напрямку.

– Невже у Штатах також роблять акцент на підприємствах комунальної власності?

– Так! У них, як і у нас, орієнтується на «єдиноначалля» в комунальній сфері, а не на розпорошування компослуг між різними підприємствами. В кожному місті комунальне господарство зосереджено в одних руках, а саме в руках підприємства комунальної форми власності.

Я був приємно здивований і стосовно деяких технічних моментів: наприклад, наше водопостачання практично нічим не гірше за тамтешнє. Коли ми в Золотоноші завершимо будівництво водоочисних споруд, вони також відповідатимуть американським стандартам.

Але я дізнався й про багато цікавих новацій. Загалом, від відвідування комунальних підприємств – маса вражень.

– Поділіться.

– Почну від елементарного: на люках зливової каналізації разом із решітками встановлено спеціальні «пастки» для вуличного сміття, листя. Таким чином, зливова каналізація не засмічується.

Далі. Як тільки на дорозі утворюється тріщина, її одразу заливають бітумом, і вона не розширюється. Тому дороги в Міннесоті наближені до ідеальних. Втім, велике значення має саме ставлення до будівництва доріг, те, наскільки міцну основу закладають під шар асфальту...

У Міннесоті бачив багато різних механізмів, які полегшують життя комунальникам. Наприклад, машини для заливання бетоном будівельних майданчиків, техніка для сортування сміття, багатофункціональні механізми для благоустрою міста. Власне, ми з колегами і раніше наштовхувалися на такі механізми в Інтернеті, але побачивши їх у роботі, я переконався, що цю техніку однозначно треба придбати.

– У нас в області роками обговорюють, чи потрібні нам підприємства для сортування сміття...

– В Америці сміття сортують уже в домогосподарствах. Починають із відокремлення органічних відходів: їх подрібнюють одразу після утворення, прямо на кухнях. Є спеціальні машинки, які чимось нагадують офісні пристрої для знищення паперових документів.

Кожне домогосподарство має не один, як, приміром, у Черкасах, контейнер для вивезення сміття, а декілька: окремо для сміття, яке можна переробляти (скло, метал, пластик), окремо – для картону й паперу, окремо – для харчових відходів та непридатних для переробки речей тощо. 93 відсотки сміття йде на вторинну переробку, решта 7 відсотків певним чином переробляється з утворенням природного газу, й дуже невелика частина захоронюється. Загалом, рентабельність «сміттєвого» бізнесу дуже значна. Видобутим із сміття метаном опалюються 6 тисяч приватних будинків.

– Ух ти!

– Ми теж сказали «Ух ти!», коли почули... Але й ми в Золотоноші вже почали роботу із сортування сміття: пропонуємо людям викидати в окремий контейнер папір, пластик і метал. Містяни на це реагують із розумінням. Зараз досягли 30-відсоткового використання вторсировини із побутового сміття. Звісно, до американських показників нам ще далеко, але, як кажуть, дорогу осилить той, хто не стоїть на місці.

– Чи були цікаві знайомства?

– Із багатьма я подружився. З деякими людьми зустрічалися кілька разів. З представником одного комунального підприємства, котре обслуговує міннесотське місто, ми домовилися про його візит до Золотоноші.

Відвідавши приватні підприємства, я знов приєднався до нашої групи. Ми слухали лекції професора Марка Макклоскі щодо підходів до лідерства. Дуже корисні, до речі, лекції. Деякі моменти дивували оригінальністю підходів. Цікавою темою було обговорення того, як об’єднати в одній команді людей, які недолюблюють одне одного, а навіть і ворогують. Адже зрозуміло, що ідеальних людей не буває.

Я ж робив доповідь про нашу дружну команду в Золотоніській міській раді. Розповів, чого ми прагнемо, як розподілені ролі, як ми працюємо, як я виявляю потенційних лідерів. Було помітно, що професору Макклоскі було цікаво дискутувати з нами.

– А які Ваші загальні враження про штат Міннесота?

– Позитивних вражень додала ідеальна організація поїздки. Із Борисполя ми прилетіли в Амстердам, а звідти, майже без очікування – в столицю Міннесоти Міннеаполіс. Цей штат – надзвичайно красивий край. Багато озер. Таке враження, що природа майже незаймана. По дорогах вільно простують олені. На території університету гуляють дикі качки, індики. Білки, зайці та їжачки вільно пересуваються містом, зовсім нікого не боячись. Лисиці, ведмеді трапляються рідше...

Жителі Міннесоти намагаються не відокремлювати себе від природи, а жити в гармонії з нею. У дворах приватних будинків немає парканів, і основна проблема, яку обговорюють на міських нарадах – як зробити так, щоб олені не обгризали кущі у садибах...

Підсумовуючи результати поїздки, можу пообіцяти, що багато позитивного досвіду американців ми будемо обов’язково втілювати в рідній Золотоноші.