У Смілі керівники розкрадають машинобудівний завод

25 вересня у трудовому колективі ПАТ «Смілянський машинобудівний завод» відзначають 175 років з дня заснування підприємства.
Виробництво було започатковано ще у далекому 1840 році.  З 1934 року функціонує як завод. Підприємство вважалось одним з найбільших виробників з випуску обладнання для харчової та переробної галузей.
Завод займається випуском обладнання для цукрової, хлібопекарської, масложирової та консервної галузей харчової промисловості, пише Юрова гора.

Донедавна підприємство вважали флагманом машинобудівної сфери. Зараз тут працювати особливо охочих немає. Підприємство, яке колись було чути як тільки в’їжджаєш до Сміли, налічувало кілька тисяч працюючих, а зараз – невеличкий колектив з 260 осіб. Цікавим фактом є те, що кількість керівних посад заводу у цей же час навпаки зросла. Так при кількості працівників близько 5 тисяч колектив підпорядковувався двом директорам, а при теперішній кількості – керівників троє.

Колишній голова правління Смілянського машинобудівного заводу нині покійний Анатолій Лукич Шпак хотів, щоб його підприємство було корисним для держави та водночас могло забезпечити жителів Смілянщини робочими місцями. Адже виробничі потужності заводу дозволяють виготовляти продукцію не тільки для харчової промисловості, а й оборонного напрямку без залучення посередників, субпідрядників чи інших осіб. До того ж на підприємстві можуть  взятись за ремонт транспорту, що особливо актуально сьогодні, у період проведення АТО. Та цього так і не сталося.

Після передчасної кончини голови правління його місце зайняв Володимир Петрович Полушкін. На урочистостях з нагоди 175-річчя заснування заводу Володимир Петрович зазначив, що з першого січня 2016 року треба буде ще більше «затягнути паски». Люди сприйняли цю інформацію з настороженістю, адже й так ледве зводять кінці з кінцями. Заробітна плата середньостатистичного працівника за місяць подекуди складає менше мінімальної. Сплачувати таку низьку платню винахідливим фінансистам заводу вдається,  не виводячи працівників на роботу, тобто робітники працюють не повний робочий день, або не повний робочий тиждень, також практикується переведення працівників на 0,5  та навіть 0,25 ставки. У результаті співробітники заводу стикнулися з проблемою у розрахунку трудового стажу, адже пропрацювавши календарний рік на підприємстві, страхового стажу набігло чверть року.

Про умови праці трудового колективу годі й говорити: опалення у виробничих приміщеннях відсутнє, взимку температура не перевищує кілька градусів тепла, а  в цехах – нуль або мінус – це норма. Люди, які працюють за станками, не мають можливості після робочого дня здійснити гігієнічні процедури, у зв’язку з відсутністю гарячої води. Про питну воду на підприємстві вже давно забули.

При всій убогості працівників заводу, мізерній заробітній платі, правляча верхівка, а це голова правління – Володимир Полушкін, фінансовий директор – Лінда Сібуль та син покійного, комерційний директор – Юрій Шпак почувають себе більш ніж добре. У їх кабінетах встановлені сучасні кондиціонери, обігрівальні пристрої, створені всі найсучасніші умови праці. Щомісячна платня правлячої верхівки добігає декількох десятків тисяч. До речі, Юрій Шпак, займаючи на підприємстві посаду комерційного директора, зарекомендував себе як розпродувач активів. Все чим він займається зводиться до продажі основних фондів, металобрухту, складських неліквідів не за ринковими цінами. Завдяки йому продано, переобладнано та здаються в оренду приміщення заводу, вирізано цілі секції обладнання, установок, конвеєрів. Сам же привілейований потомок роз’їжджає на новенькому Лексусі.
На колишніх діючих корпусах заводу тепер паразитують невеличкі забігалівки, здаються в оренду під офіси кімнатки в «Престижі», процвітають супермаркети Фуршет та Фокстрот. Корпус колишньої їдальні переобладнано під торговий комплекс «Лідер».
Працівники заводу неохоче спілкуються про ситуацію на підприємстві, чи то доведені до відчаю егоїзмом і жорстокістю керівництва, чи навіть залякані.

Святкування 175 річчя підприємства вийшло з присмаком гіркоти. На початку хвилиною мовчання вшанували відійшовшого на той світ голову правління Анатолія Шпака. Потім відзначали кращих працівників заводу. Ті, кого визначили кращими отримали премії на заробітну картку по 100 гривень кожен. Та це ще не вся «щедрість» керівництва. Працівникам, котрих занесли на Дошку пошани підприємства, вручили конверт з матеріальним заохоченням у розмірі 50 грн., а на додачу подарували одну червону гвоздичку, як натяк на тлінність нашого буття…

І ось ейфорія свята пройшла. Працівники трудового колективу розійшлися по своїх домівках, знаючи, що в понеділок їх чекають ті ж проблеми, без рішення яких їх благополуччя не покращиться. Серед питань, що потребують першочергового вирішення,  називають наступні: збереження діючих та розширення ринків збуту продукції зі значною орієнтацію на експорт;  посилення маркетингової служби; значне зменшення невиробничих затрат та багато іншого.

Від себе, журналісти Юрової гори хочуть привітати колектив ПАТ «Сміламаш» з черговою річницею з дня заснування підприємства, та побажати керівництву заводу, піклуватися не тільки про набивання власних кишень, а звернути увагу на своїх підлеглих, щоб нелегка праця простого робітника була достойно оцінена.