Золотоноша. Історія міста

Золотоноша — місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташована на річці Золотоношці (ліва притока Дніпра), на залізничній лінії Москва — Одеса та на перехресті шосейних асфальтових шляхів Київ — Кременчук і Черкаси — Київ. Відстань до Черкас — 30 км. Населення — 27 700 чоловік (на 1970 рік.

На території та на околиці Золотоноші знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, могильник зарубинецької та поселення черняхівської культур, а також го­родище періоду Київської Русі^[1].

Перша письмова згадка про місто датується 1576 роком в заповіті князя Б. Корецького. В документах 1616 року Золотоноша згадується як місто^[2], обнесене валом, у якому щотижня відбувалися торги і щороку ярмарки.

На вимогу городян власник Золотоноші у 1627 році звільнив їх від гужової по­винності та шарварків (за винятком королівського побору та оборони міста) і надав міщанам право створити ремісниче братство в складі шевського, кравецького та кушт нірського цехів. Проіснувало воно 225 років. Хоч магнат і проголосив свою згоду зняти податі з міста, проте ремісники Золотоноші і далі мусили сплачувати по півгроша до «міської скриньки» щорічно, давати свічки на дві церкви і відбувати численні повинності на міський уряд — ратушу^[3].

У 20-х роках XVII ст. Золотоноша вже досить значне поселення. Козацтво, що селилось навколо Золотоноші на землях феодала, не визнавало влади земле­власника.

1625 року було створено Золотоніську козацьку сотню в складі Черкаського полку.

Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. жителі Золотоноші брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти. Вони билися в загонах під проводом М. Жмайла у 1625 p., Т. Федоровича у 1630 р., П. Бута (Павлюка) у 1637 р. та Я. Острянина у 1638 році. Після поразки козацтва на Масло- вому Ставі золотонісці змушені були покласти свою сотенну корогву до ніг поль­ських комісарів.

1640 року Золотоноша стала власністю Я. Вишневецького. Тоді в місті налічу­валося 273 господарства і близько 1500 жителів.

Придушивши антифеодальні повстання 30-х років XVII ст., польські й україн­ські магнати та шляхта посилили гноблення народу. Мешканці Золотоноші сплачу­вали Вишнейецькому по п’ять талярів щорічно. А замкова адміністрація, зверх князівської податі, брала з населення різноманітні побори хлібом, медом, худобою.

У визвольній війні 1648—1654 pp. козаки Золотоноші виявили велику актив­ність, зокрема, у розгромі ворожого авангарду під Жовтими Водами та головних сил польсько-шляхетського війська під Корсунем. У травні 1648 року польська залога, що стояла в Золотоніському замкові, втекла за Дніпро. 1649 року Золотоноша знову стала центром козацької сотні в кількості 168 чоловік^[4]. Очолив її О. Заєць. Сотня уславилася героїзмом під час облоги шляхетського війська під Збаражем 1649 року^[5].

З великою радістю зустріло населення міста звістку про возз’єднання України з Росією. 8 січня 1654 року козаки й міщани Золотоноші були присутні на Переяслав­ській Раді. У 60-х ρρ. Золотоноша, як сотенне містечко, перейшла з Черкаського до Переяславського полку^[6]. П. Алеппський, що подорожував Україною в 1654—1655 pp., захоплювався розмахом торгівлі та освіти. Він згадує, що на той час у місті виділя­лися дві оригінальні церкви, витримані у старому українському стилі. Особливого розвитку набуло будівництво фортечних споруд. Замкові укріплення Золотоноші мали дві брами (Кропивнянську та Переяславську), були оточені високим земляним валом. Саме ж місто лежало на острові, утвореному р. Золотоношею та її притокою. Вміле поєднання фортифікаційних споруд і місцевості робило Золотоношу непри­ступною^[7].

Визвольна війна 1648—1654 pp. ліквідувала шляхетські володіння на Ліво­бережжі та розхитала кріпосницьку систему господарства, але не знищила феодаль­ного ладу. Нові землевласники—російські бояри та українська козацька старшина— повели наступ на права трудящих. 1666 року вони провели перепис населення Ліво­бережної України і наклали на нього тяжкі повинності. З 355 містечок, що значилися у цих книгах, Золотоноша належала до числа 36 найбільших поселень з розвинутими ремеслами і торгівлею^[8]. Тут двічі на рік відбувались ярмарки.

Перепис 1666 року та посилення кріпацтва викликали уже в липні того ж року^[9] антифеодальне повстання. Воно почалося з виступу козаків Переяславського полку, охопивши згодом багато містечок і сіл Переяславщини. Основні сили повстанців зосередилися в Золотоноші. Вони чинили відчайдушний опір карателям. Багато повсталих загинуло, немало потрапило в полон до урядових військ. Однак спільними зусиллями царату і старшини виступ було придушено. Значна частина повстанців втекла на -Дон. Козаки Золотоніської сотні брали участь у Північній війні проти Швеції. Вони відзначилися в бою під Ерестфером у грудні 1701 року та в наступні роки у битвах проти шведів та польських магнатів у Польщі й на Правобережній Україні.

У першій половині XVIII ст. козацька старшина Золотоноші почала силувати козаків виконувати феодальні повинності нарівні з селянами. Користуючись під­тримкою царської адміністрації, вона не лише зберігала своє землеволодіння, але й захоплювала общинні землі, скуповувала у розорених козаків і селян двори, гаї, хутори. Старшинське землеволодіння особливо зросло в другій половині XVIII ст. Тільки золотоніський сотник К. Леонтович 1752 року володів 20 дворами (з 28 роди­нами) та 10 хатами (із 38 родинами). 20 землевласників з козацької старшини та духовенства володіли 71 двором^[10]. На той час майже половина населення містечка втрапила в кріпацьку залежність.

Дальший ріст товарно-грошових відносин сприяв розвиткові місцевих ремесел і торгівлі. У 60-х pp. XVIII ст. тут було 5 олійниць, 3 водяні млини, 2 вітряки, 6 крамниць і шинок. З останньої чверті XVIII ст. тут щороку відбувалися 4 ярмарки.

За матеріалами генерального опису Лівобережної України 1765—1769 pp. у Зо­лотоноші мешкали 109 виборних козаків, 143 підпомічники, 26 помічників, 57 різно­чинців і 340 селян. Більшість посполитих займалися рільництвом у поєднанні з ре­меслами та промислами.

На той час виборність сотника стала формальністю. Заможні козаки захоп­лювали цю посаду на багато років. Так, А. Черушинський сотникував у Золотоноші 11 років, К. Леонтович — майже 40, Я. Лукашевич — 11 років^[11].

У XVIII ст. територія Золотоніщини була однією з тилових баз гайдамацьких загонів. Розбиті на Правобережжі, вони знаходили притулок на лівому березі Дні­пра. 1752 року рештки загону, керованого І. Вовком, зимували в Коробівському дівочому монастирі під Золотоношею. Одного з гайдамаків тут було схоплено й ки­нуто до Переяславського острогу.

І. П. Котляревський у м. Горошині сформував у 1812 році 5-й козацький полк, куди влився і загін у 600 козаків із Золотоноші. Селяни містечка у складі П олтавського ополчення визволяли від загарбників Могилів у Білорусії. У вересні 1812 року предводитель дворянства Полтавської губернії доповідав М. І. Куту­зову, що «дворянські ополченці стоять готові в Переяславі, Золотоноші і Пиря- тині»^[12]. У Золотоноші з 1783 по 1786 pp. жив майбутній герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал-лейтенант Д. П. Неверовський. З ліквідацією залишків автономії і скасуванням полкового устрою України 1781 року місто стало центром Золотонісь­кого повіту Київського намісництва, 1797 року—Малоросійської, 1802 року — Полтавської губернії.

1803 року в місті проживало понад 4,5 тис. мешканців (99 чиновників, 205 дво­рян, 122 військовослужбовці у відставці, 105 купців, 1841 міщанин, 1358 козаків, 195 казенних і 600 поміщицьких селян^[13]. У 1823 році число жителів зменшилось до 4013, а 1848 р.— до 3766 чоловік. На цей час містечко мало лише 6 водяних млинів і 9 вітряків. 109 мешканців ремісникували (20 жили з кравецтва, 19 — ткацтва, 16 — шевства, 4 — ювелірства, 10 — ковальства, 3 — слюсарства, 3 — столярства, 4 — пічництва, 10 — кушнірства, 10 — різництва, 10 — пекарства). Чимало козаків займалося промислами і чумакували, а малоземельні та безземельні міщани ходили на заробітки в південні губернії.

У містечку щотижня відбувалися торги і 4 рази на рік ярмарки. Торгівці з Пере­яслава, Прилук, Пирятина, Лубен, Черкас, Канева привозили сюди рибу, сіль, дьо­готь, скло, тютюн, горілку, дерев’яний посуд тощо. Тут було 22 крамниці і 10 шинків.

В жалюгідному становищі перебувала охорона здоров’я. 1803 року тут був шпи­таль, де працювали 3 лікарі. Вони не мали змоги обслуговувати весь повіт, де люту­вали епідемії. Так, у першій половині 1848 року в місті спалахнула епідемія холери. З 114 жителів, які захворіли, 40 померло.

В кінці XVIII та на початку XIX ст. вся освітня мережа в Золотоноші складалася з школи при Микільській церкві та школи при Благовіщенському монастирі. Тут свого часу здобув початкову освіту М. О. Максимович, пізніше видатний вчений і перший ректор Київського університету, та 5 його дядьків, зокрема, відомий вчений-китаїст Є. Ф. Тимківський^[14].

Перший державний навчальний заклад у Золотоноші — повітову школу відкрито 1820 року. 1831 — парафіяльну. В другій чверті XIX ст. розпочав роботу приват­ний пансіонат Бондаревської^[15].

Руками кріпаків у цей час тут були створені споруди оригінальної архітектури. За проектом зодчого І. Г. Григоровича-Барського 1771 року споруджено Преобра- женську церкву Красногірського монастиря — пам’ятку українського барокко, Красногірський собор — унікальний зразок української архітектури. У старому українському стилі збудовано 1745 року Успенську соборну церкву з ко­нічними верхами на взірець індійських пагод, а також Троїцьку — без жодного цвяха^[16].

Великою шаною в золотонісців користувалися пісня і дума. З рук в руки пере­давалися пісенники. На одному з них на згадку про себе переписувач залишив приписку:     «Виписав писець сотенної Золотоніської канцелярії Андрій Сербієнко»^[17].

Інтерес до народної творчості у 50-х роках XVIII ст. в Золотоношу привів видат­ного поета і філософа Г. С. Сковороду, в 90-х pp. зачинателя нової української літера­тури І. П. Котляревського. Два місяці влітку 1845 року, збираючи перлини фолькло­ру, жив тут Т. Г. Шевченко^[18]. Тут народився поет К. Д. Думитрашко (1814—1886). Його бурлескно-травестійна поема «Жабомишодраківка» є першою вдалою спробою куль­тивувати грецький гекзаметр на українському грунті, а вірш «Чорнії брови, карії очі» — став одним з світових шедеврів пісенної лірики.

Після реформи 1861 року посилювалася диференціація селянства. 1885 року тут було 433 селянські господарства, в яких проживало 2248 чоловік. 12 господарств не мали землі, 121 не мали орної, п’ята частина господарств володіли наділами меншими десятини. Вони змушені були орендувати грунт та йти на заробітки. 100 госпо­дарств працювали за сніп, 60 — батракували, 26 — відходило на далекі заробітки.

В той же час сільська верхівка володіла 19 млинами, 3 олійницями, кузнею та 2 крамницями^[19].

Розвиток капіталізму дещо пожвавив ремесла. На 1861 рік у Золотоноші було 173 ремісники. ЗО з них виробляли продукти харчування, 25 — виготовляли одяг. Решта 11 професій охоплювали від 1 до 4 чоловік кожна. В цей час у місті з’явилися підприємства куста.рного типу. Ще 1878 року тут працювали три незначних заводи — свічкарня, чинбарня і цегельня^[20]. 1885 року в Золотоноші вже налічувалося 30 дріб­них промислових і ремісничих підприємств, 28 вітряків. Спорудження 1896 року ліке­ро-горілчаного заводу започаткувало харчову промисловість міста.

Дальшому розвиткові промисловості й торгівлі сприяло спорудження 1897 року вузькоколійної залізниці Бахмач—Красне, яка пролягала через Золотоношу. Хліб повіту йшов до Лібави, на північний захід, до Москви і Петербурга. Продажа худоби та збіжжя провадилася на 6 ярмарках, що відбувалися щороку в Золо­тоноші.

Різке загострення класових суперечностей у місті наприкінці XIX і на початку XX ст. викликало піднесення класової боротьби. Значний вплив на розвиток рево­люційних настроїв в Золотоноші справив перший номер «Искры», що був завезений сюди на початку 1901 року. На початку XX ст. тут виникла місцева організація РСДРП. Соціал-демократи влаштовували збори й маївки, друкували і розповсю­джували прокламації, готували революційні виступи^[21].

Події 9 січня 1905 року, поразка Росії у війні з Японією і повстання на броненос­ці «Потьомкін» справили на Золотоношу великий вплив. У ніч на 7 серпня в місті відбулася велика демонстрація, в якій взяло участь майже 200 чоловік. Проходячи вулицями, демонстранти вигукували: «Геть самодержавство!», «Геть поміщиків!», «Хай живе республіка!». Поліція виявилася неспроможною придушити політичний виступ.

Восени 1905 року боротьба трудящих Золотоноші набрала ще більшого розмаху. Революціонери посилили політичну агітацію. Незважаючи на те, що Полтавську губернію було оголошено на становищі посиленої охорони, мітинги, демонстрації і страйки в Золотоноші набирали дедалі більшої активності. Маніфест 17 жовт­ня викликав у Золотоноші велику антиурядову маніфестацію, яку розігнала поліція.

На знак солідарності з загальноросійським страйком залізничників застрай­кували робітники і службовці промислових центрів України. 18 жовтня 1905 року до них приєдналися трудівники Золотоноші. Незабаром страйк переріс у збройний виступ. За короткий час було створено 10 бойових загонів. Селяни Коробівки, озброєні рушницями, револьверами, сокирами і ломами, розгромили сільську упра­ву, знищили портрет царя і разом з селянами сусідніх сіл, що приєдналися до них, та міською революційною молоддю (майже 500 чоловік) рушили на Золотоношу. Повстанці зайняли центр міста, розгромили поліцейське управління, знищили його архів, звільнили заарештованих^[22]. Війська придушили виступ. Його керівника — П. Величка — власті кинули до Шліссельбурзької фортеці^[23].

Майже 7 місяців — до весни 1906 року — тривав страйк робітників на па­ровому млині М. Зархина та Я. Рабиновича.

Придушивши революцію, царат посилив терор. З 1 по 10 серпня 1907 року полі­ція вчинила в Золотоноші близько 20 обшуків, конфіскувала багато нелегальної літератури, ув’язнила 7 чоловік^[24]. У цей же час розгромлено й Золотоніську організа­цію РСДРП. Як виявилось із слідства, вона мала тісний зв’язок з Петербурзькою організацією РСДРП.

Незважаючи на поразку революції 1905—1907 pp., виступи трудящих продовжу­вались. 1 березня 1908 року застрайкували 60 учнів Золотоніської сільськогосподар­ської школи. Адміністрація школи припинила навчання, а учнів розіслала по домів­ках. Вже в серпні 1910 року Золотоніська організація РСДРП відновила свою діяльність.

Столипінська реформа посилила розшарування селянства. Згідно з зем­ським подвірним переписом 1910 року в місті налічувалося 2034 господарства. З них 915 не мало землі зовсім, 565 мали тільки садибу, 137 від 3 до 9 десятин. 1269 родин господарювали без худоби і тільки 430 — мали коней, а 388 — корів^[25]. Якщо в 1885 році бідняцькі господарства складали 60% від загальної кількості, то у 1910 році їх уже стало 90%. Розорені селяни йшли працювати на чавуноливарний завод Майліса та Двоскіна (споруджений 1911 року), на парові млини та на цукрові плантації і гуральні Київської губернії або ж на південь України. 1913 року в Золо­тоноші діяло вже 2 чавуноливарні заводи, цегельня, броварня, оцтовий і миловар­ний заводи, завод газованих і фруктових вод, 5 парових та 2 інші млини, 2 олійниці, З крупорушки^[26]. На цей час Золотоноша стала значним осередком торгівлі. Цьому сприяла залізниця Бахмач—Одеса, яка 1912 року пролягла через місто.

Розвиток капіталістичних відносин і торгівлі покликав до життя кредитні уста­нови. На початку XX ст. тут почали діяти торговельно-промислове та сільськогоспо­дарське товариство взаємного кредиту (1910), банк, позичково-ощадне товариство тощо^[27]. Проте Золотоноша все ще лишалася «солом’яним містом». З 3000 будинків, у яких 1910 року проживало 13 800 мешканців, мурованих було лише 12. Тільки після спорудження двоповерхових приміщень земства, земського зібрання, театру, чоло­вічої та жіночої гімназій Золотоноша стала набирати міського вигляду. У Довіднику за 1913 рік зазначалося: «щодо благоустрою вона стоїть на найнижчому рівні в Полтавській губернії»^[28].

Медичну допомогу населенню 1910 року подавали стаціонарна лікарня на 120 лі­жок, 2 аптеки. У них працювало 9 лікарів, 9 аптекарів, 27 фельдшерів і акушерок, 2 медсестри.

Деяке пожвавлення у розвиткові освітньої мережі міста спостерігається в остан­ні десятиріччя XIX і на початку XX ст. 1873 року відкриваються чотири парафіяльні школи. З 1898 року почала працювати нижча сільськогосподарська школа, 1904 року — жіноча гімназія. 1910 року в Золотоноші діяло вже 10 навчальних за­кладів, з них — два середніх. Тут працювало 77 учителів, які навчали 1372 учні. Цього ж року прогімназію (відкрита 1873 року) перетворено на гімназію^[29]. 1913 року почалося навчання в комерційній школі. Проте кількість неписьменних у місті все ще становила майже 45 процентів.

Земська публічна бібліотека, яка прийняла перших відвідувачів 1903 року, була платною. 1915 року тут налічувалось понад 18 тис. книг. Нею користувалося трохи більше 200 читачів.

Значним явищем у розвиткові культури був театр, організований 1897 року енту­зіастами сцени Д. JI. Жигадлом, Д. П. Кравчинським та В. І. Марченком. Золотонісці двічі слухали виступ хорової капели М. В. Лисенка, у 1897 і 1899 pp. 1904 року у місті гастролювала М. К. Заньковедька. В спорудженому 1910 року театрі часто гастролювали трупи з інших міст. Склався при ньому і свій драматичний колектив. Двічі (1913 і 1914 pp.) тут виступав корифей української сцени П. К. Саксаганський, 1914 року — юний Б. В. Романицький, нині народний артист СРСР. Напередодні революції в Золотоноші розпочала свій творчий шлях Η. М. Ужвій, нині народна артистка СРСР, тричі лауреат Державної премії СРСР. 1887 року в місті відкрито друкарню, а 1910 — тут працювали уже 2 друкарні і літографія, видавалися дві газети «Вестник» (1908—1914) і «Золотоношский голос» (1911—1915).

Золотонісці брали участь у догляді за могилою Великого Кобзаря, виступили ініціаторами спорудження першого пам’ятника Т. Г. Шевченкові.

Перша світова імперіалістична війна різко погіршила становище трудящих мас. Ненависть проти царизму зростає. 1916 року жандарми заарештували ряд осіб, які відмовились співати царський гімн під час концерту в земському домі. За це місце­вих жителів П. Носяру, В. Вороная, П. Білошапку засуджено до 3-х місяців ув’яз­нення^[30].

Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію і про повалення само­державства у Золотоноші була зустрінута як давно очікувана. За прикладом Полтави й Кременчука трудящі міста роззброїли поліцію і жандармерію, звільнили політич­них в’язнів, ліквідували старі органи влади^[31].

5 березня панівні верстви міста створили тимчасовий громадський комітет. На початку березня тут виникла Рада солдатських депутатів, 20 квітня — Рада робітничих депутатів, а 30 квітня вони злилися в єдиний орган — Раду робітничих і солдатських депутатів^[32]. Вона встановила робітничий контроль над ви­робництвом. 5 червня виконком Ради ухвалив передати в оренду селянам с. Великої Бурімки 5 тис. десятин землі княгині Кантакузен^[33]. У липні на вимогу більшовиків повітовий земельний комітет, утворений ЗО червня, змушений був конфіскувати для селян 755 десятин землі в Веселому Хуторі Чорнобаївської волості і 1000 десятин — у Старому Ковраї Іркліївської волості^[34]. Він однак виступав проти передачі землі селянам і 4 серпня повідомляв у губернію, що «земля захоплюється селянами без його відому»^[35].

Весною і влітку 1917 року почали повертатися солдати-більшовики. Вони роз­горнули агітаційну роботу. З їхньої ініціативи у червні створено бойову дружину з робітників і солдатів. У відповідь 6 жовтня контрреволюційні сили ухвалили не­гайно розпочати формування загонів «вільного козацтва». У жовтні ж у Золотоноші розквартировано сотню 33-го донського козачого полку^[36]. Не дивлячись на склад­ність ситуації, більшовики Золотоніщини продовжували проводити агітаційно- масову роботу серед трудящих і домоглися значних результатів. Повітовий з’їзд селянських спілок, скликаний 3 жовтня 1917 року для укладення проекту наказу делегатам Установчих зборів під впливом більшовиків ухвалив більшовицьку ре­золюцію і створив революційний комітет на чолі з комуністом В. І. Гайдамакою. Більшість членів спілки голосували за кандидатів — більшовиків^[37].

Восени тут було створено 1-й Золотоніський червоногвардійський загін у кіль­кості 200 бійців. Одним з його організаторів, політкомісаром і заступником ко­мандира став фронтовик О. О. Воскресенський^[38].

Велику радість серед трудящих Золотоноші викликала звістка про перемогу Великого Жовтня. Встановлення Радянської влади в місті відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби.

18 січня 1918 року червоногвардійський загін, очолюваний М. Бабенком, при підтримці червоногвардійців і революційних солдатів Золотоноші очистив місто від націоналістичного засилля. Але щойно червоногвардійці вийшли з Золотоноші, як націоналісти захопили владу. 18 лютого 1-й Конотопський революційний загін Чер­воної гвардії допоміг трудящим ліквідувати органи Центральної ради і відновити Радянську владу. 22 березня 1918 року Золотоношу окупувало кайзерівське військо^[39].

У травні 1918 року в с. Лялинцях відбулася нарада комуністів, яка обговорила план створення партизанських загонів./На ній обрали підпільний повітовий ревком на чолі з В. І. Гайдамакою, а також делегата на І з’їзд КП(б)У. Делегату доручалося встановити зв’язок з підпільним Полтавським губернським партійним комітетом^[40]. Загальне керівництво партизанськими загонами у Золотоніському повіті було покла­дено на Я. 3. Антосика.

За сигналом підпільного повітового центру у травні 1918 року трудящі повіту піднялися на боротьбу з окупантами та гетьманцями. «До Золотоноші,— писала більшовицька газета «Правда»,— надіслано війська для втихомирення селян. Ні­мецькі загони роззброїли селян. У Пирятинському, Золотоніському і Лубенському повітах німці застосовують артилерію»^[41].

Ворог придушив Золотоніське збройне повстання і наклав на селян велику конт­рибуцію — 71 тис. крб., 4500 пудів хліба зерном і 1200 пудів вівса^[42]. Багатьох по­встанців було розстріляно, багатьох ув’язнено.

Більшовики повіту взяли участь у роботі 2-го з’їзду КП(б)У (жовтень 1918 p.). Делегатом на з’їзд від повітової партійної організації, що оформилася в період між 1 і 2 з’їздами КП(б)У і налічувала 30 членів, обрали Т. М. Терещенка («Левшин» або «Антін»)^[43].

Влітку повстанський рух на Золотоніщині розгорівся з новою силою. Близько тисячі патріотів, що зосередились у районі с. Великого Хутора, вели бої за Золото­ношу. Ворог застосовував проти партизанів артилерію. 6 серпня золотоніський повітовий німецький комендант оголосив Золотоношу на облоговому становищі. Виконуючи розпорядження підпільного повітового центру, партизанські загони 9 листопада включились у всенародне повстання проти окупаційного режиму і 27 листопада 1918 року визволили Золотоношу^[44]. Але 12 грудня владу в місті захопила Директорія.

Повітовий селянський з’їзд, що відбувся 22 грудня, обрав делегатів на губерн­ський з’їзд — В. І. Гайдамаку, І. Л. Мойсю (Іван Ле), В. Ф. Каздобіна, Я. 3. Апто- сика, П. Шандру, які привезли в захоплену петлюрівцями Полтаву декларацію тру­дящих селян з вимогою передати владу Радам та конфіскувати поміщицькі землі. Золотоніські делегати голосували за встановлення Радянської влади^[45].

Для зміцнення своєї влади Директорія направила в Золотоношу 5-й Чорномор­ський полк (кіш). Проте дні буржуазно-контрреволюційної влади уже були лічені. 25 січня 1919 року батальйони Корсунського, 34-го Кременчуцького полків, що сто­яли в Золотоноші і були настроєні по-більшовицькому, при підтримці міських робітників, очолених Черкаським і Золотоніським підпільними більшовицькими центрами, повстали. Місто було визволене від буржуазних націоналістів. Повіто­вий ревком взяв владу в свої руки^[46]. Через три дні 1-й Золотоніський повстанський полк оточив і роззброїв Чорноморський кіш, полонив 400 петлюрівців і захопив 12 гармат, 8 кулеметів, багато набоїв і патронів^[47].

На початку лютого була створена Золотоніська міська партійна організація. Комуністи Золотоноші очолили радянське будівництво в місті^[48]. Ревком і надзвичайна комісія повели рішучу боротьбу з контрреволюційними елементами, встановили тру­дову повинність для буржуазії. Земські установи було ліквідовано. Продовольчий відділ ревкому розгорнув закупівлю і розподіл продуктів серед бідноти. Для допомо­ги фронту в місті й повіті було зібрано 19 млн. крб. Газета «Український комуніст» — орган ревкому — мобілізовувала трудящих на боротьбу за зміцнення влади Рад. У цей же час організаційно оформилася комсомольська організація^[49]. У місті і на селах комсомол під керівництвом комуністів налагоджував культурно-освітню роботу, згуртовував молодь на боротьбу з ворогами Радянської влади.

У березні 1919 року в складі двох стрілецьких і кавалерійських полків була сформована окрема Задніпрянська бригада. Пізніше вона відзначилася в розгромі банд Зеленого та Григор’єва.

Намагаючись зупинити переможну ходу Радянської влади на Україні, ліквіду­вати величні завоювання Жовтня, ліві есери і незалежники, що засіли в повітових ви­конкомі та ревкомі, зв’язалися з бандами Зеленого та Григор’єва і зробили спробу вчинити контрреволюційний переворот. Але Задніпрянська бригада ліквідувала цей виступ. 13 травня бандити увірвалися^цо Золотоноші. Повітовий ревком, очолюваний П. Ф. Ємцем, мобілізував всі революційні сили на відсіч ворогові^[50]. На другий день при підтримці трудящих Задніпрянська бригада і загони Шафранського рішучок> контратакою вибили григор’євців із Золотоноші. 16 травня народний комісар вій­ськових справ УРСР М. І. Подвойський повідомляв: «Протягом вчорашнього дня і ночі з 14 на 15 травня нашими частинами взято Золотоношу, де захоплено в полон батальйон григор’євців, 2 гармати, бронепоїзд з кулеметом і при дальшому про­суванні взято м. Черкаси. Банди Григор’єва в безладді відступають»^[51].

У дні підготовки відсічі денікінським полчищам (червень 1919) ревком оголосив мобілізацію громадян міста і повіту. Вона пройшла з великим успіхом. «Вдома зали­шалися самі каліки»,— писала тоді губернська газета. 5-й повітовий з’їзд Рад_у що зібрався 29 червня, ухвалив створити 1-й добровільний полк порятунку ре­волюції^[52].

Проте 17 серпня радянські війська змушені були залишити Золотоношу. Черка­сько-Золотоніський штаб, створений ЦК КП(б)У в числі 12 штабів України, очолив боротьбу трудящих проти денікінців, за Радянську владу. У вересні в районі міста діяв партизанський загін, який весь час непокоїв ворога. В грудні неподалік Золотоноші він оточив денікінський Ізмайлівський полк з штабом і завдав йому від­чутного удару. 26 грудня 60-а стрілецька дивізія та 3-я окрема кавалерійська бригада Червоної Армії визволили місто.

Відразу ж після остаточного утвердження Радянської влади повітовий військово-революційний комітет (очолив комуніст А. Сидоренко) приступив до відбудови зруйнованого господарства. Знову розпочав роботу міський комітет партії. В січні 1920 року тут створено повітову Раду народного господарства, яка того ж року домог­лася відновлення роботи на чавуноливарні, цегельні, електростанції та на інших підприємствах. Питанням відбудови зруйнованого господарства займався і повітовий з’їзд Рад (відбувся у квітні 1920 року) та виконком, обраний на ньому (голова А. Си­доренко). Вірним помічником комуністів стала міська комсомольська організація', створена у березні 1920 року. У перші дні існування вона налічувала 44 члени і 8 кан­дидатів у члени комсомолу. Виникли комсомольські осередки і в селах повіту. Ком­сомольці організували збирання продуктів харчування для робітників Петрограда і стали активними борцями проти різних банд. Молоді бійці відзначилися, зо­крема, під час нападу на Золотоношу банди Тютюнника 17 лютого 1920 року. Створені з молоді два загони особливого призначення ліквідували бандитизм у повіті^[53].

Радянська влада налагодила і боротьбу з епідемією сипного тифу, провела ре­організацію школи. Тоді ж відкрито дитячий будинок, влаштовано літні дитячі май­данчики.

Тривожне становище склалось у травні 1920 року у зв’язку з наступом поль­ських інтервентів. Для організації відсічі ворогу виконком Ради виділив з свого складу трійку. 19 травня створено ревком, який очолив І. С. Харченко. Повітова партійна і комсомольська організації мобілізували на фронт більше половини свого складу. Формувалися загони добровольців і з числа неспілкової молоді.

Відгукнувшись на заклик В. І. Леніна допомогти голодуючим губерніям Повол­жя, трудящі Золотоноші організували збирання продуктів та грошових коштів. Вони надіслали голодуючим 175 пудів сала, 5350 пудів зерна і продуктів. У Красногірському монастирі виконком влаштував дитячу колонію для кількохсот дітей з Татарської АРСР, а повітовий партком і виконком провели тиждень допомоги голо­дуючим, наклали прогресивний податок на служителів культу та багатіїв^[54]. '

У зв’язку із змінами, які мали місце в адміністративно-територіальному поділі України, Золотоноша і повіт ЗО липня 1920 року увійшли до новоутвореної Кремен­чуцької губернії, а через 2 роки — до Полтавської губернії. 1923 року утворено Зо­лотоніський район у складі Золотоніського округу (з 1925 року — Черкаського, 1926 —Шевченківського). З 1932 року Золотоніський район підпорядковано спершу Київській, а з 1937 року — Полтавській області.

Радість перших успіхів у відбудові народного господарства затьмарилася вели­чезним горем — смертю В. І. Леніна. На траурних мітингах і зборах, присвячених пам’яті вождя, що відбувалися на підприємствах і установах, трудящі Золотоноші заявили про своє непохитне рішення йти ленінським шляхом. На численні прохання трудящих міська Рада назвала одну з найкращих вулиць Золотоноші іменем В. І. Леніна.

У відбудовний період партія та держава багато зробили для налагодження справи охорони здоров’я трудящих, для налагодження роботи школи та закладів культури. В місті працювала лікарня на 65 ліжок. У 1920 році тут відкрито два нових відділення. За 1922—1923 pp. відкрилися два диспансери, рентген-кабінет. 1925 року — поліклініка, лабораторія і 3 аптеки. 12 лікарів та 47 чоловік середнього медичного персоналу обслуговували заклади охорони здоров’я.

Радянська влада по-батьківському піклувалася про дітей. 5 дитячих будинків почали виховувати сиріт в 1920—1923 pp. У ці ж роки в місті відкрилися 3 трудові школи, 4 лікнепи, трирічні педагогічні курси, сільськогосподарський і педагогіч­ний технікуми та загальноосвітні курси. У них 94 вчителі навчали майже 2200 учнів. Тут діяли бібліотека, клуб, 2 театри, кінотеатр і краєзнавчий музей^[55].

У роки передвоєнних п’ятирічок у місті розгорнулося будівництво нових і ре­конструкція наявних підприємств. Процес перетворення Золотоноші в індустріаль­но-аграрне місто можна бачити на прикладі ремонтно-механічного заводу. Чавуно­ливарна майстерня непмана Двоскіна, де працювало всього 19 робітників, після на­ціоналізації у 1929 році перетворена на завод. 1931 року тут виросли виробничі корпуси, встановлено потужні двигуни, переустатковано машинний цех. Уже тоді на заводі працювало 160 робітників, а через три роки — 400. За 2 роки у 2,5 раза зросла кількість продукції і 1934 року вона обчислювалась у 1,6 млн. крб. Відбу­дована цегельня «Вулкан» виробляла 3 млн. штук цегли на рік. На тому ж подвір’ї 1932 року пущено в експлуатацію новий цегельний завод, продукція якого становила 12 млн. штук цегли щорічно. Споруджена 1925 року електростанція потужністю 200 квт, після реконструкції 1932 року виробляла електроенергії в десять разів більше.

У 1930—1932 pp. в Золотоноші збудовано ряд нових підприємств: м’ятний, мас­лоробний, крохмале-патоковий заводи, швейну фабрику, чинбарню. Значного роз­витку набула місцева промисловість. Кустарі об’єдналися у промислово-коопера­тивні артілі «Червоний харчовик», «Перемога» тощо. Наприкінці 30-х pp. почалось об’єднання дрібних промислових підприємств у пром- та харчокомбінати. Для під­готовки кваліфікованих кадрів для промисловості та будівництва 1930 року відкрито кустарно-промислову керамічну школу.

Соціалістичний лад породив небачене до того виробниче піднесення. Д. Ми- хайлик, JI. Федорченко, Д. Коваленко та багато інших виробничників ремонтно-ме­ханічного заводу виступили застрільниками соціалістичного змагання міста і району. Названі трудівники регулярно виконували норми на 140—200 проц. 1939 року на цьому заводі розгорнувся рух багатоверстатників. 39 робітників почали працювати на кількох верстатах одночасно.

У жовтні 1933 року, з початком залізничного руху на лінії Золотоноша — Миро- нівка, місто стало залізничним вузлом.

Партійна організація, районна та міська Ради багато уваги приділяли колекти­візації сільського господарства.

Ще 1922 року золотонісці організували першу артіль. У ній об’єдналися 7 учи­тельських родин, що почали господарювати на 135 десятинах землі^[56]. У другій поло­вині 20-х років на околицях міста виникли Струнківська, Заграблянська, Затроїцька та Миколаївська земгромади. 1927 року Струнківська земгромада перетворена в ТСОЗ. Навесні 1928 року створено колгосп «Надія». Його головою обрано П. М. Ма- тюшу. Питанню дальшого розвитку кооперації був присвячений і шостий районний з’їзд Рад. Селяни-бідняки та середняки, які брали у ньому участь, підтримали курс на колективізацію^[57].

З 1929 року земгромади Золотоноші об’єдналися в колгоспи. Велику роль у зміцненні і розвитку сільськогосподарських артілей у передвоєнні роки відіграла Золотоніська МТС (створена 1930 року). Напередодні війни в Золотоноші було 5 кол­госпів, які господарювали на 4590 га землі. Сільському господарству значну допо­могу подавали підприємства та організації міста. Так, ливарно-механічний завод проводив ремонт сільськогосподарського реманенту.

Розвиток промисловості та сільського господарства Золотоноші викликали даль­ший ріст населення міста. 1930 року в ньому проживало 13 979, 1939 — 18 351 чоло­вік^[58]. У 30-х pp. тут розгорнулося велике житлове будівництво. 1935 року споруджено 50, через рік — 100, а ще через рік — 200 будинків. За цей час виріс новий район міста. 1940 року відкрито майстерню пошиття одягу.

За роки довоєнних п’ятирічок у Золотоноші значного розвитку набула охорона здоров’я трудящих. Лікарню на 130 ліжок 1939 року обслуговували 112 медичних працівників. У місті діяли 3 поліклініки, рентгенкабінет, електроводолікарня, 2 дитячі консультації та інші лікувальні й оздоровчі заклади. Лікарі Золотоноші надавали велику шефську допомогу селу. 1929 року тут створено бригаду лікарів, яка взяла шефство над Богодухівською лікарнею.

Уже в 1930 році повністю ліквідовано неписьменність. 1934 року тут працювали З середніх і неповна середня школи (навчалося 2400 дітей), педагогічний та агроно­мічний технікуми, медична школа, школа агротехніки та механізації сільського господарства. З 1935 року стала діяти звукова стаціонарна кіноустановка. 1931 року видатки на охорону здоров’я становили майже 2,6 млн. крб., на народну освіту — 5,6 млн. карбованців^[59].

Районна газета «Вісті» (1920—1930 pp.)? з 1930 року — «Червоний Жовтень»,— орган повітового, потім районного комітетів КП(б)У та міської і районної Рад ро­бітничих, селянських та червоноармійських депутатів, відіграла значну роль в ході мобілізації жителів Золотоноші на будівництво соціалізму.

Щасливе і радісне життя прийшло до Золотоноші. Люди стали жити заможно і культурно.

Мирну творчу працю трудящих Золотоноші було порушено підступним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 22 червня близько тисячі мешканців міста, зібравшись на мітинг, заявили про свою готовність стати на захист рідної Віт­чизни. У численних заявах робітники, селяни, інтелігенція просили відрядити їх до діючої армії. Партійні організації, колективи підприємств вчасно провели евакуа­цію цінного устаткування на схід. Райком партії керував створенням винищуваль­ного батальйону, основне ядро якого склали комуністи та комсомольці.

Після запеклих боїв 19 вересня 1941 року гітлерівці захопили Золотоношу. Два роки і три дні тривала ніч окупації. На третій день після свого приходу фашисти роз­стріляли 300 радянських громадян, а в листопаді ще 3,5 тис. чоловік. З 25-го по 30 лип­ня 1942 року вони знищили тут понад 7 тис. військовополонених та радянських акти­вістів. У числі розстріляних 151 житель Золотоноші, 433 мешканців фашисти забрали на каторжні роботи до Німеччини, загарбники зруйнували пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченкові^[60].

Та трудящі не скорилися загарбникам. У лютому 1942 року на Золотоніщині ви­никла підпільна антифашистська організація, керована комуністами. Невдовзі під­пілля зросло до 378 чоловік^[61]. Через рік у лютому 1943 року фашисти схопили і розстріляли 75 чоловік цієї групи, у їх числі і частину керівників. Тоді решта підпільників, керованих О. Н. Соловйовим та Г. Н. Иіколаєвим, пішла в ліси. На початку 1943 року було створено Золотоніський партизанський загін (командир М·. І. Савран). Він розгорнув бойові дії на лівобережній Черкащині^[62]. Народні мес­ники завдавали ударів по тилових комунікаціях ворога, громили військові під­розділи, руйнували шляхи сполучення. Загін знищив близько 500 фашистів, 18 автомашин, 2 паровози, 8 вагонів, висадив у повітря 2 залізничні мости.

На світанку 22 вересня 1943 року 9-а бригада 3-го гвардійського механізованого корпусу розпочала бої на підступах до Золотоноші, а на 11 годину ранку визволила місто. Напруживши всі свої сили, противник повів шалену контратаку і знову захо­пив місто. Проте в той же день фашисти змушені були відступити. На цей раз назав­жди. У визволенні Золотоноші значну допомогу радянським військам подав міс­цевий партизанський загін.

На фронтах Великої Вітчизняної війни багато жителів Золотоноші громили во­рога. Серед них пілот 825-го штурмового авіаційного полку, молодший лейтенант О. Ф. Романенко, що 12 липня 1944 року повторив подвиг М. Гастелло в районі м. Опочки Псковської області. Тяжко поранений, на підбитому літакові, він і стрі­лець С. Цариков протаранили колону мотопіхоти, завдавши ворогові великих втрат.

Героя посмертно нагороджено орденом Вітчиз­няної війни 1-го ступеня. У боях за Уманщину присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу сержантові В. І. Рибалкові. Свято ша­нують золотонісці пам’ять полеглих воїнів.

У центрі міста споруджено обеліск жертвам німецько-фашистського терору і воїнам, які заги­нули в боях за визволення Золотоноші.

 

У складальному цеху ремонтно-механічного заводу, м. Золотоноша. 1967 р.

Ще бої гриміли неподалік на Дніпрі, а тру­дящі міста під керівництвом райкому партії та райвиконкому приступили до відбудови зру­йнованого господарства. Все доводилось роз­починати заново. Окупанти знищили майже всі промислові підприємства, зірвали 2 залізничні станції, перетворили на руїни 438 громадських, культурно-освітніх і житлових будинків, ут. ч. 10 шкіл, 2 технікуми, 2 театри, кінотеатр, лі­карню. Загальні збитки, завдані Золотоноші, складають 963 млн. карбованців^[63].

Вже через місяць після визволення було налагоджено роботу кількох цехів ремонтно-механічного заводу. У кінці вересня 1943 року електростанція дала перший струм. У 26-у річ­ницю Великого Жовтня водогін почав постачати воду найважливішим пунктам міста. У першій половині 1944 року стали до ладу нафтобаза, пе­карня, швейна фабрика, птахокомбінат, харчокомбінат. До осені 1944 року на 19 під­приємствах міста уже працювали понад 600 робітників та службовців. 1 листопада 1943 року маслозавод виконав річний план на 137 проц. і зайняв третє місце по Україні. На другий день після визволення від окупантів місцева лікарня прийняла першу групу поранених радянських воїнів. На кінець 1944 року всі довоєнні медичні заклади міста відновили роботу. Працювали лікарня, поліклініка, аптека, 2 дис­пансери, пологовий будинок, дитячі ясла, садок. Ще 1943 року прийняли слухачів педагогічний та агрономічний технікуми. 1944 року почала працювати школа меха­нізації сільського господарства, через рік — технікум рільництва й обласна школа техніків-садівників. До Дня Перемоги над фашистською Німеччиною налагодили роботу всі підприємства міста. Всі загальноосвітні школи, районна (з фондом 16482 книги) та 2 дитячі бібліотеки, районний будинок культури і кінотеатри.

Водночас трудящі міста надавали значну допомогу фронтові. Вони збирали кошти на танкову колону «Визволена Полтавщина» та повітряну ескадрилью «Полтавщина — переможцям». Жінки допомагали пораненим, шили і відсилали на фронт теплі речі.

Братня допомога народів нашої Батьківщини дозволила золотонісцям відбуду­вати своє господарство за досить короткий час. 160 робітників ремонтно-механічного заводу стали стахановцями виробництва, в 1947 році він виробив продукції у півтора раза більше, ніж до війни. 1946 року в місті уже працювало 29 підприємств і 12 про­мислових артілей.

Зусилля партійних, радянських і громадських організацій, спрямовані на подолання наслідків руйнівної війни, увінчалися першими успіхами. Більшість підприємств міста достроково виконала план 4-ї п’ятирічки. За економічними показ­никами господарство Золотоноші досягло довоєнного рівня.

Трудове піднесення трудівників міста наростало і в наступні роки. Поряд з від­будовою один за одним зводились нові корпуси цехів на ремонтно-механічному, горілчаному, маслоробному, м’ясному, пивоварному заводах, на цегельнях і млинах. Крім них, виросли нові підприємства: завод залізобетонних конструкцій, хлібозавод, пивзавод, завод калібрування гібридного насіння кукурудзи, 2 цегельні, промислові бази «Міжколгоспбуду» (за 6 років звів 272 споруди) та «Спецбудтресту» № 1. Дрібні підприємства й артілі об’єдналися у комбінати: хлібопродуктів, побутового обслуго­вування. Золотоніські промислові вироби пішли до Москви, Ленінграда, на Крайню Північ, Далекий Схід, Донбас, до Німецької Демократичної Республіки.

Зросла продуктивність праці і кількість робітників, зайнятих на виробництві. Так, вартість продукції, випущеної трудівниками Золотоноші, становила 1,4 млн. крб. у 1946 році і 11,5 млн. крб. 1959 року. Кількість робітників з 1946 року до 1959 року зросла від 1785 чоловік до 2803.

Нових значних успіхів робітники міста домоглися у восьмій п’ятирічці. За 1966—1970 pp. обсяг реалізованої продукції зріс тут з 30,5 млн. крб. до 59,1 млн. крб., тобто майже вдвоє. За п’ятирічку кількість робітників збільшилася з 4192 до 5000 чо­ловік.

Нині в Золотоноші діє 20 підприємств. Провідною галуззю промисловості міста є харчова, яка працює на багатій місцевій сировині. А найбільшим підприємством Золотоноші став комбінат хлібопродуктів, до складу якого входить і завод калібру­вання насіння кукурудзи — перше на Черкащині й одне з найбільших на Україні механічних напівавтоматизованих підприємств цього типу. Великою фабрикою у піс­лявоєнні роки став також птахокомбінат. Завод парфюмерних виробів та ефірних олій — єдине в країні підприємство, що виробляє ефірну олію з кропу та хвої сосни і постачає нею всю країну. Автором розробки рецептури і технологічних умов вироб­ництва є сам колектив заводу. Завод виготовляє також одеколон, шампуні, туалетну воду. 1968 року у місті споруджено консервний завод, який щороку виробляє близько 8 млн. умовних банок різноманітних овочевих і фруктових консервів. Золотоніське масло йде в Чехословаччину, Югославію, Німецьку Демократичну Республіку, на Кубу.

У місті кілька підприємств легкої промисловості. Швейна фабрика випускає за рік 186 тис. костюмів, українські сорочки. Фабрика художньої вишивки завоювала загальне визнання. У магазинах Москви, Києва, Одеси та інших міст можна бачити чудові вишиванки, створені вмілими руками золотоніських виши­вальниць.

В економічному балансі Золотоноші важливе місце посідає ремонтно-механічний завод, який ремонтує будівельно-шляхову техніку і засоби масової механізації, а також випускає запасні частини до екскаваторів та будівельно-шляхових машин. Паливна промисловість міста базується на використанні торфу. Його родовище за­ймає площу 7736 га.

За роки семирічки та восьмої п’ятирічки в місті розгорнувся рух за комуні­стичну працю. Він став невичерпним резервом піднесення продуктивності праці та зниження собівартості продукції. Перша бригада комуністичної праді з’явилася у Золотоноші 1959 року на фабриці художньої вишивки. Нині їх десятки. Передовики виробництва —золотий фонд міста. 219 передовиків виробництва відзначені уря­довими нагородами. Нове ставлення до праці, породжене соціалістичним ладом, яскраво віддзеркалюється в рухові винахідництва та раціоналізаторства. Лише за 1970 рік раціоналізатори та винахідники району внесли 300 пропозицій, з яких понад 220 впроваджено у виробництво, що дало економічний ефект близько 60 тис. карбованців.

Добре почали золотонісці і дев’яту п’ятирічку. В 1971 році промисловість міста успішно виконала планові завдання по виробництву і реалізації продукції. За рік впроваджено у виробництво 354 раціоналізаторські пропозиції, які дозволили зеко­номити 789 тис. крб. народних коштів. На кожного працюючого вироблено по 12,5 тис. крб. Це на 3% більше проти планового завдання і на 5% більше ніж було вироблено в останньому році восьмої п’ятирічки.

 

Вулиця Т. Г. Шевченка, м. Золотоноша. 1970 р.

Поряд з успіхами промисло­вості значні досягнення мають і трудівники сільського господар­ства. Укрупнений колгосп ім. Ка- лініна (об’єднав артілі 6 сіл) гос­подарює зараз на 5,8 тис. га землі, з них — 3,3 тис. орної. За роки останніх п’ятирічок господарство зросло, зміцніло економічно й по­ліпшило свою технічну оснаще­ність. На тваринницьких фермах механізовано ряд трудомістких процесів, внаслідок впровадження прогресив­них методів господарювання зріс прибуток колгоспу. На кінець восьмої п’яти­річки він досяг 1,6 млн. крб. В перший рік дев’ятої п’ятирічки колгоспники одержали добрий урожай. Вони виростили по 37,4 цнт з га зернових (при зобов’я­занні — ЗО цнт), у т. ч. озимої пшениці по 45,4 цнт з га. Господарство продало дер­жаві 20 тис. цнт зерна (при плані 17 500 цнт). В останні десятиріччя тут виросли свої майстри сільського господарства. Далеко за межами району знають знатного меха­нізатора В. Восколовича. Досвід очолюваної ним молодіжної ланки описаний в книзі Г. Суховершка «Богатирі». За вирощування високих врожаїв голові колгоспу А. Вишневській присвоєно почесне звання заслуженого агронома Української РСР.

Золотоноша зростає з кожним роком. Поліпшується її благоустрій. За роки восьмої п’ятирічки тут побудовано 40 комунальних та до 900 індивідуальних будин­ків. Центр міста прикрасився 13 багатоповерховими спорудами. У місті виросли кор­пуси нових підприємств. Заасфальтовано до 20 км вулиць, прокладено 35 тис. кв. мет­рів тротуарів. Недавно вступили до ладу гуртожиток і навчальний корпус сільсько­господарського технікуму, триповерхове приміщення середньої школи, універмаг «Ювілейний», автовокзал, автопарк, вузол зв’язку, нова лазня, банно-пральний ком­бінат. У місті багато зелені. Загальна площа зелених насаджень досягла 70 га. Лише за три останні роки тут висаджено понад 50 тис. декоративних і фруктових дерев, закладено нові парки і сквери. Через Золотоношу пролягає асфальтовий шлях Чер­каси — Київ.

До Великої Вітчизняної війни в Золотоноші не було ні внутрішнього, ні при­міського транспорту. Зараз міська автобаза налічує до 200 машин. Її автобуси кур­сують по 16 міських і 18 позаміських маршрутах. Налагоджено регулярний авто­бусний рух між Золотоношею і Черкасами, Золотоношею і Києвом.

Добре поставлено в місті медичне обслуговування трудящих. Тут працює устат­кована новою лікувальною апаратурою лікарня на 205 ліжок, поліклініка, рентген­кабінет, три диспансери, три аптеки, магазин оптики. Лікарня має функціонально- діагностичний і травматологічний відділи. Мешканців Золотоноші й району обслуго­вують 74 лікарі та 285 фахівців з середньою медичною освітою. Високим авторитетом користується заслужений лікар Української РСР терапевт І. П. Хорошун.

У Золотоноші створено добрі умови для навчання. Мережа навчальних закладів міста складається з 8 середніх і восьмирічних шкіл, з технічної, санаторно-лісної, му­зичної шкіл, з 2 шкіл робітничої молоді, сільськогосподарського технікуму, проф­техучилища. Всіма видами навчання охоплено 6130 учнів. Готують їх 580 учителів. Кузнею колгоспних кадрів звуть золотонісці сільськогосподарський технікум, якому 1968 року минуло 70 років. Лише після Великої Вітчизняної війни технікум випус­тив понад 2 тис. агрономів і 644 ветеринарних фельдшери. З стін цього закладу немало вийшло вчених, спеціалістів сільського господарства. Серед них доктор сіль­ськогосподарських наук C. М. Бугай, кандидати сільськогосподарських наук І. Г. Зорін, І. Г. Скорик та інші. У профтехучилищі № 10 два роки навчалися і юнаки Куби. Золотонісці передали їм свій багатий досвід. Після закінчення школи вони стали спеціалістами сільського господарства і зараз працюють у себе на батьківщині.

 

О. М. Бах — академік, Герой Соціалістичної Праці. Фото 1937 р.

Значно зросла в місті і кількість культосвітніх закла­дів. Золотоноша має районний будинок культури, кіно­театр, 5 клубів, стадіон, тут працюють будинок піонерів, спортивна школа, краєзнавчий музей, районна, міська, дитяча, 4 відомчих і 10 профспілкових бібліотек, книжко­вий фонд яких становить 177,5 тис. книг. У 37 гуртках художньої самодіяльності бере участь 611 громадян міста.

У Золотоноші працює районний краєзнавчий музей, створений на громадських засадах 1960 року. Його фонди становлять 3 тис. експонатів. Працівниками музею опуб­ліковано майже 1000 статей, випущено 12 номерів краєзнав­чого збірника «Золотоніщина», 3 номери альманаху «Супій». Значну роботу проводить районне відділення охорони при­роди. При ньому діють 9 секцій і 50 громадських інструк­торів.

У місті видається районна газета «Прапор Леніна», працює районне літературне об’єднання «Златоград», у яко­му налічується майже 30 чоловік. За значні заслуги в роз­виткові українського народного самодіяльного мистецтва хоровій капелі районного будинку культури присвоєно почесне звання заслуженої народної капели.

Міцніють дружні зв’язки між трудящими Золотоноші і братніх радянських рес­публік. 1963 року між Золотоніським і Вурнарським районом Чуваської АРСР під­писано договір на соціалістичне змагання. Вурнарська картопля, посаджена тут, вродила по 200 цнт з га, а пшениця Миронівська 808 на землях Вурнарського району по 20 цнт з га.

Традиційною стала дружба між трудящими Золотоніського району та Бид- гощського воєводства Польської Народної Республіки. В Золотоноші діє районне відділення радянсько-польської дружби. Місцеві робітники й інженери часто виїз­дять працювати на будівництво у слаборозвинені країни.

Золотоноша дала Батьківщині кілька яскравих імен героїв праці, визначних дія­чів науки і культури. Тут народилися депутат Верховної Ради Латвійської РСР, кандидат у члени ЦК КП Латвії, Герой Соціалістичної Праці пілот Л. М. Уланова, академік Академії наук СРСР, Герой Соціалістичної Праці О. М. Бах (1856—1947). Іменем О. М. Баха названо одну з вулиць міста. Уродженцем Золотоноші є за­сновник радянської школи індологів, академік Академії наук СРСР О. П. Баранни­ков (1890—1952 pp.)· Його переклад перлини давнього індійського епосу «Рамаяна» (1948 рік)—найповніший і найточніший з усіх європейських перекладів. Ім’я вче­ного присвоєно одній з вулиць міста. Родом із Золотоноші історик і археолог В.Г. Ляскоронський (1859—1928). На службу народові, революції віддав своє го­стре перо сатирик із Золотоноші Юхим Гедзь (О. В. Савицький, 1896—1937 pp.)· Тут навчалися і починали свій життєвий шлях українські радянські письменники В.Д. Скляренко, М. І. Терещенко, працював Іван Ле.

Партійні і радянські органи Золотоноші виявляють значну увагу до реставрації старих і створення нових історичних пам’ятників.У місті споруджено пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченкові, О. М. Баху, встановлено меморіальні дошки на бу­динкові 4-ї школи, де навчався С. Д. Скляренко, та на будинках райвиконкому, в якому засідав перший повітовий ревком і районної філії Держбанку, де 1918 року відбулося засідання підпільного ревкому, на будинку, де жив учений О. П. Баранни­ков. 1966 року в Золотоноші почало діяти районне відділення Українсьшїго това­риства охорони пам’ятників історії і культури.

Відрадні перспективи відкриваються перед Золотоношею в майбутньому. В де­в’ятій п’ятирічці буде реконструйовано залізничні станції Золотоноша І і Золотоно­ша II, завод парфюмерних виробів, маслозавод, на виноробному комбінаті стане до ладу розливний цех потужністю 6 млн. декалітрів на рік. В місті виростуть 4 типових мікрорайони з громадсько-культурними центрами і комплексами необхід­них установ для обслуговування населення. Багато вулиць буде реконструйовано і забудовано багатоповерховими будинками. Справжнім культурним центром міста стане парк ім. Т. Г. Шевченка. Трудящі одержать новий будинок культури на 600 місць та районну бібліотеку на 100 тис. томів, нову районну лікарню на 240 місць із поліклінікою та іншими спорудами.

Творчу енергію золотонісців у боротьбі за побудову комунізму скеровує міська партійна організація, яка зараз налічує до 2000 комуністів, що об’єднані у 74 пер­винних партійних організаціях. їм активно допомагає 51 комсомольська організація, де перебуває понад 2500 комсомольців.

Значну державну, господарську і громадсько-політичну роботу проводить міська Рада. У її складі 87 депутатів (46 робітників, 15 колгоспників, 26 службовців). При Раді створено 9 комісій. На громадських засадах їм допомагають 30 вуличних комітетів.

Трудящі Золотоноші люблять своє місто. Вони докладають багато зусиль, щоб зробити його одним з найкращих на Черкащині.

М. Ф. Пономаренко

Із видання «Історія міст і сіл Української РСР», том 24 – «Черкаська область»

Інститут Історії Академії Наук УРСР, Київ, 1972

 

^[1] Археологічні пам’ятки Української РСР, т. 4, Κ., 1952, стор. 297—298.

^[2] Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 1, стор. 259.

^[3] Журн. «Киевская старина», 1885, № 2. стор. 744—746.

^[4] Реестры войска запорожского после Зборовского договора с королем Яном Казимиром, составленные 1649 г. М., 1875, стор. 56—58.

^[5] М. А. М а к с и м о в и ч. Собрание сочинений, т. 2. К., 1877, стор. 367, 369.

^[6] Городские поселения в Российской империи, т. 4. СПб., 1884, стор. 155.

• М. А. М а к с и м о в и ч. Собрание сочинений, т. 2, стор. 366—369.

^[8] О. С. К о м п а н. Міста України в другій половині XVII ст., стор. 166, 319.

^[9] Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 6. СПб., 1869, стор. 867.

^[10] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 51, on. 1, спр. 1174, арк. 4 зв., 5, 6.

^[11] Там же, ф. 57, on. 1, спр. 221, арк. 82, 160.

• Народное ополчение в Отечественной войне 1812 года. М., 1862, стор. 434.

^[13] И. Павловский. Статистические сведения о Полтавской губернии 100 лет назад. Полтава, 1905, стор. 43.

^[14] М. А. Максимович. Собрание сочинений, т. 2, стор. 819/

^[15] П. Бодянский. Памятная книга Полтавской губернии до 1865 год, стор. 208—216.

^[16] В. Зверине к ий. Материалы для истории топографических исследований о монасты­рях в России, т. 2, стор. 167.

^[17] Пісні та романеи українського народу, т. 1. К., 1956, стор. 19.

^[18] Т. Г. Ш е в ч е н к о. Повна збірка творів у 3-х т., т. 2, К., 1949, стор. 381.

^[19] Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 3, Золотоношский уезд. Полтава. 1887, стор. 20—25.

^[20] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1191, оп. 1, спр. 63, арк. 11—36.

^[21] Революция 1905—1907 гг. на Полтавщине. Харьков, 1957, стор. 29, 102; ЦДІА УРСР, ф.320, спр. 978, арк. 7; спр. 906, арк. 86; спр. 1356, арк. 5—14.

^[22] Революция 1905—1907 годов на Украине, т. 1., стор. 284, 285; ЦДІА СРСР, ф. 91, оп. 5, 65, спр. 488, арк. 4—И; ЦДІА УРСР у Києві, ф. 356, оп. 1, спр. 40, арк. 3.

^[23] Газ. «Рідний край» (Полтава), 1907 р. № 43.

^[24] Газ. «Слово» (Полтава), 17 листопада 1907 р.

^[25] Список населенных мест Полтавской губернии. Полтава, 1913, стор. 265; Материалы по животноводству по данным подворной переписи 1910 года. Золотоношский уезд. Полтава, 1913. Стор. 48.

^[26] Вся Золотоноша и уезд. Справочник. Золотоноша, 1913, стор. 108.

^[27] Памятная книжка Полтавской губернии за 1916 год. Полтава, 1916, стор. 140—142.

^[28] Вся Золотоноша и уезд, стор. 85.

^[29] Города России в 1910 году, СПб., 1914, стор. 465.

^[30] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 320, on. 1, спр. 73, арк. 16.

^[31] Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції, т. 2, стор. 214.

^[32] Газ. «Голос труда» (Золотоноша), 24 травня 1917 р.

^[33] Ю. М. Гамрецький. Ради робітничих депутатів України в 1917 р. Κ., 1966,

стор. 198.

^[35] ЦДАЖР УРСР, ф. 2117, оп. 1, спр. 19, арк. ЗО.

• Там же, ф. 1414, оп. 1, спр. 59, арк. 53—54.

^[36] Газ. «Вільне слово» (Золотоноша), 11 жовтня 1917 р.

^[37] Путь славных. Воспоминания ветеранов борьбы за Советскую власть. К., 1957, стор. 306.

^[38] До історії більшовицьких організацій на Черкащині, стор. 142, 143.

^[39] Черкаський облдержархів, ф. Р-1667, on. 1, спр. 2, арк. 249.

^[40] Путь славных, стор. 308.

^[41] Газ. «Правда», 22 травня 1918 р.

^[42] ЦДАЖР УРСР, ф. 2094, on. 1, спр. 25, арк. 65.

• АІІП ЦК КП України, ф. 1, оп. 1—12, спр. 7, арк. 2.

^[44] Там же, ф. 1215, on. 1, спр. 75, арк. 349.

• Путь славных, стор. 311—312.

^[46] Черкаський облдержархів, ф. Р-546, оп. 1, спр. 88, арк. 5, 9.

^[47] Там же, ф. Р-1666, оп. 1, спр. 67, арк. 526; ф. Р-1868, спр. 11, арк. 1—4.

^[48] Газ. «Известия» (Полтава), 26 лютого 1919 р.

^[49] Черкаський облдержархів, ф. Р-546, оп. 1, спр. 1, арк. 1.

• Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни. Збірник документів і мате­ріалів. Κ., 1962, стор. 426—428.

^[51] АІІП ЦК КП України, ф. 5, оп. 1*, спр. 259, арк. 216.

^[52] Газ. «Вісті» (Київ), 25 червня, 4 липня 1919 р.

^[53] Газ. «Прапор Жовтня» (Золотоноша), 29 жовтня 1938 р.

² Отчет о деятельности Золотоношского уездного экономического совещания. Золотоноша, 1922, стор. 102.

^[55] Статистический справочник по Золотоніській окрузі на 1924—1925 pp. Золотоноша, 1925, стор. 40.

^[56] Отчет о деятельности Золотоношского уездного экономического совещания, стор. 40.

^[57] Газ. «Радянська думка» (Черкаси), 31 березня 1929 р.

^[58] Итоги Всесоюзной переписи населения 1939 года. М., 1963, стор. 21.

^[59] Газ. «Червоний Жовтень» (Золотоноша), 5 грудня 1959 р.

^[60] Німецькі окупанти на Полтавщині (1941—1943 pp.). Збірник документів. Полтава, 1947, стор. '28.

^[61] Черкаський облпартархів, ф. 4619, оп. 8, спр. 13, арк. 1. 28, 32.

[62] Там же, ф. 4619, оп. 8, спр. 13, арк. 36, 37.

^[63] Черкаський облдержархів, ф. Р-624, оп. 1, спр. 1, арк. 98, 103, 109.