«Я зроблю все, щоб моя дитина була здоровою», — Тетяна Хмелевська

Мама восьмирічного Віталика має лише одну мрію, – щоб її синочок одужав і почав ходити. Вона не звикла просити в когось допомоги, але зараз вона їй просто необхідна.

Попри усмішку на обличчі та щирі привітання Тетяни Хмелевської з людьми, в її очах все одно можна побачити сум. Життя жінки в один момент поділилося на до і після. Бо життя не пояснює правил гри, не пропонує інструкцій з використання, а просто натискає на кнопку «пуск». Трагедія сталась 6 років тому, коли син випав з вікна 7-го поверху, пише Вичерпно.

Живучи постійними турботами про синочка, Тетяна встигала радіти життю, займатися домашнім господарством, дбала про затишок у сім’ї. Виконувала купу хатніх справ і обов’язків. Того дня вийшла на кухню аби насипати Віталику їсти. Вибігла на двір, коли почула шум під вікнами і вигуки людей, що випала дитина. Побачила сина. Страшна картина довго стояла перед очима. Дякувала Богу лише за те, що він залишився живим.

«20 серпня 2009 року. Все сталося в секунді. Ще ось він забіг до мене граючись, а коли наступної миті я зайшла до кімнати, то побачила лише відчинене вікно. Мене не покидала надія, що це лише гра в хованки, адже він любив заховатися десь в антресолях шафи. Але його ніде не було. Почула галас. Відразу побігла донизу. Коли побачила його на землі у мене почалася істерика. Через це і син теж нервував, починав ворушитися. Люди двічі викликали швидку. Їхала вона хвилин 20», — розповідає Тетяна.

Життя хлопчика допомогли зберегти мотузки для білизни, які змінили траєкторію падіння. Швидка допомога доставила потерпілого до обласної лікарні. Наступного дня зробили МРТ та діагностували перелом хребта та лівої руки. Після чого, направили в реанімацію до обласної дитячої лікарні на Конева і тільки потім на Київ, каже жінка:

«Коли київські лікарі оглянули Віталика, запитували лише, чого ж ми не приїхали раніше? Як виявилось, був ще й забій серця і легень, з яких викачали 400 мілілітрів крові. Лише ці органи ми лікували 3 тижні. Пізніше до нас з інституту кардіології приїхала професор, зробила УЗД та написала заключення про те, що можна робити операцію».

Було зроблено першу операцію. Лікарі не прогнозували нічого хорошого. Опісля сказали, що могло бути й гірше. Після періоду відновлення Хмелевські повернулися до Черкас. Через місяць зробили повторне МРТ. Їх повідомили, що знов порібно готуватись до хірургічного втручання, тому що починає відмирати спинний мозок. Родині запропонували ввести нейрогель і під’єднати електростимулятор. Почали збирати кошти. По ходу операції, виявили кісту, яку видалили.

Не дивлячись на невтішні прогнози лікарів, Віталик розвивається, активно пізнає світ, робить зарядку, підтягується, ходить по дві години на добу. Мужньо витримує ряд складних лікувальних процедур і ніколи не плаче, проводячи себе як справжній чоловік. Кожного дня він помітно прогресує, але цього не достатньо без якісної реабілітації.

Місяцями оббиваючи пороги лікарень, Тетяна довгий час намагалась знайти лікаря, який би дув компетентний у питаннях відновлення. Але, на жаль, в Україні далеко не всі медики можуть допомогти. Варто взяти до уваги те, що, порівняно з закордонними фахівцями, наші спеціалісти не мають достатньої практики у проведенні масажів чи акупунктурі. Але жінка не опустила руки, зібравши в кулак силу волі, витерши сльози та відкинувши всі найменші переживання, вона ризикнула попросити допомоги в ізраїльських медиків. Одна з лікарень дала згоду, але для цього потрібно викласти чималу суму. Одна лиш консультація коштує від 3 до 8 тисяч доларів.

Родина витрачає всі кошти, лікуючи сина в усіх можливих закладах медичного спрямування. Із сім’ї працює чоловік та мама, з якою і живуть, оскільки увесь вільний час Тетяна присвячує вихованню Віталика. Жінка відмовляє собі в усьому, щоби тільки якось звести кінці з кінцями. Життя стало полігоном, на якому вона безперестанку мусить відвойовувати право на своє місце під сонцем, комусь щось доводити, пояснювати, вислуховуючи звинувачення байдужих людей. Але коли вона дивиться як посміхається її щастя, то забуває про всі проблеми, жахливу втому, неприємності  й навіть про те, що кожного дня, стиснувши зуби, змушена ходити над прірвою…

Загалом ситуація в родині складна, але подружжя не припиняє боротися з несправедливістю та життєвими труднощами. Єдине, що допомагає батькам не впасти духом – віра в Бога й те, що їх дитина буде повноцінною. Ще з того моменту, коли лікарі тільки озвучили діагноз, Тетяна з упевненістю заявила:

«Я не бачу себе мамою інваліда! Моя дитина буде здоровою, я впевнена, що він буде ходити».

Віталик дуже жвавий, цілеспрямований та відвертий хлопчик, який розповів ким хоче стати:

«Коли виросту хочу стати водієм автобуса чи таксистом. Мені подобається, що там велика кількість різноманітних кнопочок. До того ж – це потрібна професія».

А от юристом або ж Президентом він бути не хоче, адже вважає, що ця робота призначена для лінивих. Тих хто звик лише сидіти та стукати ручкою об стіл.

Жінка шалено любить сина і ладна на все, аби тільки зробити його щасливими. Проте без допомоги небайдужих, чуйних  людей їй не під силу впоратись із цим завданням. Тетяна робить все, що від неї залежить, рятуючи життя Віталику, але їй конче потрібна допомога і не лише фінансова. Можливо, саме Ваша підтримка допоможе їй знову повірити в те, що дива в цьому житті трапляються частіше, аніж нам здається.

Чим скоріше буде зібрана відповідна сума, тим скоріше Віталик матиме можливість стати повноцінним членом суспільства!

Реквізити для допомоги:

ПриватБанк

5168 7553 9946 6735

Отримувач: Тетяна Хмелевська

Номери телефонів Тетяни: 0633825842; 0982146360.