Гулий яр (с. Кищенці, Маньківський р-н )

За селом Кищенці колись текла річка Митвівка. І хоч вона була невеликою, бо недалеко від села брала початок, люди її любили за чисту, дзеркальну воду. Й кращого місця для відпочинку не було.

Якогось дня  купались в річці дівчата. Сонце відбивало і ній своє гаряче проміння. Та враз із золотої Митвівка зробилась сірою. Небо затягли важкі хмари. Пішли дівчата додому. Але, що це таке там робиться? Чути гамір, крики, палають стріхи. На село напали вороги.

Тож юні подружки повернулися назад за Митвівку.  Раптом ззаду почули тупіт кінських копит.  Все ближче до дівчат ординці. Над їхніми головами вже свище аркан. Та з яру, із-за верболозу пролунав влучний постріл. І чорна петля безсильно впала на траву.

То сільській козак Гула перешкодив людоловам здійснити свою темну справу. На білому коні з шаблею в руках він помчав на зустріч ворогові. І заіскрилася зброя, полилася в річку кров бусурманська. Від міцності відважного козака татари навіть розгубилися, полякалися йти з ним на герць. І підкрався до нього ззаду попихач й вцілив Гулі в спину ножа. Похитнувся козак, залилася кров’ю біла сорочка, проте ще міцніше він стиснув шаблю й в агонії кинувся на ворога. Додолу впав іще один ординець. Впав і козак.

Заплакало небо, як вмирав герой. Блискавка розрізала хмарів товщину, почався дощ. А дівчата уже сховались в лісі. Татари від злості порубали на куски козакове тіло, й розкидали його по яру. З тих пір минуло не одне століття, а яр і досі називають Гулим.

Джерело: Дзвін