«Сьома хвиля мобілізації необхідна, і вона має бути останньою», – Артем Чех

Артем Чех (справжнє ім'я – Артем Чередник) – сучасний український письменник. Народився у Черкасах. У 2007 році став переможцем другого конкурсу від видавництва «Фоліо» «Міський молодіжний роман». З травня 2015-го року воює в зоні АТО в 9-му мотопіхотному батальоні. Автор книг «Цього ви не знайдете в Яндексі», «94 дні. Євромайдан очима ТСН», «Рожеві сиропи» та ін.

Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив проведення сьомої хвилі мобілізації. Вона почнеться в кінці лютого - початку березня і триватиме два місяці. Як інформує Громадське ТБ:Черкаси, Артем Чех висловився у підтримку нової хвилі мобілізації:

«Мобілізація #7? Я – за. Не тому, що я чекаю заміни, і від життя в норі перетворююся на вайлуватого крота, а тому що не бачу іншого виходу. Ок, підняли зарплати (отримав вчора 7066 грн.), все більше охочих підписувати контракт, з "атошними" при нормальних можна мати до 20к. Погодьтеся, нехіло. Чимало хлопців почали думати. Спочатку на 6 місяців, а там як буде.

Але загальна картина не зовсім втішна. Цей човен необхідно розхитати, щоб хлопці, що в**бують на ремонтах за 2 тисячі, нарешті збагнули, що військовик – почесно і, врешті, прибутково.

Ну, ти там батьківщину захищаєш, герой, всі діла, автомат, набої, всякі прикольні пацанячі штуки. Да, можеш загинути, але шансів не так і багато… Іноді важко, страшно, боляче. Але переважно – ніяк. Це як безробіття чи, скажімо, безкінечний урок праці, який випадає у п’ятницю. 

Здавалося б, можна "пасанути", але сидиш і занотовуєш: забороняється крутити ручки і важелі верстатів. Тільки про це ніхто не знає. Ти – герой, ти – там. Наш бідний, голий-босий хлопчик, наш захисник. Та камон, зараз не літо-2014 чи зима-2015. Та й АТО – не завжди передова. Та й передова – не завжди п****рєз. Тому – так, контракт можна сміливо підписувати і крізь всі тяготи служби крізь терни до омріяних зірок. Чи ромбів. 

Але до цього ще не дійшли. Не дійшло. І поки дійде, у армії є необхідність у людях. Вже не так прикро буде отримувати першу зарплатню. Не 1200, як було, скажімо, в мене, а 7000. Ну, нехай 5000.

З речовим забезпеченням, звичайно трабли, але не катастрофічні. Врешті, можна щогодини телефонувати у міністерство, писати рапорти, задрочувати своїх офіцерів. Якщо на роту знайдеться хоч би 5 подібних задротів, то все буде.

Я – за мобілізацію #7. Можливо, за 7-8 місяців щось змінилося, не знаю. Можливо, така більш-менш спокійна війна дала змогу поліпшити умови та знайти правильних людей. А, може, все залишилося таким самим.

Але мобілізація #7 необхідна, і вона має бути останньою. Далі – контракт із зарплатнею у 7-15 тисяч та гідним забезпеченням. Ну а згодом – жорсткий відбір. Аби хотіли служити, тремтіли перед медкомісією та перед військовим інструктором чи, скажімо, психологом.

– Ура! Я пройшов! Мене взяли до війська! Ура!

А зараз – мобілізація #7, з новими аватарськими підрозділами, де "такелажніками" працюють старші стрілки, а на кухні сидять старші сержанти, де любов і відчай, правда і кривда, секс і алкоголь, старі граблі та загублена зброя, палений коньяк і темпівскі броніки замість матраців. Де художники стають кольщиками, а пірати спальних районів відкривають у собі військові таланти. Я – за.

І не лише тому, що не бачу іншого виходу, а ще й тому, що чекаю заміни. З радістю останні місяць-другий перед дембелем провів би десь на РЛСці під Генічеськом чи Одесою».