Корсунь-Шевченківська операція

На важкому шляху до остаточного розгрому гітлерівської Німеч­чини радянські війська здійснили багато видатних перемог. Серед найбільших битв Великої Вітчизняної війни важливе місце посідає Корсунь-Шевченківська операція, проведена 1-м Українським фронтом під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна і 2-м Українським фронтом, яким командував Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв. Ці фронти зустрічними ударами з’єдналися в районі Звенигородки і стис­нули ворога міцним кільцем до остаточного його знищення.

Незважаючи на наявність значного масиву вітчизняних публікацій з історії Великої Вітчизняної війни, це питання ще недостатньо ши­роко та комплексно представлене в українській історіографії з позиції сучасного вивчення історії України. Тому перед дослідниками періоду Великої Вітчизняної війни постала необхідність подальшої розробки та наукового осмислення нових відомостей про її історичну правду. Ця тема ще більш актуалізується в наш час, коли Україна стала на шлях побудови незалежної держави. Вона переконує, що вивчення власної історії - важливий чинник зміцнення національної незалежності, зрос­тання самосвідомості нашого народу. Мета цієї статті полягає у рекон­струкції нових фактів і подій шляхом дослідження фондів Державного архіву Черкаської області як безумовних першоджерел, що відтворю­ють історію глобального масштабу.

У цьому контексті, для об’єктивнішого показу тогочасних проце­сів, особливо нагальною виявилася потреба дослідження і введення до наукового обігу нових документів, їх оцінювання.

Зима 1944 р. видалася в Україні хоча сніжною, але теплою і дощовою. Повітря було насичене вологою, ґрунтові дороги розвезло, пересування було важким. Але в таких, невимовно важких умовах бездоріжжя, 24 січня війська 2-го Українського фронту перейшли в стрімкий наступ. Двома днями пізніше рушили вперед і війська 1-го Українського фронту. Його ударні сили 40, 27 і 6-ї танкових армій ге­нералів П. Ф. Жмаченка, С. Г. Трофименка, А. Г. Кравченка1 за під­тримки 293-ї бомбардувальної авіаційної дивізії прорвали ворожу обо­рону та спрямували свої сили назустріч 2-му Українському фронту. 28 січня танкові з’єднання генерала А. Г. Кравченка зустрілись у районі м. Звенигородки з військами 5-ї гвардійської танкової армії генерала П. О. Ротмистрова, відрізавши шляхи відходу фашистським військам, що оборонялися всередині Канівського виступу.

У цей період авіація діяла з особливою бойовою напругою. Бом­бардувальники, незважаючи на погані погодні умови, робили по де­кілька вильотів на день, завдаючи гітлерівцям перешкоди для передис­локації та дезорганізуючи роботу їх тилу. До самої середини лютого тривала смертельна сутичка з ворогом. Весь льотний склад день і ніч розчищав від сніжних заметів злітні доріжки польових аеродромів. У ті напружені дні кожний бойовий виліт можна було назвати подвигом. За мужність і героїзм, проявлені особовим складом, за наказом Нарко­ма оборони, 5 лютого 1944 р. бомбардувальну авіаційну дивізію було перетворено в 8-му гвардійську бомбардувальну Черкаську авіаційну дивізію.

Жорстокі бої із знищення угруповань противника активізувались 28 січня. Гітлерівське командування намагалося танковими ударами розірвати кільце оточення і вивести свої війська. Проти 3-го батальйо­ну 181-ї танкової бригади капітана В. Янушкевича фашисти направили в контратаку близько 20-ти танків з піхотою. радянські піхотинці, під­несені діями танкістів, не тільки втримали висоту, але й рішуче про­сунулися вперед на новий рубіж. Мужність і військова майстерність капітана В. Янушкевича, який особисто підбив 5 танків у цьому бою, було відзначено високою нагородою - орденом Червоного Прапора2.

Відбиваючи запеклі контратаки ворога, багато воїнів проявляли гідні подиву стійкість і володіння собою. У важкій бойовій обстановці війська безупинно просувалися вперед, завершуючи оточення гітлерів­ських військ. Так, взвод протитанкової батареї 181-ї бригади, за точ­ними розрахунками командира В. Івасєва, прицільним вогнем знищив значну кількість гармат і кулеметів ворога.

28 січня, в ході жорстоких боїв, гвардійцями 20-го танкового кор­пусу 155-ї танкової бригади 2-го Українського фронту під командуван­ням підполковника І. Прошина, а із заходу - воїнами 233-ї танкової бригади 1-го Українського фронту німецькі війська було оточено і того ж дня звільнено м. Звенигородку3. В пам’ять про цей подвиг нині в центрі Звенигородки на високому постаменті встановлений танк “Т-3”.

Ворог усіма силами намагався вирватися з “котла”, використову­ючи ту обставину, що частини 5-ї гвардійської і 6-ї танкових армій 1-го Українського фронту просунулися далеко вперед від основних сил фронтів і самі опинилися в оточенні. Вузький коридор був під загрозою перехоплення ворогом. Однак, ціною неймовірних зусиль, 3 лютого війська 2-го Українського фронту утворили внутрішній фронт оточен­ня і суцільну оборону на зовнішньому фронті. Відрізані від основних військових сил у районі м. Корсунь-Шевченківський 10 гітлерівських дивізій (57, 72, 82, 88, 112, 167, 168, 332-а, 213-а - охоронна та танко­ва - СС “Вікінг”), мотобригада “Валонія”, два армійські корпуси (11-й і 42-й) та танкові дивізії (3, 11, 13, 16, 17, 24-а), що становило близько 80 тис. гітлерівців, 1600 гармат і мінометів, 270 танків і штурмових гар­мат під час спроби прорвати зовнішнє кільце оточення були повністю розгромлені. Намагання ворога допомогти своїм воякам боєприпасами і пальним шляхом доставки їх транспортними літаками провалилися. Тільки за два дні, 3 і 4 лютого, радянськими повітряними силами було збито понад 100 літаків “Ю-52”.

Тому, розуміючи безвихідне становище, в якому опинився проти­вник, радянське командування 8 лютого 1944 р. за підписами заступ­ника Верховного Головнокомандувача - Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, командувача військами 1-го Українського фронту - гене­рала армії М. Ф. Ватутіна та командувача військами 2-го Українського фронту - генерала армії І.С. Конєва пред’явило ультиматум оточеним угрупованням ворога, де зазначалося: “... Ви, як командири і офіцери оточених частин, ясно розумієте, що не маєте ніяких реальних можли­востей прорвати кільце оточення. Ваш стан безнадійний, і подальший опір безглуздий. Він призведе тільки до значних жертв серед німецьких солдат і офіцерів.

Для запобігання даремного кровопролиття, ми пропонуємо вам прийняти такі умови капітуляції:

Усі оточені німецькі війська на чолі з вами і вашими штабами негайно припиняють бойові дії.

Ви передаєте нам увесь особовий склад, зброю, все бойове спо­рядження, транспортні засоби і всю техніку неушкоджену.

Ми гарантуємо всім офіцерам і солдатам, які припинять опір, жит­тя і безпеку, а після закінчення війни повернення в Німеччину чи в будь-яку іншу країну за особистим бажанням військовополоненого.

... Ваша відповідь очікується до 1100 9 лютого 1944 р. за москов­ським часом у письмовій формі через ваших представників.

... Якщо ви відхилите пропозицію скласти зброю, то війська Черво­ної Армії і Повітряний Флот почнуть дії зі знищення оточених ваших військ, і відповідальність за їх знищення понесете ви”4.

Однак гітлерівське командування вимагало від оточених битися до кінця, а у випадку загрози полону - покінчити життя самогубством.

Гітлер завірив командувача угрупованням Штеммермана: “Можете по­кластися на мене, як на кам’яну гору. Ви будете визволені з котла. А, поки, тримайтеся до останнього набою”. Командування 8-ї гітлерів­ської армії, у свою чергу, вимагало від Штеммермана здійснення рішу­чих і жорстких заходів щодо дизертирів5. Все це зумовило відхилити пред’явлений ультиматум про капітуляцію і вчинити відчайдушний спротив у подальших бойових діях.

Генерал Штеммерман поспіхом створив ударне угруповання в складі бойової групи 332-ї піхотної дивізії, що знаходилася в резерві в районі м. Корсунь-Шевченківського, 72-ї піхотної дивізії, посиленої батальоном танків дивізії СС “Вікінг”, мотополком “Німеччина” та моторизованою бригадою СС “Валонія”. 12 лютого війська цієї групи перейшли в наступ 27-ї армії 1-го Українського фронту, завдаючи уда­ру в районі сіл Стеблева і Шендерівки, розраховуючи прорвати фронт у цій вузькій смузі фронту, близько 14 км, і з’єднатися зі своїми час­тинами, які одночасно завдавали удару поблизу Лисянки. На зовніш­ньому фронті оточення німецьке командування зосередило 14 дивізій, з них 8 - танкових. Ціною великих зусиль їм вдалося пробитися в ра­йон с. Шендерівки, таким чином скоротивши відстань до 10-12 км. Генерали Хубе - командувач 1-ю танковою армією, та 3-м танковим корпусом - Брайт, неодноразово повідомляли Штеммерману, що вони його врятують.

У загрозливий напрямок радянське командування терміново пе­редислокувало з інших ділянок фронту стрілецькі з’єднання, танкові і кавалерійські корпуси, артилерію, інженерні частини і спрямувало свої дії в район сіл Журжинці і Комарівки. Цими зусиллями просування гітлерівців було зупинено. Крім того, із звільненням 10 лютого м. Го­родище, 4-ю гвардійською - з півдня і 52-ю - зі сходу, арміями було отримано значне поповнення трофейним озброєнням кількістю 100 танків, 1 тис. автомобілів, понад 1 тис. возів та близько 3 тис. коней, і вже 14 лютого німецькі війська були вибиті з Корсунь-Шевченківського - важливого вузла шляхів та опору противника 6. Не сподіваючись на допомогу, вищі офіцери, використовуючи будь-яку можливість, кидали війська і на літаках вибиралися з оточення. Вночі, 17 лютого, німецьке командування зробило останню відчайдушну спробу пробитися через бойові порядки радянських військ7. Проте 27-а і 4-а гвардійські армії та 29-й танковий корпус, які вчасно здійснили блискавичну атаку побли­зу с. Шендерівки, не дали ворогові можливості вирватися з оточення. Воїни радянської армії в жорстоких боях демонстрували нечувані ге­ройські вчинки. Так, командир танку 2-го танкового батальйону, 181-ї танкової бригади молодший лейтенант С. Абрамцев, перебуваючи у за­саді на розі шосейних доріг у 3-х км. західніше с. Юрківки, знищив 2 ворожі танки, 7 бронетранспортерів, близько 50-ти ворожих солдат і офіцерів. У бою поблизу с. Журжинці його машина знищила 2 танки, гармати, 12 бронетранспортерів, 80 автомашин з вантажем і декілька десятків солдат. За мужність і героїзм С. Абрамцев був посмертно удо­стоєний звання Героя Радянського Союзу.

Тієї ночі залпом прямої наводки 2-го дивізіону, 329 гвардійського мінометного підрозділу на безіменній висоті між селами Комарівкою і Петровським був убитий командувач 11-им армійським корпусом і Корсунь-Шевченківським угрупованням - генерал-лейтенант німець­ких військ Штеммерман.

На світанку, 17 лютого, усвідомлюючи безнадійність свого стано­вища, залишки противника стали здаватися в полон. Корсунь-Шевченківська битва закінчилася повним розгромом гітлерівських військ 8.

За офіційними даними, ворог втратив 55 тис. солдатів і офіцерів убитими і пораненими, понад 18 тис. полоненими9. Хоча у своїх спога­дах маршал бронетанкових військ П.О. Ротмистров зазначив, що лише “під час спроби прорвати кільце оточення на зовнішньому фронті фа­шисти втратили тільки вбитими 20 тис. солдат і офіцерів, багато бойо­вої техніки, 329 літаків, понад 600 танків і 500 гармат”. Усього з боку німецьких військ на зовнішніх та внутрішніх фронтах оточення діяло близько 26 дивізій, у тому числі 9 танкових і значні сили авіації.

На ознаменування Корсунь-Шевченківської битви 18 лютого о 1.00 год. м. Москва салютувала доблесним військам 20-ма артилерійськи­ми залпами з 224-х гармат. Шістьом військовим з’єднанням і части­нам, які відзначались у боях з німецькими загарбниками, за звільнення м. Звенигородки присвоєно найменування “Звенигородських”, 23-ом військовим з’єднанням і частинам, що героїчно боролись у районі м. Корсунь-Шевченківський присвоєно найменування “Корсунських”, - нагороджено орденом Червоного Прапора; 2 - орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня10.

У ході бойових дій Корсунь-Шевченківської операції масовий по­двиг солдат і офіцерів ставав загальною і повсякденною нормою. Ти­сячі воїнів проявили мужність і героїзм. У боях відзначилися війська генерал-полковника П. О. Ротмистрова, генерал-лейтенантів С. Г. Тро- фименка, А. К. Смирнова, К. А. Коротеєва, С. К. горюнова, генерал- майорів І. Ф. Кириченка, В. І. Полозкова. 73-м воїнам за проявлену мужність у Корсунь-Шевченківській битві присвоєно звання Героя Ра­дянського Союзу 11.

Нині важливість проведеної операції радянськими військами ви­знають навіть самі німецькі історики, зазначаючи, що результатом Корсунь-Шевченківської операції ”виявився новий Сталінград - хоча масштаби катастрофи на цей раз були меншими..., проте втрати, осо­бливо артилерії, були значними”, а сучасні вітчизняні історики назвали Корсунь-Шевченківську битву -“Сталінградом на Дніпрі” 12.

Таким чином, Корсунь-Шевченківська битва увійшла в літопис Великої Вітчизняної війни героїчною сторінкою як одна із зразків військо­вої майстерності та масового героїзму. Успішне завершення операції створило сприятливі умови для скорочення лінії фронту, що дозволило звільнити значну кількість військ для подальшого розгортання наступу радянських військ на Південний Буг і Дністер.

Клименко Тетяна Анатоліївна – кандидат історичних наук, директор Державного архіву Черкаської області

Журнал «Архіви України», 2015, №3

Література

1. Безсмертя. Книга Пам’яті України, 1941-1945./ Головна ред.кол.: І. О. Герасимов, І. Т. Муковський, П. П. Панченко та ін. - К.: Пошуково-ви­давниче агентство “Книга Пам’яті України”, 2000. - C. 322.
2. Державний архів Черкаської області (далі - Держархів Черкаської обл.), ф. П-5644, оп. 6, спр. 248, арк. 22, 23, 27.
3. само, ф. П-5644, оп. 1, спр. 616, арк. 9.
4. Там само, оп. 6, спр. 2, арк. 62, 63, 82.
5. Там само, спр. 463, арк. 8, 15.
6. Там само, спр. 372, арк. 3.
7. Там само, спр. 218, арк. 2.
8. Там само, спр. 384, арк. 7.
9. Там само, ф. П-864, оп. 10, спр. 15, арк. 11.
10. Там само. ф. П-5644, оп. 6, спр. 1, арк. 88, 89.
11. Там само, спр. 353, арк. 112, 137.
12. Там само, ф. П-864, оп. 26, спр. 15, арк. 72.