У Черкасах показали моновиставу, яка сподобалась всім… крім виконавця

Моновиставу «Синій автомобіль»* драматурга Ярослава Стельмаха – показав 27 травня в Черкасах Київський академічний молодий театр в рамках фестивалю «Сцена людства». «Синій автомобіль» – трагікомедія, в якій розповідається про творчі муки письменника, що намагається вигадати оригінальний сюжет.

Але це не так просто: «На цю тему я вже писав… і на цю писав… на цю писав не я…» Ідеї автора химерніші одна за одну, він кидається від теми до теми – тут тобі і СНІД, і більшовицькі репресії, і кохання, й інопланетяни… Проте найоригінальнішою виявляється його, Ярослава Стельмаха, сімейна історія: непрості стосунки з братом і сестрою, з мамою, яку він дуже любив, але не міг піддатися тискові її сильного, авторитарного характеру. Закінчується історія, як і життя, смертю. Лише втративши матір, герой зрозумів, як багато вони із матір’ю важили одне для одного…

Важко сказати, що вражало більше – сама вистава одного актора чи постать її виконавця – народного артиста України Олексія Вертинського. Під час обговорення щойно побаченого спектаклю (а воно є майже обов’язковим елементом фестивалю «Сцена людства») актор вільно всівся перед глядачами на стіл і продемонстрував дивовижно щиру й невимушену манеру спілкування, поділилися своїми враженнями кореспонденти інфопорталу “Прочерк”.

Виявляється, п’єса «Синій автомобіль» йому від початку «не сподобалася» – в ній йому бачилося щось подібне до гуморесок Михайла Задорнова. Автор – Ярослав Стельмах, виявляється, тільки заважав їхній із режисером Ігорем Славинським роботі, наполягаючи, що постановка відбувається «неправильно». Тільки зауваження дружини драматурга, мовляв, з п’єсами Шекспира й не таке виробляли, заспокоїла письменника. Результат – вистава йде майже двадцять років, й зібрала таку величезну колекцію премій, що Вертинський і Славинський навіть стомилися їх отримувати.

Самого ж драматурга, сина класика української радянської літератури Михайла Стельмаха – Ярослава, з нами, на жаль, немає з 2001 року – він загинув у автомобільній катастрофі…

На запитання кореспондента «Прочерку», чи змінилося в Олексія Вертинського ставлення до «Синього автомобіля» на краще, він відповів, що ні.

– Я її боюся так само, як і в перший день нашого знайомства, – зізнався актор. – Це важко передати… Там багато закодовано. Мені розповіла подруга матері Ярослава таку історію. Коли вона подивилася прем’єру, вона так ридала… Я їй сказав, що це така саморобка а-ля Задорнов. А вона відповіла: «Льошо, тобі це тільки здається!» Це – тільки верхня частина айсберга. А насправді це все значно глибше… І все це (непорозуміння між людьми, – ред.) було в цій високоінтелектуальній, інтелігентній родині…

Поділився актор й історією успіху моновистави.

– Одного разу я відпочивав улітку з сім’єю, по-моєму, в Криму, і тут мені телефонують: Льошо, давай, негайно їдь у Київ, у нас тут міжнародний фестиваль моноспектаклів. І якоїсь зірки не було. І було потрібно заткнути дірку… І її заткнули «Синім автомобілем». Я прилетів і грав на цьому фестивалі виставу, і вона, виявилося, взяла гранд-прі! А цей статус зобов’язував провезти цю виставу по всій Європі. І мене, як жучку, тягали по тамтешніх фестивалях. Але найприкольніше в цій історії, що я скрізь отримав гран-прі. І всі ці актори з Бельгії, Італії, Німеччини тільки вирячали на мене очі, думали, мабуть: «От же ж лиса скотина»… І так кілька років… У всіх них були чудові вистави, і я думав – а чим же моя впадає у вічі? А до того ж із гран-прі йдуть грошові винагороди, призи глядачів… Як правило, призи глядачів є втішними для тих, хто програв. А я й ці, глядацькі, косив! Мені стало соромно, і я став відмовлятися, – з глибоким акторським сумом зітхнув Олексій Вертинський…

* Із п’єси: «Чорт забирай! Були ж колись золоті часи! Ні турбот тобі, ані клопоту, повзаєш собі без паспорта і возиш по підлозі синій автомобіль — був у мене такий, з коліщатками. Авжеж, зрозуміло, поки я їх не повідламував. Усі з тобою носяться, панькаються… А тут!.. Сиди, пиши, видумуй, пробуй… Кат його знає, що іще придумати».