Черкащина в роки Першої світової війни

Період Першої світової війни для українського народу був важким життєвим випробуванням особливо драматичного характеру.

Джерельна база історії війни достатньо широка. Цю тему глибоко досліджували науковці І. Реєнт¹, І. Сердюк², І. Ілієвський³, В. Волковинський⁴, С. Макарчук⁵, С. Попик⁶, В. Заполовський⁷, А. Боханов⁸, Д. Дорошенко⁹, А. Бахтурина¹⁰, М. Яковлев¹¹, І. Рубльов¹², Б. Андрусишин¹³, В. Сарбей¹⁴, Ю. Горбанко¹⁵, В. Шпаченко, І. Донік¹⁶, І. Сулига, А. Степаненко¹⁷ та ін. Проте слід зауважити, що життя, участь та внесок мешканців Черкаського краю в хід подій Першої світової війни не достатньо вивчено. Тому метою цієї розвідки є дослідження впливу трагічного періоду війни на життєвий устрій місцевого населення.

Фото tinypic.com

Готуючись до війни, кожна держава з числа майбутніх ворогів мала власні політичні цілі. У зв’язку зі своїм особливим геополітичним ста­новищем у сферу першочергових інтересів ворогуючих коаліцій потра­пила й штучно поділена на кілька частин Україна. Вона стала одним з епіцентрів майбутнього воєнного протиборства. Територія України була розділена між двома головними противниками війни - Австро- Угорщиною і Росією, землі якої були об’єктом загарбницьких планів цих держав, до того ж далекосяжні плани щодо України мали Польща, Румунія й кайзерівська Німеччина. У роки Першої світової війни укра­їнські землі стали об’єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу й Антанти. Зокрема, для Росії однією з голо­вних причин війни було бажання об’єднати під скіпетром російського царя всі слов’янські народи. У серпні 1914 р. Верховний головноко­мандувач - великий князь Микола Миколайович офіційно проголосив маніфест, у якому зазначалося: “Та не буде віднині під’яремної Русі! Надбання Володимира Святого, земля Ярослава Осмомисла, князів Да­нила і Романа, скинувши ярмо, піднесе стяг єдиної, великої, неподіль­ної Росії”

По-різному зустріла звістку про початок війни громадськість регі­онів України: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. Не маючи власної державності, українці, які вважали­ся підданими різних держав, змушені були зі зброєю в руках воювати один проти одного в арміях різних держав. Однак українці, не відсту­паючи від своїх національних інтересів, пропонували цим державам створити українські військові частини. Частина українців була пере­конана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде до­могтися поліпшення свого становища.

Російська влада, розуміючи загрозу від існування таких частин, відхилила цю ідею, а австрійська влада вирішила створити один невеликий український загін - легіон Українських січових стрільців, до складу якого входив значний відсоток українців.

Командування російських військ охоче використовувало людські й матеріальні ресурси України для ведення війни. В російській армії до 1917 р. не було українських частин, хоча в деяких полках українці складали більшість. Багато українців було також у рядах Кубанського та Терського козачих військ та на Чорноморському флоті.

Черкащина славетна не лише як центр українства, духовного жит­тя українських земель, але і як осередок героїчної боротьби за волю українського народу протягом багатьох століть. Для Черкащини роки Першої світової війни - трагічна сторінка вітчизняної та регіональної історії. Події війни негативно вплинули на населення регіону та зміни­ли звичний уклад життя краян.

Початок війни ознаменувався надзвичайною згуртованістю сус­пільства, без огляду на соціальну чи національну приналежність та на­віть політичні погляди. У перші дні після проголошення війни піднявся патріотичний рух.

Уродженці Черкаського краю відгукнулись на поклик серця та взя­ли участь у глобальному збройному конфлікті на початку XX ст., по­між них з тисяч оборонців рідної землі можна згадати деякі яскраві особистості, які заслуговують на вдячну пам’ять нащадків.

Базильський Гаврило Макарович (1880-1937). Походив з Уман­ського повіту Київської губернії. В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, направлений у званні підпоручика до 200-го піхотного резервного Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхот­ного Ставропольського полку (в м. Кам’янець-Подільський, згодом - Умані). З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Геор­гія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації керівництва.

Загродський Олександр Олександрович (1889-1968). Походив з ро­дини священика с. Зеленьків Уманського повіту Київської губернії. У 1912 р. був призваний до армії та зарахований солдатом до 74-го пі­хотного Ставропольського полку (м. Умань), з 1914 р. - прапорщик. Нагороджений Георгіївською зброєю у 1914 р. Мав кілька складних поранень. Останнє звання - штабс-капітан.

Барвінський Борис (1889-1980). Походив із с. Грищинці Канівсько­го повіту Київської губернії. Військовий і громадський діяч, учитель. Закінчив Київську духовну семінарію (1911), 1-шу Київську школу прапорщиків, школу сотенних командирів Західного фронту. До Пер­шої світової війни вчителював на Київщині. На фронті воював з 1914 р. у складі 225-го піхотного Лівнинського полку.

Вовк Андрій Михайлович (1882-1969). Народився в старій козаць­кій родині в с. Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії. Вій­ськовий і державний діяч, історик, підпоручик 129-го Бессарабського полку, командир пішого батальйону російської армії на Румунському фронті, член Ради 8-ї російської армії Румунського фронту, уповно­важений із демобілізації 8-ї армії (березень 1918). Військові звання - підпоручик (1906), поручик (1909), штабс-капітан (1913), капітан ро­сійської армії (1917). Військову службу розпочав у вересні 1900 р. у 174-му пішому Роменському полку в м. Черкаси. Неодноразово пора­нений.

Глувківський Андрій Іванович (1894 - після 1927). Народився в м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. Військовий, інже- нер-гідротехнік, старшина. Закінчив Сергіївську артилерійську школу (Одеса). Навчався в Катеринославському гірничому інституті (1914— 1915). На німецькому фронті до липня 1917 року. Автор підручника для гарматників “Робота командира батареї на обсерваційному пункті і старшини батареї”. Здійснив значну кількість виготовлених до друку перекладів із різних питань артилерії. Переклав із німецької праці “Ди- ференційний рахунок” та “Інтегральний рахунок”.

Гарячий (Горячий) Павло Павлович (1893-1943). Походив із с. Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії. Військовий діяч, інженер, учитель, солдат 1-ї мортирної гарматної запасної батареї ро­сійської армії (1914-1916).

Загродський Олександр Олександрович (1889-1968). Походив із с. Зеленьків Уманського повіту Київської губернії. Військовий діяч, учитель, командир пішого батальйону (1917). Загалом узяв участь у 101 бою, мав 5 важких поранень.

Зозуля Яків Максимович (1893 - після 1964). Походив із с. Лебе­дин Чигиринського повіту Київської губернії. Політичний і військовий діяч, правник, викладач, публіцист, військовий фельдшер (1913-1917).

Жупінас-Жупінадзе Дмитро Васильович (1892-1968). Походив з м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. Військовий і громад­ський діяч, штабс-капітан 12-го драгунського полку російської армії. Закінчив агрономічну та юнкерську кавалерійську школи. Під час бо­йових дій був поранений, за хоробрість отримав багато нагород.

Більшість населення в містах та селах демонструвало піднесення, свідомість свого громадянського обов’язку, бажання бути єдиними зі своєю державою і прагнення до самопожертви. Записатися до армії добровільно було справою честі, навіть з огляду на те, що відповідно до циркуляра Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ збереження робочих місць та надання одноразової допомоги для них не передбачалось¹⁸. Діючі військові частини поповнювались добро­вольцями з осіб, що не підлягали мобілізації до регулярної армії.

Для комплектування частин державного ополчення та запасних батальйонів Київським губернським з військової повинності присут- ствієм 30 грудня 1914 р. було оголошено призов ратників ополчення з числа тих, хто не проходив військову повинність з 1905 по 1914 рр. в усіх повітах Київської губернії та Золотоніському повіті Полтавської губернії¹⁹, а також формувались списки запасних ратників з тих, які були звільнені у запас і не були зняті з обліку²⁰.

Армія зазнавала значних людських утрат. Трагізм становища збіль­шувало і те, що новобранці поступали на фронт, уперше беручи в руки рушницю. Так, понад 200 чоловік з Маньківського повіту не поверну­лися з війни.

Через набуття війною затяжного характеру у 1915-1916 р.р. збіль­шився прошарок вихідців із ремісників, кустарів, заможних селян, які намагалися уникнути мобілізації через вигадану хворобу чи за іншими причинами. Однак наступний призов на службу їх не оминув²¹.

Головнокомандувач Київського військового округу оголошував майже щомісячно додаткові обов’язкові набори ратників ополчення:

15 серпня 1915 р. - ратників 1-го розряду призовного віку з 1916 по 1898 рр., зобов’язавши сільських посадових осіб здійснити подвірний обхід, з метою виявлення осіб, що ухилялись від призову в армію²²; 16 вересня 1915 р. - ратників 2-го розряду в усіх повітах губернії; 30 жовтня 1915 р. для поповнення санітарних установ мобілізувались лікарі, які не працювали в земських та міських лікарнях²³; для лісових команд призивались ратники 2-го розряду - меноніти, строків призиву з 1916 по 1910 рр.²⁴; 24 березня 1916 р. - ратників 1-го та 2-го розряду строків призову з 1916 по 1897 рр., у т.ч. менонітів²⁵.

Військове командування зіткнулось із труднощами постачання озброєння армій та військового обмундирування²⁶. Військова Рада у жовтні 1915 р. розглянула питання про придбання власного одягу у ратників ополчення, придатного для військової служби з оплатою: за одяг, що замінює шинель, не дорожче 5 крб. 50 коп., похідну суконну сорочку - 3 крб. 90 коп., шаровари - 2 крб. 40 коп. та ін.²⁷. Згодом, у листопаді 1916 р., Черкаське повітове з військової повинності при- сутствіє оголосило нові ціни: за кожух - 8 крб. 75 коп., фуфайку або вовняну сорочку - 3 крб., вовняні штани - 3 крб., вовняні шкарпетки - 58 коп.²⁸.

Утримання діючої армії, тилових гарнізонів, що знаходилися на те­риторії Черкащини, здійснювалося в основному за рахунок місцевих ресурсів. З 1916 р. був запроваджений обов’язковий збір пожертв, що закріплювався підписними листами, в яких зазначались назва повіту (волості) та місце призначення зібраних коштів. Так, селяни Канів­ського повіту жертвували на користь лазаретів, що розміщувались в їх волостях від 5 до 50 коп., крім того, відрізи тканин, сорочки, рушни­ки²⁹. На особливій нараді Міністерства внутрішніх справ з обговорення оборонних заходів було прийнято постанову, в якій наголошувалось на важливості звернення до населення з відозвою про добровільну здачу гвинтівок за певну платню: за 3-х лінійну російську гвинтівку з затво­ром - 20 крб. та штик до неї - 2 крб.; іноземну гвинтівку (японську, німецьку, турецьку, австрійську систем “Манліхер” та “Маузер”, з за­твором) - по 15 крб. та кожний штик до неї - 2 крб. Окрім того, у разі їх продажу, з приватних осіб знімалась відповідальність за зберігання без підтверджувальних дозволів. При цьому суворо заборонялося ску­повувати різного роду зброю місцевим населенням. Під час виявлення військовими уповноваженими зброї у місцевого населення особи, винні у невиконанні цієї вимоги, притягались до відповідальності³⁰.

Руйнівний уплив справила війна на сільське господарство, осо­бливо на господарства бідних і середніх селян. До армії із сіл України було мобілізовано близько половини працездатних чоловіків. Багато сімей втратили чоловіків і годувальників. Селяни-виробники були до­ведені до крайнього зубожіння. З метою зменшення дефіциту трудових ресурсів для сільських приватних господарств вводилася обов’язкова трудова повинність. Усе це важким тягарем лягало на трудящі маси. Цивільне населення тилу було приречено на голод і злидні³¹. Загострю­валася продовольча криза. У містах збиралися великі черги біля хліб­них крамниць. Солдати часто одержували не більше половини пайка.

Паралізувалась робота транспорту, промисловості й сільського гос­подарства. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30-50 %. Через нестачу палива й металу скорочували виробництво машинобу­дівні заводи, хоча вони виробляли воєнну продукцію. Промисловість було доведено до занепаду, через зменшення виробництва товарів ви­нокурень, броварень, підприємств будівельних матеріалів та ін. та їх закриття. Це призвело до скорочення посівних площ, зменшення ви­робництва сільськогосподарської продукції, зниження врожайності та зростання цін. Створювались сприятливі умови для поширення спе­куляції. У 1916 р. ціни на предмети першої необхідності, порівняно з цінами на початку війни, зросли в 4 - 8 разів. Так, на дрова і яйця вони збільшилися вчетверо, на масло і мило - в 5 разів. Черкаською повітовою продовольчою комісією було встановлено фіксовані ціни на зернові: за пуд жита - 1 крб. 53 коп., пшениці - 1 крб. 95 коп., вівса – 1 крб. 63 коп., ячменю - 1 крб. 33 коп., пшона - 3 крб., проса - 1 крб. 90 коп., гречки - 2 крб. 10 коп., гороху - 2 крб. 20 коп.³². У 1917 р. продовольчим відділом було встановлено селянам мізерну щоденну за­робітну плату за 11 робочих годин: польовим працівникам чоловікам – 6 крб., жінкам - 3 крб. 50 коп., підліткам - 1 крб. 75 коп.³³.

Поряд з цим, місцеві органи влади надавали особливо важливо­го значення проведенню повномасштабної посівної кампанії³⁴. Зокре­ма, Черкаське повітове земство здійснювало всі можливі заходи для її виконання³⁵. Розташовані в Черкаському повіті тилові військові час­тини: 145-та Воронезька, 417-та Подольська, 296-та, 297-а, 299-та Вят- ські дружини, 110-та, 118-та команди одужуючих було залучено для польових робіт у маєтках: 1000 осіб у графів Бобринських, 60 - кня­зя С. А. Трубецького, 40 - поміщика В. В. Альбранта, 50 - поміщика Є. К. Иентча, 30-поміщика К. А. Березовського, 50 - родинах осіб, при­званих на війну, які особливо потребували допомоги, по 40 - орендато­рів Твардовського, Задворницького, 300 - товаристві цукрових заводів. У сільськогосподарських складах м. Черкаси, м. Сміла та м. Городище було сконцентровано по 2 тис. пуда вівса в кожному³⁶.

Зорієнтована на військові потреби економіка Черкащини, на шкоду цивільному населенню, занепадала і нищилась. Підвищувались потре­би армії в забезпеченні м’ясом, борошном, крупами та іншими продук­тами харчування, що вироблялися в сільському господарстві. Іскільки військове виробництво зростало за рахунок цивільного, виник дефіцит споживчих товарів, який змусив уводити регулювання цін, нормування споживання. Загострювалася продовольча проблема. Земськими упра­вами щомісячно надавались відомості про запаси жита, пшениці та інших хлібних продуктів центральному статистичному комітету³⁷. Ви­робництво продовольчих товарів скоротилося, що призвело на початку 1916 р до введення карткової системи розподілу продуктів харчуван­ня³⁸. Така ініціатива виходила від місцевої влади (міських дум, земств). Уряд контролював лише торгівлю цукром. Але, оскільки продрозкладка не мала успіху, то продуктів у містах не збільшувалося.

За розпорядженням Київського губернатора від 4 січня 1916 р., усі державні і приватні установи та господарства (землевласники, поміщи­ки, орендатори, власники млинів, крупорушок, молокозаводів, оптових складів, торгових підприємств та інші особи), у яких збереглися запаси вівса, ячменю, сіна, соломи, борошна, гречки, пшона, зобов’язувались надати точні відомості про їх кількість з метою закупівлі чи реквізи­ції для потреб армії. Винні в невиконанні цього розпорядження могли бути ув’язнені терміном від 1,4 роки до 2 років з позбавленням усіх прав та пільг або зі стягненням до 3000 крб.³⁹.

У січні 1917 р. Київським губернатором наказувалось повітовим земським управам, мировим посередникам, начальникам поліцій, во­лосним правлінням вжити енергійні заходи із закупівлі⁴⁰, а в подальшо­му збору в примусовому порядку зернових та продуктів тваринництва і птахівництва для потреб армії⁴¹. Суттєво позначився на виробни­цтві сільськогосподарської продукції Закон про кінську повинність. Поголів’я худоби скоротилося на половину. До весни 1917 року було реквізовано більшу частину коней. Нестача тяглової сили завдала непо­правної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам.

З метою розширення масштабів військового виробництва було за­проваджено жорстке державне регулювання економіки. Держава визна­чала обсяги необхідного виробництва, розміщувала замовлення, забез­печувала сировиною та робочою силою. Найбільш жорсткого вигляду набула система державного контролю за виробництвом і споживанням. Заборонялася відгодівля худоби зерном і картоплею. За розпоряджен­ням Київського губернатора від 24 жовтня 1915 р., суворо забороня­лось вивезення сільгоспвиробниками свиней, сала за межі губернії⁴².

З 1915 р. зросла кількість випадків відмови селян від сплати подат­ків, протидії реквізиціям продовольства, худоби, протестів проти зрос­тання цін. У 1916 р. найбільш численними й масовими були виступи селян у Київській губернії, викликані проведенням сільськогосподар­ського перепису. Вони охопили 8 сіл Київщини.

Життя населення кардинально змінювалося, його рівень упав⁴³. Труднощі війни призвели до загострення соціальних проблем та вели­кої смертності серед цивільного населення. Записи про смерть у ме­тричних книгах значно перевищували таких про народження. У пові­тові та міські опікунські ради масово надходили скарги та клопотання членів сімей, призваних за мобілізацією воїнів, про призначення їм до­помоги.

Після проведення земськими, міськими управами, міськими ста­ростами, мировими посередниками та волосними піклувальними ра­дами обстеження сімейно-майнового становища родин мобілізованих на фронт та для полегшення їх життя⁴⁴ за розпорядженням Київського губернатора із селянських справ від 21 травня 1915 р. було введено в дію циркуляр Міністра внутрішніх справ з управління військової по­винності про “видачу продовольственных пособий семействам нижних чинов до возвращения со службы к семейству или к месту трудовой либо иной оседлости, на коем лежит обязанность содержания его се­мейства в течении месяца со дня увольнения от службы; до назначения нижнему чину, возвращенному на родину по неспособности или вдо­ве либо сиротам нижнего чина убитого, умершего, или без вести про- павшего”⁴⁵. До того ж, за розпорядженням Київського губернатора від 26 серпня 1915 р., уводилась компенсація за збитки знищених посівів приватних господарств, через “військові обставини”, в розмірі 25 % від загальної суми збитків⁴⁶. Контроль за виконанням цих розпоряджень покладався на мирових посередників⁴⁷. Волосними правліннями організовувався догляд за родинами “нижніх військових чинів”⁴⁸ та призна­чалась щомісячна допомога з розрахунку на одного дорослого: 2 крб. 50 коп.⁴⁹ та 1 пуд 28 фунтів муки, 10 фунтів крупи, 4 фунта солі, 1 фунт масла. Діти до 5 років отримували допомогу у половинному розмірі⁵⁰. Крім того, повітовими, волосними, сільськими піклувальними радами було організовано виділення посадкового насіння зернових культур та матеріальна і грошова допомога сиротам, сім’ям загиблих⁵¹та непрацез­датним інвалідам, які повернулись із фронту⁵².

Селяни, обтяжені великими податками, відмовлялися виконувати військові перевезення, копати окопи. 1915 р. став надзвичайно неспри­ятливим і для скотарства Черкащини. Із Правобережної України ви­возилася велика рогата худоба й інші продовольчі вантажі. Селянські господарства, на які була встановлена реквізиція, були обмежені у їх вільному володінні⁵³. Розорені війною, вони втрачали худобу, у кращо­му випадку отримуючи за неї від заготівельників мінімальну плату⁵⁴. До того ж, попри заборону та незважаючи на обов’язкову постанову від 26 лютого 1917 р. Головного начальника постачання армій Півден­но-Західного фронту, виданої на підставі Правил про місцевості, ого­лошені у військовому стані, в якій наголошувалося про необхідність отримання дозволу в уповноваженого міністерства землеробства та в земській управі на вивіз свиней, овець, рогатої худоби та м’ясних про­дуктів, спекулянти за низькими цінами скуповували домашніх тварин⁵⁵. Через активізацію вилучення в господарствах тяглової сили в 1916 р. значно зменшилася чисельність кінського поголів’я.

Не оминула реквізиція і монастирі, зобов’язавши надати на потре­би армії всю худобу⁵⁶. Повітові воїнської повинності присутствія на­казували волосним правлінням відбирати в приватних господарствах за мізерну плату обозних коней з візками та спорядженням⁵⁷. Оскільки існувала загроза окупації території, повітові земські продовольчі комі­сії вели інтенсивний перепис⁵⁸ та закупівлю худоби для потреб армії, а також переправляли її через Дніпро в губернії Великоросії⁵⁹.

В армії, містах, селах і містечках наставав голод. Продовольчі управи приймали надзвичайні заходи із заготівлі хліба для армії⁶⁰. Про­понувалось звернутись до населення з відозвою збору та вивозу хліба для армії з гарантією оплати грошима або ж натурою (всіх необхідних засобів для ведення господарства)⁶¹. В агітці, розповсюдженій серед населення, зазначалось: “До вас, до вашого серця звертається наш ви­борний Переяславський громадський комітет, щоб переказати вам, що наша армія не має хліба! Армія вже не прохає, а молить вас: “Дайте хліба! Бо в нас нема чого їсти, бо нас поб’ють не німецькі пулі, а голод, а німці вже доконають!”⁶². Київський губернатор звернувся до миро­вих посередників, членів повітових землевпорядних комісій, волосних правлінь та сільських старост із зверненням: “В настоящее время Вами принимается самое близкое участие в деле заготовки хлеба и фуража для армии. Задача чрезвычайно важная, но и почетная. Необходимо, чтобы она была выполнена возможно успешнее и быстрее. Необходи­мо, чтобы все население приняло в поставке хлеба самое сердечное участие. Необходимо, чтобы оно знало и понимало всю серьезность на­стоящего момента в борьбе с уже задыхающимся, но все еще сильным врагом. Я обращаюсь к Вам, а через Вас ко всему земледельческому населению с горячим призывом помнить, что нам необходимо накор­мить наших доблестных защитников Родины, что нам нужно отдать все для победы, что наш священный долг принять все меры к немедленно­му пополнению хлебных и фуражних запасов, потребных для армии”⁶³.

Через нестачу фуражу в армії масово гинули коні. З метою можли­вого посилення заготівель хліба, фуражу, худоби повітові продовольчі управи Черкащини, згідно з постановою Київського губернського про­довольчого комітету від 16 грудня 1917 р., запропонували вжити за­ходів щодо заготівлі продовольства і фуражу для мешканців сіл, міст і фронту⁶⁴. Із серпня 1915 р. на станціях південно-західної залізниці - Володимирівка, Абадаш, Тальне, Єлисаветград було сконцентровано значну кількість борошна, призначеного до відправки в Черкаси, але для цього не було певного розпорядження⁶⁵. На початку травня 1917 р. Черкаська Дума звернулась до Міністерства землеробства з проханням терміново дозволити отримання із заборонених до вивозу Полтавської та Херсонської губерній для Черкас борошна та зерна. І вже 15 травня в Черкаську повітову продовольчу комісію надійшло два вагони борош­на та зерна, які були передані - по 200 мішків у міську та кооперативні лавки. Також млини Березинського та Гринблата отримали відповідно 11 тис. пудів і 5 тис. пудів зерна кожний, що забезпечило на певний період борошном населення міста⁶⁶. До того ж, було отримано дозвіл 8-му запасному кавалерійському полку, що розташовувався в Черкасах, закуповувати та вивозити з Полтавської та Херсонської губерній овес для полкових коней⁶⁷.

Сумні звістки, які одержували з тилу солдати та матроси про роз­орення їх господарств і злиденне життя сімей, незадовільне постачан­ня зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією фронту, впливали на їх настрої. Вони відмовлялися йти в бій, здавалися в полон, утікали. З фронту дезертирувало близько 1,5 млн. військовослужбовців.

За повідомленням штабу Київського військового округу про масові самовільні відлучки нижніх чинів з місць проходження служби, Київ­ський губернатор видав розпорядження, в якому зобов’язав начальників поліції та мирових посередників “производить надзор за недопущение проживання во вверенных районах без надлежащих документов ниж­них воинских чинов, подвергая таковых немедленному задержанию и передаче местному воинскому начальнику для отправки в надлежащую часть, причем виновных в допущении безправного проживання нижних чинов немедленно увольнять со службы и передавать их суду за попустительство”⁶⁸.

Нестачу робітників у сільському господарстві намагалися компен­сувати малопродуктивною роботою військовополонених⁶⁹. Організація використання праці регламентувалась наказами Київського військового округу,⁷⁰ в яких визначались основні вимоги до їх обліку, утримання та нагляду⁷¹. Зокрема, в Черкасах, станом на листопад 1916 р., утри­мувалось 19080 осіб⁷² різних національностей: чехи, поляки, румуни, хорвати, серби, словаки, угорці⁷³. В Уманському повіті до робіт у сіль­ському господарстві було залучено 1922 осіб військовополонених, які були направлені в 33 крупні господарства⁷⁴. У свою чергу, великі та дрібні господарства повинні були: здійснювати повний збір урожаю та обробку полів до посіву озимими зерновими; виплачувати військо­вополоненим та найнятим робітникам плату грошовими знаками, а не натуроплатою (зерновими)⁷⁵. Про хід збору урожаю всі господарі по­відомляли продовольчій управі щомісячно кожних два тижні⁷⁶. За пра­цю військовополонених у кількості двох осіб у дрібних господарствах нараховувалась оплата у розмірі 30 крб. на місяць, а в господарствах, у яких працювало понад 2 особи, - 60 крб. на місяць, причому виплачу­валось тільки 15 крб., решта коштів перераховувалась у казну земської управи⁷⁷. Залучались військовополонені також і на роботи на маслороб­ках, сироварнях, цегляних, черепичних, гончарних, вапняних заводах, лісопилках, млинах, заготівлі торфу, глини, каміння, піску, крейди, бо­лотної руди⁷⁸.

Улітку 1915 р. розпочалась масова евакуація із прифронтових гу­берній людей, промислового устаткування, адміністративних установ, навчальних і культурних закладів, підприємств, викликана відступом царських військ на широкому фронті. Величезна кількість біженців і вигнанців підсилила і без того значний розлад на основних магістраль­них шляхах та залізницях⁷⁹. Дезорганізація транспорту ставала дедалі більшою. Не вистачало транспорту, паровозів, вагонів, вугілля, стан­ції були переповнені поїздами. Особливо важко було усувати неста­чу палива для залізничного транспорту, що перевозив на фронт зброю та продукти харчування. Всі зусилля були сконцентровані на заготівлі дров⁸⁰. За наказом начальника санітарної частини армій Південно-За­хідного фронту від 15 січня 1915 р., було створено тилові евакуаційні пункти, до яких були залучені також і повіти Черкащини: до 10-го - із центром у м. Черкаси належали Звенигородський, Канівський, Черкась­кий, Чигиринський, Золотоніський повіти; до 11-го - із центром у м. Київ - Липовецький, Уманський повіти⁸¹. У 1914 р. на території регіону було обладнано з повним утриманням та лікувальним персоналом вій­ськові шпиталі: в м. Городище, м. Звенигородка, м. Канів, м. Корсунь, м. Тальне, м. Умань, м. Черкаси, м. Шпола, с. Бужанка, с. Верхнячка, с. Вільшана, с. Вільховець, с. Городниця, с. Кам’янка, с. Катеринопіль, с. Кирилівка, с. Курилівка, с. Лебедин, с. Лисянка, с. Лузанівка, с. Мар- тинівка, с. Мельниківка, с. Миколаївка, с. Мокра Калигірка, с. Пого­рільці, с. Потапинці, с. Потоки, с. Рижанівка, с. Козацьке, с. Самгородок, с. Сердюківка, с. Сидорівка, с. Скрипчинці, с. Стеблів, с. Степанці, с. Сунки, с. Таганча, с. Тростянець, с. Трощин⁸².

У Черкасах було розміщено евакуйоване Варшавське реальне учи­лище, якому було надано приміщення та здійснено набір учнів з нового навчального року, чим покладено початок розвитку технічної та про­фесійної освіти в Черкаському повіті⁸³.

У вересні 1914 р. голова Черкаської тилової евакуаційної комісії наказав усім волосним старшинам надати відомості про господарства, в яких можливо розмістити хворих і поранених військових чинів, котрі не потребували госпітального лікування⁸⁴. Наприкінці 1915 р. виникла гостра проблема з розселенням та організацією харчування біженців⁸⁵. Тому, Союзом міст Південно-Західного фронту було прийнято рішення про відкриття 40 установ, що обслуговували біженців. Так, у Каневі, Черкасах, Звенигородці, Корсуні, Христинівці, Ладижинці, Смілі було відкрито лікарні та їдальні⁸⁶.

30 вересня 1915 р. Головноуповноваженим з облаштування біжен­ців Всеросійського товариства піклування про біженців було видано розпорядження про організацію видачі продовольчої допомоги сім’ям нижніх чинів, призваних на фронт. Обсяг допомоги визначався за ді­ючими розцінками за місцем прибуття біженця⁸⁷. Норма сухого пайка для одного дорослого біженця на місяць становила: хліба - 45 фунтів (1 фунт - 405 г), сала - 3 фунта, крупи - 10 фунтів, солі - 2 фунта, борошна - 6 фунтів. Загальна вартість складала 3 крб. 75 коп. Якщо рахувати в родині ще й дітей, то цих продуктів катастрофічно не ви­стачало. Оскільки зусиль одного лише уряду в забезпеченні їх усім найнеобхіднішим було явно недостатньо, значну допомогу надавали різноманітні громадські добродійні організації, зокрема Всеросійський земський союз, Всеросійський союз міст.

У місцях зосередження біженців процвітала спекуляція, були по­ширені інфекційні хвороби. З метою швидкого працевлаштування вони залучались на польові роботи в сільському господарстві та їм надава­лась можливість створення різного роду артілей⁸⁸.

Негативно вплинула війна на харчову промисловість і особливо на цукрову. Постанова керівника Міністерства землеустрою та землероб­ства про встановлення граничних цін на цукор та застосування його реквізиції ще більше посилила важкий стан справ в цій галузі. За пе­ріод війни цукрові заводи України зменшили виробництво цукру на 56 %, значна частина яких розташовувалась на Черкащині⁸⁹.

Затяжний характер війни особливо негативно позначився на спо­живчій кооперації, основною метою якої була співпраця з місцевим земством із налагодження постачання населенню необхідних продук­тів харчування, перш за все, цукру і борошна за цінами, нижчими від ринкових. Кредитні кооперативи відігравали значну роль у забезпечен­ні всім необхідним селян та збуту продукції, яку вони вирощували та виробляли. Так, Черкаська каса дрібного кредиту для постачання се­лянських господарств мала три склади сільськогосподарських машин

і  насіння. До її складу входило Матусівське кредитне товариство, яке на той час широко розгорнуло роботу з реалізації буряків. Яскравими організаторами цього руху були уродженці Черкащини - український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-полі­тичний діяч, кооператор В. М. Доманицький, досвід та ідеї якого три­валий час визначали основні тенденції розвитку української кооперації та вчитель Дзензелівської школи О. Д. Черненко, який заснував у селі ощадно-позичкове товариство, що довгий час було осередком усієї кре­дитної кооперації Київської губернії.

Черкащина, яка вважалась тиловим регіоном, несла на собі важкий тягар постачання, розквартирування військ, лікування поранених, роз­міщення сотень тисяч біженців та евакуйованих. У Черкасах було роз­горнуто евакуйовані численні військові лікувальні установи Волжсько- Чорноморського товариства⁹⁰: 134-й⁹¹, 144-й⁹², 148-й⁹³, 248-й⁹⁴, 249-й⁹⁵, 251-й⁹⁶, 375-й⁹⁷ польові запасні госпіталі, 56-й тиловий евакуаційний пункт⁹⁸, 812-й польовий об’єднаний госпіталь⁹⁹, 110-а, 118-а команда одужуючих¹⁰⁰. Проте, незважаючи на надання якомога швидкої та якіс­ної медичної допомоги пораненим, значна частина помирала і їх хова­ли на найближчих до військового лазарету кладовищах. Так, у хуторі Згар, що поблизу Золотоноші, розташовано цвинтар, у якому поховані близько 500 воїнів Першої світової війни¹⁰¹.

Широких організованих форм набуло благодійництво. У вересні 1914 р. було засновано Тетянин комітет з надання тимчасової допо­моги тим, хто постраждав від військових дій, а згодом - організовано Комітети імператриці Олександри Федорівни, великої княгині Єлиза­вети Федорівни та ін.¹⁰². На початку війни підтримала заклик уряду до розширення форм благодійної діяльності значна частина Черкась­кої інтелігенції, яка очолювала різні громадські товариства і комітети “допомоги постраждалим від війни”, постачала фронту мобілізованих новобранців, спорядження, продовольство, тягло¹⁰³. За ініціативою Ки­ївського навчального округу на пожертви освітян було обладнано по­льовий військово-санітарний потяг¹⁰⁴.

У 1915 р. для постраждалих воїнів та членів їх сімей, під патрона­том імператриці Марії Федорівни, було створено Всеросійське товари­ство оздоровниць, до числа яких увійшов відомий не лише в Російській імперії, а також і в усій Європі курорт “Соснівка”, що поблизу Черкас¹⁰⁵. Романівський комітет опікувався притулками для дітей загиблих та постраждалих воїнів. При Російському Товаристві Червоного Хреста було організовано Союз зі збору пожертв сільськогосподарських про­дуктів, які приймались на всіх станціях Південно-Західної залізниці¹⁰⁶. У наказі військового відомства від 25 грудня 1914 р. зазначалось, що міські, земські та сільські громадські управи повинні були надавати ад­міністративні приміщення для організації в них лікувальних установ, які відкривались під патронатом Товариства Червоного Хреста. Розмір оплати оренди, опалення та освітлення за такі приміщення визначався за розмірами квартирних окладів, передбачених у кошторисі для кож­ної лікувальної установи¹⁰⁷. Крім того, Товариство орендувало примі­щення для розміщення в них лікувальних установ для поранених та хворих військових у приватних осіб¹⁰⁸. Для цих потреб уряд виділяв чималі грошові субвенції, проте вони були недостатніми. Тому важ­ливим характерним проявом життя у військовий час стала діяльність громадських організацій з надання допомоги військовим і цивільному населенню.

Різноманітні громадські організації, товариства, попечительства і комітети для допомоги постраждалим військовим і цивільному населен­ню виникли на місцевому рівні. Комітет Київського навчального окру­гу “по наданню допомоги пораненим та сім’ям військових” організував збір і доставку пасхальних подарунків у діючу армію від навчальних закладів губернії. Благодійні пожертви складали: чай, цукор, шоколад, цукерки, печиво, рибні консерви, сало сир, яйця, сіль, тютюн, сірники, папір, конверти, поштові листівки, олівці, мило, гребінці, одяг та ін.¹⁰⁹. Одночасно в тилу була розгорнута система територіальних органів, які організовували створення лікувальних установ для військових, збір за­собів для забезпечення хворих і поранених усім необхідним¹¹⁰. Уряд направляв чималі засоби для забезпечення функціонування цих струк­тур, унаслідок чого провідні громадські організації настільки зміцніли, що стали конкурувати з урядовими в деяких сферах надання допомоги населенню.

Активно розгорнули діяльність місцеві осередки згаданих коміте­тів на Черкащині. У повітах були утворені Товариства взаємодопомо­ги учням навчальних народних училищ¹¹¹. У приміщенні Смілянського сільського училища було влаштовано дитячий притулок-ясла для ді­тей осіб, призваних в армію¹¹². Військовим після закінчення лікування, за розпорядженням Великої Княгині Марії Павлівни, видавали новий одяг, виготовлений за кошти місцевих волосних та повітових управ¹¹³. На території Черкащини діяли “Союз міст” (Міський союз), “Земський союз”, “Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постражда­ло від воєнних дій”, які в перші тижні війни надали значну допомогу військово-санітарному відомству, закуповуючи медикаменти та теплий одяг, що надавався військовим при виписці з лазаретів¹¹⁴. В Уман­ському повіті лікувальні установи утримувались: повітовим земством, польським і єврейським благодійними та сільськогосподарським това­риством, міською управою, Іваньківським та Верхнячським цукровими заводами. У Канівському повіті - повітовим земством, Потапцівською, Потоцькою, Богуславською, Таганчанською, Стеблівською земськими лікарнями, Степанецьким цукровим заводом. У Звенигородському по­віті - повітовим земством, Шполянським єврейським товариством. У Черкаському повіті - повітовим земством¹¹⁵. Значну увагу допомоги фронту приділяли місцева преса, друкуючи на перших шпальтах відо­зви із закликом організації пожертв для надання допомоги сім’ям при­званих в армію, медичної допомоги хворим та пораненим воїнам, віль­них приватних приміщень для влаштування поранених та піклування за ними¹¹⁶.

Яскравим прикладом слугувала доброчинність у роки Першої сві­тової війни крупних землевласників Черкаського краю, які були актив­ними членами багатьох благочинних організацій, засновували й утри­мували власним коштом лікувальні заклади, здійснювали значні внески на потреби жертв війни - князі С. О. Долгорукий, С. А. Трубецькой, П. Л. Урусов, княгині О. М. Лопухіна-Демидова, Н. Г. Яшвиль, ба­рон С. Є. Штейнгер, граф Д. А. Бутурлін, графині Н. Ф. Муравйова- Апостол, Є. А. Балашева, М. Є. Браницька, сестри Є. М. Демидова та В. М. Демидова¹¹⁷, підприємці Терещенки, В. Ф. Симиренко, Уманський поміщик Журовський¹¹⁸, Кам’янські поміщии Давидови¹¹⁹, Верхнячська поміщиця Р. К. Чернова, Городищенський поміщик В. В. Липковський, Курилівський поміщик А. Г. Невен, Корсунський поміщик С. Ю. Ми- зань, Стеблівський поміщик С. І. Вильський, Потоцька поміщиця М. Ф. Соколовська, Канівські поміщики В. І. Горбик, Е. А. Манов, Степанецький поміщик А. Л. Хамець, Скрипчинський поміщик й. П. Бе- ренгович, Шполянський поміщик Гальперин, Лозановська поміщиця Є. М. Сахновська, Сердюковський поміщик Е. К. Іентч, Самгородська поміщиця Н. А. Альбрант, Черкаські міщани Хромов, Дмітрієв¹²⁰, Крав­цов¹²¹. Попечительками Чигиринського № 3 земського лазарету була поміщиця Лора Францевна Людвиг¹²², Кам’янськими №№ 1, 2, 3 - по­міщиця М. І. Давидова¹²³, завідувачем Чигиринськими лазаретами був Чигиринський поміщик Й. Т. Шпаковський¹²⁴.

Досить істотною була й участь церкви в допомозі жертвам війни. У кожному приході були створені відповідні ради з питань допомоги сім’ям тих, хто знаходився на фронті, організовуючи грошовий збір по­жертв та одягу армії¹²⁵. У жовтні 1914 р., за ініціативою священика о. Ілександра Ширинга, Чигиринський приход зібрав 10 рубах, 32 руш­ника, 6 простирадл¹²⁶. Для побудови церков та шкіл для переселенців у церквах та монастирях було організовано “кружечний збір”¹²⁷. У мо­настирях відкривалися лазарети. Так, Тростянецьке Св. Володимирське братство утримувало військовий лазарет.

Сільські управи та банки відраховували 2 % своєї місячної зарпла­ти на потреби хворих та поранених воїнів¹²⁸. Сільські товариства орга­нізовували забезпечення лазаретів продуктами харчування¹²⁹.

У повітах та волостях Черкащини утворювались товариства допо­моги військовополоненим, які займались збором грошових і матері­альних пожертв (сухарів, пшона, тютюну, сала, ковбаси, сушки, одягу, білизни) та організацією відправки посилок у Німеччину та Австро-Угорщину¹³⁰.

Війна неминуче залишила за собою як важкі наслідки, так і вели­чезну кількість інвалідів. На заміну здорових і сильних людей, призва­них на війну, повертались тисячі понівечених воїнів, які потребували піклування як і з боку держави, так і суспільства у справі поновлення їх працездатності¹³¹. Тому на органи земського та міського самовря­дування покладалась організація допомоги постраждалим воїнам че­рез навчання різного роду спеціальностям, які могли бути застосовані відповідно до їх стану здоров’я: рахівник, друкар, розсильний, кур’єр, ремісник (швець, кравець)¹³². До того ж, навчальні заклади, з метою ви­ховання в учнів співчуття до людей, які потребували допомоги, взяли участь у русі, оголошеному Київським навчальним округом з допомоги постраждалим воїнам-інвалідам¹³³.

За ініціативою Черкаської міської управи, у 1917 р. було зібрано кошти та побудовано у Черкасах, на Соборно-Миколаївському кла­довищі, каплицю воїнам, які загинули на фронтах Першої світової ві­йни¹³⁴. Повітові Товариства пам’яті воїнів, котрі полягли у війні, здій­снювали нагляд за могилами, збирали кошти для будівництва храмів та каплиць на їх честь, видавали друковану продукцію в пам’ять про війну, відкривали різноманітні благодійні, просвітницькі установи, му­зеї, хати-читальні, притулки, встановлювали благодійні стипендії для інвалідів, їх удів та сиріт¹³⁵.

Таким чином, виходячи з наявних джерел, можна зробити висно­вок - війна негативно вплинула на господарство Черкащини. Занепало промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, ско­ротились посівні площі та чисельність працездатних громадян на селі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських утрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення. Загальні витрати держави на війну були занадто висо­кими, щоб ближчим часом вивести її із кризи. Уряд підтримав тенден­цію до самоорганізації суспільства в критичні моменти свого існуван­ня, зокрема у військовий час. Для більшості солдатів, в основній своїй масі безграмотних або з мінімальним рівнем освіти, все ще залишалася незрозумілою мета цієї страшної бійні. Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією, прирекла населення на численні страждання й величезні людські втрати. Військові дії призве­ли до розорення економіки, руйнування господарських зв’язків насе­лення Черкаського краю.

Клименко Тетяна Анатоліївна, кандидат історичних наук, директор Державного архіву Черкаської області.

Література

1 Перша світова війна й Україна: історико-теоретичні аспекти вивчення проблеми // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. 4. – С. 9.
2 Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – С. 13–112.
3 Велика війна: час відчуження і жорстокості // Питання історії нового та новітнього часу. – Чернівці, 1999. – Вип. 6. – С. 248–254.
4 Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2004. – Вип. 4. – С. 68–69.
5 Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР. Розділ “Українська справа в Австро-Угорщині в роки війни”. – Л., 1997. – С. 26–40.
6 Українці в Австрії. 1914–1918. – К., 1999. – С. 75.
7 Буковина у останній війні Австро-Угорщини. 1914–1918. – Чернівці, 2003.
8 Николай II. – М., 1997. – С. 306.
9 Мої спомини про недавнє минуле (1914–1918). – Ч. І: Галицька Руїна 1914–1917 рр. – Львів, 1923.
10 Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – М., 2000.
11 Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. – К., 1999. – С. 67.
12 Україна в роки Першої світової війни // Перша світова війна і слов’янські народи. – С. 17–23.
13 Національне відродження України. Серія “Україна крізь віки”. – К., 1999 – Т. 9. – С. 296–300.
14 Український політичний вибір в контексті Першої світової війни // Перша світова війна і слов’янські народи. – К., 1999. – С. 48–51.
15 Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни ДО 100-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 21 (1914–1918 рр.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. 4. – С. 155–182.
16 Південно-західні комітети Всеросійського земського союзу в Україні на початку Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. 3. – С. 234–239.
17 Благотворительность православной церкви в Украине в период Первой мировой войны // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. 4. – С. 133–154.
18 Державний архів Черкаської області (далі – Держархів Черкаської обл.), ф. 19, оп. 1. спр. 59, арк. 1.
19 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 39, арк. 3.
20 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 1, спр. 579, арк. 418.
21 Держархів Черкаської обл., ф. 25, оп. 1, спр. 7, арк. 2.
22 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 39, арк. 12.
23 Держархів Черкаської обл., ф. 501, оп. 1, спр. 1, арк. 44.
24 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 39, арк. 15.
25 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 39, арк. 16.
26 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 579, арк. 274.
27 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 39, арк. 4.
28 Держархів Черкаської обл., ф. 25, оп. 1, спр. 7, арк. 9.
29 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 1, спр. 718, арк. 8.
30 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 33.
31 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 21.
32 Держархів Черкаської обл., ф. 25, оп. 1, спр. 6, арк. 20.
33 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 10, арк. 28.
34 Держархів Черкаської обл., ф. 6, оп. 1, спр. 19, арк. 88.
35 Держархів Черкаської обл., ф. 6, оп. 1, спр. 19, арк. 80.
36 Держархів Черкаської обл., ф. 6, оп. 1, спр. 19, арк. 89.
37 Держархів Черкаської обл., ф. 4, оп. 1, спр. 89, арк. 4 .
38 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 6, арк. 56.
39 Держархів Черкаської обл., ф. 324, оп. 2, спр. 7, арк. 50.
40 Держархів Черкаської обл., ф. 550, оп. 2, арк. 30.
41 Держархів Черкаської обл., ф. 897, оп. 1, спр. 1, арк. 5.
42 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 28.
43 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 1, спр. 532, арк. 49.
44 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 14.
45 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 3.
46 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 60, арк. 848.
47 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 18.
48 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 272.
49 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 2, арк. 5.
50 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 341.
51 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 341.
52 Держархів Черкаської обл., ф.18, оп. 1, спр. 579, арк. 389.
53 Держархів Черкаської обл., ф. 6, оп. 1, спр. 8, арк. 32.
54 Держархів Черкаської обл., ф. 754, оп. 12, спр. 9, арк. 5.
55 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 60, арк. 241.
56 Держархів Черкаської обл., ф. 847, оп. 1, спр.1, арк. 14.
57 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 11, арк. 13.
58 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 60, арк. 313.
22 ДО 100-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
59 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 60, арк. 242.
60 Держархів Черкаської обл., ф. 847, оп. 1, спр. 1, арк. 31.
61 Держархів Черкаської обл., ф. 754, оп. 12, спр. 9, арк. 3.
62 Держархів Черкаської обл., ф. 847, оп. 1, спр. 22, арк. 194.
63 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 10, арк. 11.
64 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 72, арк. 54.
65 Держархів Черкаської обл., ф. 497, оп. 1, спр. 1, арк. 4.
66 Держархів Черкаської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 32, арк. 40.
67 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 2, спр. 306, арк. 5.
68 Держархів Черкаської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 32, арк. 41.
69 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 13.
70 Держархів Черкаської обл., ф. 756, оп. 1, спр. 4, арк. 162.
71 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 10, арк. 28.
72 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 10, арк. 40.
73 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 5, спр. 22, арк. 3.
74 Держархів Черкаської обл., ф. 756, оп. 1, спр. 9, арк. 4.
75 Держархів Черкаської обл., ф. 756, оп. 1, спр. 1, арк. 94.
76 Держархів Черкаської обл., ф. 847, оп. 1, спр.1, арк. 78.
77 Держархів Черкаської обл., ф. 149, оп. 1, спр. 39, арк. 71.
78 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 10, арк. 28.
79 Держархів Черкаської обл., ф. 756, оп. 1, спр. 8, арк. 92.
80 Держархів Черкаської обл., ф. 133, оп. 1, спр. 54, арк. 4.
81 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 72, арк. 67.
82 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр. 7. арк. 77.
83 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр. 7. арк. 71.
84 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 1, спр. 510, арк. 6.
85 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 217.
86 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 2, арк. 95.
87 Вестник Всеросийского Союза городов Юго-Западного фронта. – Киев, 1916. – № 1. – С. 26.
88 Держархів Черкаської обл., ф. 19, оп. 1, спр. 59, арк. 3.
89 Держархів Черкаської обл., ф. 6, оп. 1, спр. 19, арк. 138.
90 Известия по делам земского и городского хозяйства. – Петроград, 1915. – № 10. – С. 7.
91 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 5, спр. 22, арк. 4.
92 Там само, арк. 5.
93 Там само, арк. 18.
94 Там само, арк. 7.
95 Там само, арк. 9.
96 Там само, арк. 57.
97 Там само, арк. 30.
98 Там само, арк. 40.
99 Там само, арк. 6.
100 Там само, арк. 12.
101 Держархів Черкаської обл., ф. Р-647, оп. 2, спр. 243, арк. 32.
102 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 283.
103 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 3, спр. 198, арк. 18.
104 Держархів Черкаської обл., ф. 122, оп. 1, спр. 12, арк. 71.
105 Держархів Черкаської обл., Известия по делам земского и городского хозяйства. – Петроград, 1915. – № 10. – С. 2. ДО 100-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 23
106 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 510.
107 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр.7, арк. 91.
108 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр.7, арк. 80.
109 Держархів Черкаської обл., ф. 136, оп. 1, спр. 2, арк. 34.
110 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 36, арк. 63.
111 Держархів Черкаської обл., ф. 136, оп. 1, спр. 2, арк. 113.
112 Держархів Черкаської обл., ф. 136, оп. 1, спр. 2, арк. 86.
113 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр. 7, арк. 95.
114 Там само, арк. 63.
115 Там само, арк. 73.
116 Держархів Черкаської обл., Провинциальный голос. – Умань. – 12 августа 1914. – № 18. – С. 1.
117 Держархів Черкаської обл., ф. 754, оп. 9, спр. 48, арк. 3.
118 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр. 7, арк. 7.
119 Там само, арк. 10.
120 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 5, спр. 22, арк. 39.
121 Держархів Черкаської обл., ф. 114, оп. 1, спр. 326, арк. 9.
122 Держархів Черкаської обл., ф. 548, оп. 1, спр. 7, арк. 112.
123 Там само, арк. 16.
124 Там само, арк. 13.
125 Там само, арк. 72.
126 Там само, арк. 12.
127 Держархів Черкаської обл., ф. 754, оп. 10, спр. 18, арк. 1.
128 Держархів Черкаської обл., ф. 18, оп. 1, спр. 579, арк. 232.
129 Там само, арк. 424.
130 Держархів Черкаської обл., ф. 761, оп. 1, спр. 13, арк. 3.
131 Держархів Черкаської обл., ф. 133, оп. 1, спр. 57, арк. 8.
132 Держархів Черкаської обл., ф. 501, оп. 1, спр. 1, арк. 8.
133 Держархів Черкаської обл., ф. 137, оп. 1, спр. 12, арк. 23.
134 Держархів Черкаської обл., ф. 8, оп. 3, спр. 81, арк. 100.
135 Держархів Черкаської обл., ф. 133, оп. 1, спр. 57, арк. 68.