Анатолій Павлович Радзіховський

До 75-річчя від дня народження.

Відомий далеко за межами України визначний хірург, вчений, педагог, доктор медичних наук (1986), професор (1992), академік Національної академії наук України (1995), академії Інженерних наук України, академік Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем (2009), заслужений діяч науки і техніки України (1996) Анатолій Павлович Радзіховський свій шлях до визнання розпочав у місті Тальне на Черкащині.

Народився Анатолій Павлович 20 лютого 1942 року у грізні дні війни, в багатодітній родині кадрового офіцера-артилериста Радянської армії Павла Олександровича Радзіховського й вчительки молодших класів Катерини Кирилівни Дунаєнко-Родзіховської в мальовничому місті Тальне на Черкащині. Їхній будинок стояв у самому центрі, на березі чудової річки Гірський Тікич.

“Тальне, його тихі вулиці, мальовничі зелені пагорби, ліси, рясні та тінисті сади... Тут продовжилась лінія Радзіховських, мій славний рід… У пам’яті постає село Оноприївка, звідкіля родом батько, мальовничі озера навколо, багато риби, фруктів, живності. Оноприївка і Павлівка... Два відносно вільних, не закріпачених острови в світі безправ’я, веселка між ними з’єднала навіки батька і маму”, - це слова академіка Радзіховського про свою малу Батьківщину – Тальнівщину, яка залишилася для нього, на завжди, однією з найсвітліших, найтепліших сторінок життя.

Як би він не був заклопотаний, він обов’язково знаходить для себе мить, щоб вклонитися рідним місцям, де пройшло його дитинство, зачерпнути пригорщами дорогої для нього цілющої води із незабутньої річки дитинства — Гірського Тікича. І одночасно віддати данину пам’яті батькам, які для нього завжди були найвищим моральним імперативом. Батько Павло Олександрович образно і щемно порівнював  Катерину Кирилівну з голубкою, яка виходила і підняла в небо своїх крилатих пташенят. А їх було аж восьмеро. Це мабуть, і для його мами близький і щирий друг Радзіховського Борис Олійник створив оду матері:

“Рід наш — з кореня верби,

Не шукай древніше знаті:

На фамільному гербі

Ми карбуєм вічне МАТИ!

В чорнім горі і журбі

Віру нашу не підняти:

 Умирають матері,

Та не вмре ніколи МАТИ!”

Під час німецьких бомбардувань у період Корсунь-Шевченківської битви, у півторарічному віці родина Радзіховських втратила двох старших синів, пораненим був і сам Толик. А вже свого батька Анатолій побачив у 1946-му, коли той з орденами та медалями, на прострелених японським снайпером грудях, повернувся живим, хоч і скаліченим, в Тальне, адже довго боролися за життя відважного офіцера фронтові хірурги, вдячність яким ніколи не згасала в серці колишнього артилериста. Цілком можливо, що та зворушлива вдячність визначила подальшу долю двох його синів, котрі стали лікарями.

Анатолій Павлович крізь усе життя проніс високий дух стремлінь родини Радзіховських, у котрій батько був непорушним авторитетом, а  мама стала справжньою берегинею сім’ї, в усьому підтримуючи батька. Усе до чого торкалися її руки, ставало одухотвореним, лагідним. “Казки з її уст будили уяву, вчили творити та захищати добро. Вона чудово співала, писала вірші, малювала, грала на піаніно… Від неї нам, синам, передалася любов до рідного слова, до рідної землі”, - ось так згадував своє дитинство Анатолій Радзіховський.

Після переїзду сім’ї у Поліське (Київщина) Анатолій пішов до школи. У старших класах юнакові довелося працювати, і в 1961 році він закінчив Микуличську вечірню середню школу одночасно й зооветеринарний технікум.

Ще з дитинства Анатолій Радзіховський захоплювався малюванням. Упродовж 1961-1964 рр. проходив службу на Південному та Балтійському військова-морських флотах, спочатку матросом, згодом – старшиною. У розпалі Карибської кризи він бере участь у морському забезпеченні випробувань ядерної зброї на Новій Землі.

Ще змалку  Анатолій виділявся з кола однолітків допитливістю,  світоглядною обізнаністю та яскраво вираженими лідерськими якостями,  які у купі з батьківськими настановами про те, що людина приходить у світ для творення добра, а також маминим баченням потреби жити за моральним звичаєм, організували його на перший серйозний здобуток у житті: здобути найгуманнішу в світі професію – стати лікарем. У 1963 році А. Радзіховського було зараховано слухачем Ленінградської військово-медичної академії. Диплом лікаря  майбутній хірург отримує в 1970 році в Київському медичному інституті ім. О.О. Богомольця. Найбільший етичний та професійний вплив на нього ще в студентські роки справили видатні хірурги М.С. Коломійченко, В.Д. Братусь, М.М. Ковальов, М.І. Іщенко.

Після отримання диплому лікаря Анатолій Павлович розпочав трудову діяльність лікарем-хірургом у Димері на Київщині водночас вдосконалюючись в інтернатурі на кафедрі факультетської хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця під керівництвом професора Г.М. Матяшина. Вже в ці роки він вдосконалюється у науковій медичній графіці, ілюструючи книгу Г.М. Матяшина «Ускладнення при апендектомії».

З 1974 р. розпочинається клінічний вишкіл Анатолія Павловича Радзіховського під керівництвом видатного хірурга академіка О.О. Шалімова. Після проходження клінічної ординатури в НДІ клінічної та експериментальної хірургії А.П. Радзіховський обирається за конкурсом  молодшим, а у 1977 р. – старшим науковим співробітником відділу хірургії печінки та підшлункової залози, пройшовши шлях від молодшого, старшого наукового співробітника до завідувача відділу.

У 1979 році Анатолій Павлович успішно захистив кандидатську дисертацію “Одномоментна панкреатодуоденальна резекція при раку головки підшлункової залози та переампулярної зони». 1986 році він вже висококваліфікований  хірург-панкреатолог захищає докторську дисертацію «Лікування нориць підшлункової залозі», а у 1987 р. – видає монографію з цих питань з власними ілюстраціями, яка стала першою у світовій практиці фундаментальною роботою, присвяченою цій нозології, і у 1987 р. на Всесвітній виставці медичної книги у Москві отримала золоту медаль.

Вагомим доробком Анатолія Радзіховського став «Атлас операцій на печінці, жовчовивідних протоках, підшлунковій залозі і кишечнику», виданий 1979 р. видавництвом «Медицина», впорядкований у співавторстві з О.О. Шалімовим та В.М. Полупаном. Атлас було відзначено срібною медаллю Міжнародної книжкової виставки в Лейпцигу. У 2005 р. завершилося видавництво унікального 2-х томного «Атласу операцій на органах травлення», створений у співавторстві з О.О. Шалімовим. Для цього атласу, відзначеного у 2006 р. першою премією у номінації «Краща книга року», Анатолій Павлович наслідуючи приклад своїх попередників І. Буяльського, М. Пирогова, В. Войно-Ясенецького власноруч виконав 4450  ілюстрацій, розкриваючи поетапний хід кожної окремої операції.

А.П. Радзіховський – автор і співавтор 510 наукових праць, серед них 53 монографії і посібники, два  хірургічних атласа. Наукові напрями його діяльності присвячені проблемам хірургічної гастроентерології, гематології, панкреатології, лімфології, порушенням імунітету. Зараз за його книжками навчаються не лише вітчизняні хірурги та лікарі. У 1986 році Анатолію Радзіховському «За розробку, теоретичне обгрунтування та клінічне впровадження нових методів оперативного лікування, детоксикацій та реабілітації хворих із захворюванням печінки та жовчовивідних шляхів” було присуджено Державну премію УРСР у галузі науки і техніки. 

У 1989 році  Анатолія Павловича було обрано, за конкурсом, завідувачем кафедри хірургії № 1 (нині кафедра загальної і невідкладної хірургії) Київського державного інституту вдосконалення лікарів (Національна медична академія післядипломної освіти (НМАПО) ім. П.Л. Шупика). Слідом за видатними хірургами М.С. Коломійченком, В.Д, Братусем, В.Й. Акімовим Д.С. Скрипниченком, він керував кафедрою та школою більше 27 років.  На науково-практичній конференції з нагоди відзначення 80-річчя кафедри, вітаючи співробітників кафедри та учасників конференції, ректор НМАПО академік НАМН України Ю.В. Вороненко зазначив: «Як провідний лікувальній заклад, кафедра надає допомогу тисячам тяжкохворим щороку. Маємо її славну й багату історію, гідне сьогодення й велике майбутнє». Нині створено логотип і унікальний музей кафедри.

Упродовж усього періоду керівництвом кафедрою А.П. Радзіховський постійно вдосконалює та розробляє питання з проблем хірургічної гематології, панкреатології, гастроентерології та інших аспектів абдомінальної хірургії. Ним запропоновано класифікацію панкреатонориць, розроблено діагностичний алгоритм захворювань панкреатодуоденальної зони, сформульовано основні напрямки медичної реабілітації хворих. Понад 15 років під науковим патронатом кафедри, на базі хірургічних відділень Київської міської клінічної лікарні № 6  успішно працює Київський міський центр гострої кишкової непрохідності.

Анатолій Павлович Радзіховський є членом Вченої ради НМАПО ім. П.Л. Шупика, Спеціалізованої Ради Академії із захисту кандидатських та докторських дисертацій, членом редколегії журналу «Клінічна хірургія», «Українського медичного часопису», «Шпитальна хірургія», «Військова хірургія», «Пластична хірургія», «Медичний всесвіт», «Мистецтво лікування» та альманаху «Трипілля».

Науково-дослідна робота кафедри охоплює напрямки наукових досліджень щодо комплексного лікування перитоніту та профілактики його ускладнень, кишкової непрохідності, мало інвазійних технологій при лікуванні органів черевної порожнини, лікування та профілактики гострого панкреатиту та його ускладнень. Як «Винахідник СРСР» він має 52 патенти та авторські свідоцтва, безліч рацпропозицій. Його винаходи не одноразово були відмічені нагородами, золотими та срібними медалями, дипломами ВДНГ СРСР та ВДНГ України.

Лікувально-консультативна робота є одним з пріоритетних напрямків діяльності кафедри. За 45 років своєї хірургічної діяльності Анатолій Павлович виконав понад 25 тисяч хірургічних операцій, за кожною з яких стояло людське життя. Рятувати людину, повертати її до роботи стало для нього найвищим сенсом його життя. Тисячі людських доль зустрічалися з його долею на страшному перехресті  життя і смерті. Він мав можливість доторкнутися своїм серцем до тисяч інших сердець, які покладали на нього  свою останню надію. І він жодного разу не помилився, не підвів і з його вини не помер жодний хворий. Усіх рятував, продовжував віку, дарував можливість далі насолоджуватися життям, заряджав часткою своєї енергії. Наслідуючи свого видатного вчителя академіка Олександра Шалімова він на очолюваній кафедрі запроваджує новітні напрями досліджень хірургічної школи академіка О. Шалімова, до того ж вдало поєднує практичну діяльність з найповажнішою – педагогічною.

Анатолій Павлович підготував та створив свою сучасну хірургічну школу. Під його керівництвом виконано та захищено 5 докторських та 13 кандидатських дисертацій, а також підготовлено тисячі лікарів, які понесли життям його напрацювання, пройшовши школу фахового вдосконалення хірургів на передатестаційних курсах (на кафедрі), де лікарі-інтерни вдосконалювали свій професіоналізм за фахом «Хірургія», зокрема проходили вишкіл з питань деонтології, здобуваючи необхідну кваліфікацію та практичні навички, оволодіваючи сучасними методами діагностики і лікування.

Щасливою вдачею Анатолія Радзіховського стала любов до прекрасного.  Ще з раннього дитинства він захоплювався малюванням, тож впродовж усього свого  життя, поряд з науковою та хірургічною діяльністю він завжди знаходить час для реалізації власного яскравого художнього хисту, а саме – написання етюдів. Він плідно займається живописом, впродовж декількох десятків років бере активну участь у всеукраїнських та міжнародних художніх виставках. В обіймах двох муз медицини і живопису він створив понад 350 мальовничих художніх творів живопису, провів більше двадцяти персональних вернісажів. Цілком логічним стало і присвоєння в 1993 році А.П. Радзіховському високого звання заслуженого художника України. Він по праву посів цілком авангардне  місце серед української еліти. В його творах чарівність життя, квіти і трави, міські сутінки й лагідні ранки, Україна, якою вона є в душі і уяві відданого її сина. Образи колег, унікальну галерею лікарів багатьох епох зобразив невтомний майстер. А ще й тисячі і тисячі сторінок медичної графіки для хірургічних атласів, ночі праці один на один з медициною після важких робочих днів. Такою є щедра нива здобутків Анатолія Радзіховського. І разом з орачем ми пізнаємо крок за кроком його духовність. Він малює, як дихає. Своїми полотнами, в яких буяє чарівність життя неповторні барви України, він щедро ділиться зі світом своїм внутрішнім світлом, пробуджує роздуми. Вони постійно живуть в душі художника і в наших душах. Чимало їх навіяно рідними чудовими Тальнівськими краєвидами та Шевченківськими місцями, бо так вже створена людина, що вона завше – навіть у найвіддаленішій далечині, у найскрутніші хвилини в душі повертається до своєї колиски.

Важко переоцінити й внесок Анатолія Павловича у розвиток Української та світової медичної науки. За плідну багаторічну працю у галузі охорони здоров’я, науки, педагогіки, культури, мистецтва та особливі заслуги перед Державою та українським народом А.П. Радзіховського нагороджено багатьма вітчизняними та іноземними орденами і медалями:  «За заслуги» ІІІ ступеня, Святого князя Володимира ІІІ ст., ІІ ст., І ст., Архистратига Михаїла, Миколи Пирогова, Михайла Ломоносова, «Велика Перемога», Мальтійським орденом Госпітальєрів (Греція), Лицар Українського козацтва, «Лицар Вітчизни”, орденом «Золоте серце (Азербайджан) та інші. Його удостоєно почесних звань: «Відмінник охорони здоров’я» і «Винахідник СРСР» та нагороджено Почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства ОЗ України, Міністерства культури України, а також президентів Азербайджану та Хорватії.

А ще на Тальнівщині і в Черкасах Анатолій Павлович має багато друзів, коли він приїздить із столиці в свої рідні Тальне чи Черкаси, то насамперед поспішає до лікарень, щоб зустрітися з колегами-хірургами — може хтось з них, зіткнувся зі складним випадком у своїй лікарський практиці і потребує поради одного з найдосвідченіших фахівців хірургічної справи України. У разі потреби він бере участь в обходах хірургічних відділень, консультує пацієнтів з найскладнішими діагнозами, а то й сам стає до операційного столу, коли здоров’ю чи життю хворого загрожує небезпека, з якою  вступати у двобій треба негайно, і він упевнений, що в цьому випадку без його втручань не обійтись.

 Та яким би не був заклопотаним і втомленим, які б справи і навантаження не вимагали його уваги, він обов’язково вивільнить священну для нього мить для роботи з етюдником, щоб зустрітися з незабутньою прекрасною річкою свого дитинства – Гірським Тікичем. Він глибоко і щиро любить Дніпро – Славутич, але із сотень річок, які він бачив, мандруючи Україною та світом у своїх професійних справах, найдорожчим його серцю залишається саме Гірський Тікич. Анатолій Павлович не оминає важливих подій — хай-то 100-річя рідної школи у Тальному, важливі зібрання колег-медиків, ювілеї, виставки побратимів-художників у Черкасах — аби поспілкуватися з ними, подарувати їм своє тепло і напутні слова.

Анатолій Павлович піднявся  своїми талантами і літами на рівень самобутнього філософа. Кожна його думка про ту чи іншу сферу та й про самий сенс життя оригінальна і глибока. Наше життя у Всесвіті, на його думку, менше миті, і воно не зникає безплідно, коли кожен буде думати не про себе, жити для інших. Певно варто прислухатися до Анатолія Павловича Радзіховського.

З набуттям Україною незалежності Анатолій Павлович бере активну участь у громадському та політичному житті держави. Він є Членом Правління та Президії Українського фонду культури та членом Національної спілки художників України, членом Правління Наукового товариства хірургів, член Генеральної колегії міжнародного Антикримінального і антитерористичного комітету (МААК) зі спеціальним званням – генерал армії та Українського козацтва. Багато років він є Президентом товариства «Україна-Хорватія». Входить до міжнародної спілки Українських підприємців (Департамент життєзабезпечення технологій). Анатолій Павлович відомий читачам за книгами «Людство проти людини», «Щастя жити», як прозаїк та поет. Його друковане слово присвячене проблемам людства.

Анатолій Павлович Радзіховський один з цієї славної плеяди хірургів вважає що: «Мистецтво лікування є вершиною гуманітарної діяльності людини. Воно несе місію творіння добра та захисту життя хворої людини. Це – квінтесенція духовності, а також величезна відповідальність, яку ніяк не можна переоцінити». Адже краса життя, яку народжуєте він своєю інтелектуальною працею, пошуком нестандартних рішень, будить у душах людей високі почуття, заохочує до творення добра, а філософія діяльності – дає конкретну відповідь на одвічне запитання про сенс життя. Без його  натхненної праці суспільне буття стало б набагато біднішим, а світ довкола був би – не таким барвистим.

Держава високо оцінила управлінський хист та ділову репутацію Анатолія Павловича Радзіховського: він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (1986), лауреатом Всеукраїнських премій «Визнання» (2002), «Золотий Орфей» (2004), імені Патона (2005),  а також – міжнародних премій «Дружба» (2002), ім. М. Ломоносова (2007), ім. Віктора Глушкова (2008), ім. В.К. Винниченка (1993). Анатолій Радзіховський удостоївся високого звання – більше 27 років він очолював кафедру хірургії №1 Київського державного інституту удосконалення лікарів МОЗ УРСР, яка була створена 20 жовтня 1936 року і нині перетворилася на одну з найпотужніших кафедр Національної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, яку свого часу очолювали М.С. Коломійченко, В.Д. Братусь, В.Й. Акімов, Д.Ф. Скрипниченко, А.П. Радзіховський – лікарі, імена яких знайомі кожному, хто хоча б побіжно цікавився історією вітчизняної хірургії. Ці світила науки, патріоти своєї справи, котрі скрізь лихоліття війни, зміни соціальних і політичних режимів пронесли, зберегли, примножили і розвинули традиції української хірургічної школи. Кожне з цих імен уособлює значну епоху в історії нашої медицини, і в повній мірі дозволяє осягнути всю велич здобутків цього лікувального, педагогічного та наукового підрозділу.

Як висловився академік НАН і АМН України, головний хірург Мінохорони здоров’я України, Герой України та Герой Соціалістичної праці СРСР Олександр Шалімов:

- Найбільше щастя вчителя, коли він бачить як учень наздоганяє і випереджає його. І дуже приємно, коли учень продовжує те, що учитель розпочав. Анатолій Радзіховський багато зробив для України, для розвитку хірургічної науки. Він — блискучий хірург, справжній учений і талановитий митець. За створеними ним медичними атласами вчаться не лише хірурги в Україні, а й у багатьох країнах світу. Це таке досягнення, що якби він більше нічого іншого не зробив, то цього було б достатньо для високого визнання.

Маючи повне, різнобічне уявлення про економічне, наукове та культурне життя нашої України та активно працюючи в цих галузях відчуваючи для цього внутрішню потребу, він завжди активно включається у політичну державотворчу роботу використовуючи для цього свій багатий досвід, оскільки не може стояти осторонь людського болю, тих проблем, які охопили нашу ще молоду державу. Людина неспокійної вдачі, лікар і митець, патріот і громадянин Анатолій Павлович Радзіховський зцілює не лише тіло, а й людські душі. Від цієї світлої, з милою чистою усмішкою людини, віє високою українською шляхетністю, щирим піклуванням про національні цінності, рідну мову, святе поборення зла в людині, в суспільстві. Щоденна його праця благородна і подвижницька. Варто згадати вислів міністра культури України народного артиста України Богдана Ступки:

- Як на мене, можна бути актором, художником, архітектором... Можна зіграти сотні ролей, запам'ятавши тисячі сторінок тексту, написавши багато картин, звести десятки будівель. А от поєднати у собі таланти хірурга і справжнього художника і бути у кожній справі професіоналом дана не кожному. Наше знайомство з Анатолієм Павловичем підтвердило ці високі оцінки і вразило глибокою людяністю Чинного, Хірурга і Митця. Для таких людей  не прийняте лицемірство, лукавість, словоблуддя у будь яких проявах цих огидних явищ. Вони – творці, кожен на своїй ниві — спільній для всіх Землі батьків. Він охоче і щиро, як уміє тільки Він, поділився своїм світобаченням як у загальнолюдському, так і у буденному вимірах нашого буття, про що ми і розповідаємо землякам. 

Хочеться сподіватись що своєю енергією та чималим професійним досвідом громадської та політичної діяльності Анатолій Павлович буде і надалі продовжувати вносити свій потужний вклад в розбудову нашої держави, не стоячи осторонь людського болю. Як сказав про нього Борис Олійник: «Анатолій Павлович Радзіховський яскраво уособлює собою профіль нації, і якби земля рясніше родила таких людей, як він, нам  було б світліше жити в цьому розхитаному, грішному, але по-своєму прекрасному світі. Він належить до рідкісних талановитих, самовідданих і доброзичливих людей, які поєднують важку і небезпечну (як у сапера) професію хірурга, видатного хірурга й чудового знаменитого художника і політика».

Закінчити ж  цю розповідь про Анатолія Павловича хочеться словами народного художника України, президента Академії мистецтв України, професора Андрія Чебикіна:

- Постать Анатолія Радзіховського є одним з небагатьох прикладів, коли людина завдяки непересічному талантові й наполегливій багаторічній праці виростає в зрілого професіонала, органічно поєднавши в собі лікаря-живописця, і філігранно точного ілюстратора наукових видань, глибокого й багатогранного науковця та віртуозного хірурга. Радісно, що він  продовжує вдосконалюватися, рятуючи людей в операційній, пишучі нові книги й картини, обмірковуючи нові винаходи. Без цього Анатолій Павлович не мислить свого існування на Землі.  

Шановний Анатолій Павлович – лікар від Бога, художник та публіцист, лицар козацтва і славний син України, щиро вітаємо Вас з ювілеєм! Бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, благополуччя, подальших успіхів у будь яких сміливих планах та сподіваннях. Нехай зберігаються за Вами ще на довгі роки світлий розум, присутня Вам мудрість, доброта, могутня життєва енергія, натхнення та невтомна жага бути корисним рідним, друзям і народу України.

З повагою медична громадськість, члени Генеральної старшини Українського козацтва, Черкаське земляцтво у Києві «Шевченків край»

Спеціально для онлайн-газети Новини Черкас, член кореспондент Медико-технічної академії, заслужений раціоналізатор УРСР, генерал-отаман козацтва Віктор Гайдук