Гітлер і Муссоліні в Умані

«Нещодавно в Умані горів колишній готель «Лондон». А у грудні 1924-го всередині саме цього приміщення, у «Малому театрі» комбриг Котовський від імені РККА вітав чекістів з їх «професійним святом»; а в серпні 1941-го із зовнішнього балкону цієї ж будівлі Гітлер виступив з промовою перед солдатами, вишикуваними внизу на вулиці. Колишній "Лондон" горить вже вдруге протягом року. Ще трохи – і Умань залишиться не просто без пам’ятки архітектури, а без живого свідка двох тоталітарних систем, які, на щастя, щезли в мороці історії».

Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook написав черкаський журналіст Андрій Кравець.

На викладених фото – Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні. Усі фото зроблені в Умані: Гітлера і Муссоліні – у 1941 році.

Адольф Гітлер та Беніто Муссоліні в Умані

Ось що пише щодо візиту фашистських лідерів в Умань старший науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею відділу історії та природи Владислав Давидюк.

Адольф Гітлер та Беніто Муссоліні спільно перебували в Умані 1941-го року.

Зі свідчень очевидців тих подій та документальних кадрів, про цей візит відомо наступне: 28 серпня 1941 року на Уманському аеродромі приземлився чотирьохмоторний німецький літак «Кондор». Цим літаком до нашого міста прилетіли два диктатори тодішньої Європи  Адольф Гітлер та Беніто Муссоліні. Що ж передувало цьому візиту?!

Муссоліні, не бажаючи відставати від Угорщини та Румунії, які направили свої збройні сили проти СРСР, запропонував Гітлеру відправити на Східний фронт італійський (частково моторизований) корпус, що мало послужити еквівалентною компенсацією за танковий корпус Роммеля в Африці. Доки італійські війська знаходилися на марші до фронту, Муссоліні на запрошення  Гітлера зустрівся з ним в Галіції, в ставці «Рере» («Тунель»). Оскільки до ставки вела одна колія, то Гітлер, не доїжджаючи, пересів до автомобіля і зустрів спеціальний поїзд Муссоліні, який підійшов до ставки. Рано вранці наступного дня літак з двома диктаторами з польського аеродрому «Кросна» взяв курс через Вінницю на Умань. Під час польоту до Умані Гітлера і Муссоліні супроводжували: І. Рібентроп (міністр закордонних справ Німеччини), Г. Гімлер (голова СС), В.Кейтель (генерал-фельдмаршал), М. Борман (секретар Гітлера), Ф. Анфузо (італійський посол в Берліні), В. Муссоліні (син).

Керівник особистої охорони Гітлера групенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції Ганс Раттенхубер, перебуваючи в полоні, надав неправдиві відомості щодо польотів Гітлера і Муссоліні до Бресту та  Умані. У своїх свідченнях він писав, що обидва диктатори летіли в різних літаках. Проте у наш час стали доступними кіноархіви третього рейху і на кінокадрах добре видно, що А. Гітлер і Б. Муссоліні літали разом в одному літаку. Про це також відомо з книги Джаспера Риулі «Муссоліні» та книги відомого письменника В. Пікуля «Барбаросса».

В. Пікуль цей епізод у книзі подав під особливим кутом, відповідно до існуючої на той час політичної системи. Щоправда зробив багато історичних помилок: переплутав дату прильоту, «Кросно» назвав уманським аеродромом, замість села Легедзино назвав  село Ладижинка і, на кінець, посадив Муссоліні за штурвал літака тільки коли вилітали з Умані.

Особистий пілот Гітлера Г. Бауер зовсім інакше описує цей епізод: «Цинтль – другий пілот – випустив шасі і закрив всі люки. Потім він відправився в хвостовий салон, звільнивши для Муссоліні місце поряд зі мною. Коли ми взяли курс, відхилення від нього контролював гіроскоп. Муссоліні мав доступ тільки до управління рулями висоти і елеронами. Оскільки погода була спокійною, мого втручання не знадобилося. Муссоліні спробував здійснити декілька маневрів і швидко зрозумів, який чутливий «Кондор» до дій пілота. Він був дуже вражений і передав управління мені…  Під час польоту назад Муссоліні знову сидів поряд зі мною. Політ для нього був великим задоволенням.  Я показав Муссоліні свій фотоапарат «лєйку» і кінокамеру, і попросив у нього дозволу декілька разів його сфотографувати... Я відзняв перші шість метрів, але Муссоліні сидів нерухомо, ніби манекен, з високо піднятою головою, але з абсолютно нерухомим виразом обличчя… Я продовжував знімати. Очі у Муссоліні були широко відкриті, але він залишався нерухомим. Так довго продовжуватися не могло – але ні, він так і залишався нерухомим. Тільки виразно скосив очі у бік камери… Весь фільм вийшов  із зображенням дуче в його звичайній позі».

На аеродромі Гітлера і Муссоліні вітали німецькі війська. На документальних кадрах видно, що аеродром напередодні війни був просторим, з великими будівлями та ангарами. Після загальної доповіді фельдмаршала фон Рундштета про обстановку і його розповіді про бойові дії під Уманню, усі поснідали і виїхали на машинах вітати італійські дивізії.

Ось що згадує про це Ганс Бауер: «Із аеродрому кортеж автомобілів проїхав декілька кілометрів до кар’єру. Тут утримували тисячі радянських військовополонених. Гітлер наказав, щоб усіх українців негайно звільнили. Зрозуміло, що багато полонених заявили, що вони українці. Більшість із звільнених потім довго ходили  у прифронтовій смузі, поки знову не були взяті в полон нашими частинами. Декому із них, напевно, вдалося перебратися через лінію фронту…

Гітлер викликав до себе лікаря, теж полоненого, і розмовляв з ним протягом тривалого часу…».

У 1941 році, впевнені в перемозі, німці звільняли багатьох полонених з України і країн Прибалтики. Такою була політика тодішньої німецької влади. Про це також пише у своєму щоденнику від  27 липня 1941 року керівник генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал-полковник Франц Гальдер: «Українці і уродженці Прибалтійських держав будуть звільнені з полону».

Я не хочу, щоб читачі думали, що я показую Гітлера і його оточення як людей з високими нормами моралі. Звільняючи полонених, вони, в першу чергу, думали про робочу силу, рабів, які повинні на них працювати. І про плани Гітлера щодо українців красномовно свідчать спогади особистого стенографіста фюрера Гері Пікера: «Гітлер зневажав українців. Він вважав, що український селянин не знає поняття обов’язку. Українці такі ж ліниві, погано організовані, по-азіатськи нігілістичні, як і росіяни. Ці люди не розуміють ні етики праці, ні честі, вони реагують тільки на канчуки. Жінок-українок із красивою фігурою і привабливою зовнішністю у віці від 15 до 35 років слід відправляти до Німеччини домогосподарками. Призначення чоловіків – працювати на нас. Там, де вони будуть не потрібними, варто дозволити їм померти… Кожний, хто говорить про повагу до місцевих жителів, мітить прямо до концентраційного табору…». Ось яке насправді було ставлення  А.Гітлера до українського народу.

У пункті призначення німецькі війська стояли на плацу в повній готовності згідно наказу. Але італійці туди не прибули.  Їхні вантажівки застрягли в українському чорноземі після сильного дощу.  Зі спогадів свідка тих подій 86-річного Г. К. Брижко стало відомо, що німецькі війська стояли на вулиці Радянській. Гітлер з балкону колишнього готелю «Регіна» (будинок де знаходився – кінотеатр «Хроніка» вул. Радянська, 10) виголосив перед військами невелику промову.

Не дочекавшись, обидва диктатори виїхали назустріч італійським військам. Зустріч відбулася біля села Легедзино. Німці з похмурими обличчями дивилися на своїх союзників. Ілюзій щодо боєздатності італійців у них не виникало.

Душевний стан німецького командування дуже добре описав у своїх спогадах Вільгельм Кейтель: «Проходження парадним маршем італійських частин, навіть незважаючи на їхнє «EvvivvaDuce!», виявилося для фюрера і для нас, німецьких солдат, великим розчаруванням… Як зможуть такі напівсолдати протистояти росіянам, якщо вони спасували перед пастушим народом злиденних греків? Фюрер вірив в дуче і його революційну справу, але дуче був далеко не вся Італія, а італійці так і залишились «італьяшками». Кому потрібен такий союзник, який не тільки коштував нам дорого, не тільки кинув нас напризволяще, але і продав нас…».

Після побаченого обидва диктатори, не затримуючись, вилетіли назад до своєї ставки.