Григорій Котовський в Умані

31 жовтня 1922 року Котовського призначили командиром 2-го кавалерійського корпусу - завдяки дружній підтримці Михайла Фрунзе (з 1922 року - командувач військами УРСР і Криму). І він зайнявся ... бізнесом.

Штаб корпусу знаходився в Умані.

У Червоній армії в зв'язку з введенням непу створювалися військово-споживчі товариства. Котовський створив військово-споживче товариство (ВСТ) в своєму корпусі. Між іншим, почалося ВСТ з «собачого бізнесу».

«Кооперація» корпусу Котовського влаштовувала грандіозні облави на здичавілих собак, яких в «громадянку» розвелося незліченно. Спійманих псин і котів «утилізували» миловарний і шкіряний заводи корпусу, виготовлялися мило, шапки і взуття.

Фактично він став монополістом в цій справі на території України. Солдати його корпусу, замість служби в частині, роз'їжджали по селах і містах і забивали собак. В одному тільки 1924-му році заводи Котовського в Умані переробили 60 тисяч собак. З них виготовляли мило, а вироблені шкури йшли на шапки та іншу «галантерею».

«В Умані, де знаходився штаб корпусу, Котовський взяв в оренду цукрові заводи, контролював торгівлю м'ясом і постачання Червоної армії на південному заході УРСР. Було створено військово-споживче товариство з підсобними господарствами і цехами: шили чоботи, одяг, ковдри...

Котовський також контролював млини в 23 навколишніх селах. При його дивізіях були радгоспи, пивоварні, м'ясні магазини.

Потім Котовський бере під контроль торгівлю м'ясом. При 2-му корпусі було створено військово-споживче товариство з підсобними господарствами і швейними цехами.

Котовський створив і контролював млини в 23 селах. Він організовує переробку старого солдатського обмундирування у вовняну сировину. Були підписані вигідні договори з лляною і бавовняною фабриками. Солдатська безкоштовна праця використовувався на заготівлі сіна та збиранні цукрових буряків, які відправлялися на цукрові заводи кінного корпусу, що в рік виробляли до 300 тисяч пудів цукру. При дивізіях були радгоспи, пивоварні, м'ясні магазини. Хміль, який вирощувався на полях Котовського в радгоспі «Рея» (підсобне господарство 13-го кавалерійського полку), купували купці з Чехословаччини на 1.5 млн. золотих рублів на рік», - пише один з біографів Котовського.

З ініціативи Котовського на Україні був створений Цувоенпромгосп (Центральне управління військовими промисловими і сільськогосподарськими підприємствами), а він став головою його ревізійної комісії.

Було відновлено цукровий завод в Перегонівці, поблизу Умані, якому дали ім'я Карла Маркса. Котовський особисто розробив проект договору між ВСО і селянами на контрактацію посівів цукрових буряків. Його підписали селяни сіл Перегонівка, Семидуби, Вербове, Троянка, Метерічі. Відновили завод і працювали на ньому червоноармійці разом з селянами. За перший сезон на цьому заводі було отримано 170 тисяч пудів цукру. Чистий прибуток склав 30 тисяч пудів цукру вищого сорту. За другий сезон цукру виробили вже вдвічі більше.

Сам глава ВРНГ Фелікс Едмундович Дзержинський ставив у приклад іншим цукровий завод в Перегонівці, де в перший же сезон змогли знизити собівартість цукру. Котовського навіть хотіли зробити керівником всієї цукрової промисловості СРСР, але військове відомство його не відпустило. Та й сам Григорій Іванович не хотів йти з корпусу.

Приватні торговці продавали м'ясо за дуже високими цінами, і воно часто було недоступно робочим. Котовський став через магазини військово-споживчої кооперації продавати м'ясо зі збитками, за демпінговими цінами. Незабаром він збив ринкові ціни на м'ясо і взяв під свій контроль весь ринок торгівлі м'ясом в Умані та в інших місцях розквартирування корпусу. Ціни на м'ясо були значно знижені, але тепер торгівля вже приносила ВСТ корпусу стійкий дохід. Магазини ВСТ стали називати «лавками Котовського».

Тільки в Умані було відкрито 42 крамниці ВСТ кавкорпусу. Військово-споживче товариство торгувало на Нижегородському ярмарку, де у нього був свій павільйон. У корпусі заготовляли сіно, дрова, відгодовували худобу, випікали хліб, виробляли ковбаси, мило, шкіру, і все це продавалося за помірними цінами. У розпорядженні котовців був шкіряний завод в Радомислі, що випускав різні сорти шкір, лайку і хром.

В Умані Котовський жив на околиці міста, в Пролетарському провулку. Він займав невеликий особняк, що належав раніше повітовому військовому начальнику.

Емігрантський письменник Роман Гуль чомусь вважав, що Котовський просто купається в розкоші: «У розкішному кабінеті командира корпусу - дорогоцінна зброя по стінах, меблі червоного дерева з бронзою, карельська береза, з сусідньої кімнати чути радіоапарат, передає Лондон. Тут все приємно оку і слуху, тільки незвичайний костюм, так невимушений басовий сміх господаря бентежать іноземних гостей.

Але за вечерею, переливаючись, горить кришталева панська люстра. Спритно і безшумно, як дресировані миші, бігають, подають ординарці. Змінюються страви, горілки, вина, шампанське. У російських і польських руках цокаються передзвоном келихи і чарки».

За свідченням дружини Котовського Ольги Петрівни, незважаючи на великі доходи по лінії ВСТ, вони з Григорієм Івановичем жили досить скромно: «Ми в Умані жили в Пролетарському пров., колишньому Дворянському, в будинку, що належав б. Повітовому Військовому начальнику, де жила вдова-генеральша. Вона була паралізована і жила зі своєю племінницею. Григ. Ів. залишив їй кабінет і парадний хід у користування, весь будинок ми займали - 6 кімнат. Вулицею б. вітальня приблизно 5x8 метр, в 3 вікна і наша спальня в 2 вікна, поруч кімната Лізи (сестри Ольги Петрівни), потім для прислуги їдальня, ординарців, коридор і кухня.

Обстановка убога. У кабінеті в простінку стояло трюмо генеральші. Посередині ближче до вікна письмовий стіл, дерев'яне крісло від вікна до письмового столу і перед письмовим столом 2 старих червоних оксамит [них] крісла. Направо в кутку диван і 2 крісла, ін. Стільці жовтого плюшу, потім фанерний столик, заповнений газетами, в іншої стіни етажерки з книжками, кот. я хотіла "профілактично" перенести в спальню, т. к. гості "зачитували" потрібні книги.

Ліворуч при вході за ширмою стояла ванна емальований, глечик і таз для вмивання. Середня частина на зиму не закривалося, т. к. Гр. Ів. щодня робив гімнастику при відкритому вікні, а потім я обливала його холодною водою з відра, вставши на стілець. За стіною стара генеральша чула плюскіт води і шум у відкрите вікно і куталась, їй було страшно. Але Григ. Іванов, вона дуже поважала, хоча він і був "більшовик".

З вікон видно було далеко поле і полотно зал. дороги. Поїзд з Києва можна було бачити за півгодини до приходу на станцію. Я чекала біля вікна появи поїзда і посилала на станцію, ставила сніданок (поїзд вранці). Коли він приїжджав, було все готове».

На фото: Григорій Котовський в Умані, 1923 рік.