Іван Трясоруб із Зеленькова у 23 роки став командиром полку

Іван Трясоруб із Зеленькова у 23 роки став командиром полку. А у 25 вдруге представлявся до звання Героя, але зірку так і не отримав.

Втім, для тих, хто його знав він назавжди залишиться бойовим офіцером, Героєм.

«Ми, однополчани, кажучи про свого командира, завжди додавали слово ''най''. Наймолодший командир полку в дивізії, найвитриваліший, найсміливіший офіцер, найграмотніший артилерист. – писав М.Хомутов про свого командира. – Через десятки років я згадую його з глибокою пошаною і любов'ю. Потрібно було бачити з яким захопленням дивилися солдати і офіцери на свого командира, коли він з'являвся на найвідповідальніших ділянках. До війни я ніколи так гостро не сприймав красу людського серця, не підозрював і не думав, що в самих на перший погляд суворих натурах людей приховано так багато доброти, мудрої людяності».

Іван Трясоруб народився 24 січня 1920 року у Зеленькові.

- Іванів батько, Михайло, був кремезним чоловіком з дещо флегматичним характером. Сам виготовляв сопілки і вправно грав на них. Мати – Марія, навпаки, невисокого зросту, але дуже жвава. Пам’ятаю, якось дід Іван грає на сопілці, а баба Марія каже: «Іване, дай свиням їсти». Той нуль реакції. Вона знову до нього. Дід, як грав, так і продовжує. Тоді баба втретє з претензією. А дід так спокійно: «ти шо не бачиш, я зайнятий», - розповідає родичка Трясорубів, Людмила Панченко.

Іван після школи навчався в Уманському технікумі механізації. Втім, провчившись три роки, вирішив стати військовим. 1938 року поступив до Сумського артилерійського училища.

Десь у цей час в армійських документах, сталася дивна трансформація його прізвища із прабатьківського Трясоруб у Трассоруб. Відтоді, так він і писався. Разом з тим, Іван Михайлович, ніколи не цурався українського коріння.

У березні 1941 року І.Трясоруб отримав направлення до новоствореного 442 артилерійського полку, який знаходився у Донецьку і перебував у резерві головного командування. Та вже на початку липня 1941 його перекинули під Вітебськ, де і отримав перше бойове хрещення, яке закінчилося відходом на схід.

Під час відступу, в районі сіл Рудня-Ярцеве, полк зазнав великих втрат. Втім, після поповнення, направлений під Малу Вішеру. А наприкінці серпня 1941 року знову вступити в бій з гітлерівцями.

За ті бої 1941 року командир взводу управління 442 артилерійського полку резерву головного командування Іван Трясоруб удостоєний першого бойового ордена.

У червні 1942 року 442 артилерійський полк, який входив до 2-ї Ударної армії, якою командував сумнозвісний генерал Власов потрапив в оточення і був повністю знищений.

Лейтенант Трясоруб вийшов із оточення. Після спец перевірки його направили для подальшого проходження служби до 1432 легкого артилерійського полку.

За бої на Брянщині, які тривали від 18 травня до 22 липня 1943 року, майор Трясоруб отримав два ордени Червоного Прапора.

У нагородному листі, написано: «15 червня 1943 року під час зайняття бойових позицій 1432 легким артилерійським полком, командир полку, майор Шереметьєв, загинув. Майор Трясоруб прийняв командування полком. У результаті 1432 ЛАП, захистив відкритий лівий фланг 77 гвардійської стрілецької дивізії, багато разів відбиваючи ворожі атаки. 19 липня 1943 року в районі Мартемьяново, незважаючи на отримане легке поранення, тов. Трясоруб керував боєм полку, відбивши 2 ворожі контратаки, силою до 2-х батальйонів німецької піхоти з танками».

Таким чином, двадцятитрьохрічний майор Іван Трясоруб став командиром полку і не залишав цієї посади до кінця війни.

Успіхи Іван Михайловича у звільненні України від фашистів, відзначені орденом Олександра Невського.

У нагородному листі ішлося про те, що під час боїв у напрямку Охтирка-Котельва 1432 легкий артилерійський полк показав злагодженість і маневреність. Так, із 19 по 21 серпня 1943 року, полк чотири рази змінював бойові порядки. Командир полку Трясоруб особисто керував дивізіонами, організовував розвідку та налагоджував взаємодію з піхотою і танкістами.

Відбиваючи атаки німецьких танків, 18, 19 і 21 серпня 1943 року, полк не допустив ворога до переправ Зубівка, Любівка.

Плани німецького командування оточити 71 стрілецьку дивізію були зірвані. Усьому особовому складу гармашів оголошена подяка, а сотні бійців отримали урядові нагороди…

Просуваючись далі на захід, 1432 легкий артилерійський полк під командуванням Трясоруба, одним із перших використовуючи підручні засоби для переправи і, ведучи із гармат чітко організований вогонь, попри сильні нальоти авіації, невщухаючий артилерійський та мінометно-кулеметний обстріл, форсував Дніпро. Після чого, із 15 листопада до 1 грудня 1943 року коло міста Брусилів, що на Житомирщині, діючи безпосередньо в бойових порядках піхоти, відбивав уперті ворожі атаки, зломив оборону ворога і заставив його відступити, давши можливість військам перейти в наступ.

За відмінне виконання завдань командування із форсування Дніпра, умілу організацію кругової протитанкової оборони і зрив ворожих планів, підполковник Трясоруб нагороджений третім орденом Червоного Прапора.

Тоді сталася дивна оказія – 22 листопада 1943 року командуванням 17 артилерійського дивізіону підготовлене подання на присвоєння звання Героя Радянського Союзу командиру 1432 легкого артилерійського полку Івану Михайловичу, але не Трясорубу, а Шуміліхіну, який ще на початку жовтня 1943 р. служив начальником розвідки 17 артилерійської дивізії прориву Резерву Головного Командування, а потім, як видно із його нагородного листа на відзначення орденом Червоного Прапора – командиром 1430 легкого артилерійського полку цієї ж дивізії. Чия це помилка невідомо, проте, І.М.Шуміліхін звання Героя Радянського Союзу отримав 1 липня 1944 року, як командир полку яким ніколи не командував. Командир 1251 гарматного артилерійського полку підполковник Шуміліхін загинув 18 квітня наступного року. До речі, те ж командування посмертно представило його до другої Зірки Героя, але на цей раз безуспішно.

Івану Михайловичу Трясорубу довелося звільняти від гітлерівців Фастів, Проскурів (тепер Хмельницький). До речі, після визволення цього українського міста, його полк отримав назву Проскурівського. Потім були тяжкі бої на Львівщині, де підполковник Трясоруб отримав контузію, і далі – в Європу. 12 січня 1945 року в наступальних боях, І.М.Трясоруб вкотре показав себе мужнім командиром полку, що уміє використовувати вогневу міць своєї бойової частини з максимальною ефективністю.

Готуючись до прориву, Трясоруб зумів таємно зосередити свій полк і непомітно для ворога обладнати на передньому краї вогневі порядки. Під час наступу, уміло маневруючи і безперервно підтримуючи атакуючу піхоту, він забезпечив її просування вперед. Поєднуючи високу військову вимогливість з вихованням особового складу, досяг того, що його полку в тих боях проявив масовий героїзм і відвагу.

За проявлену мужність і відвагу, розумну ініціативу в боротьбі з ворогом, підполковник Трясоруб 27 березня 1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.

Наприкінці війни 1432 легкий артилерійський полк виконав 29 проривів на самих відповідальних ділянках ворожої оборони. У боях за розширення плацдарму на річках Одер і Бобер та захоплення великих опорних пунктів ворога Глогау, Губен, Боберсберг, полк Трясоруба забезпечив вільне просування піхоті, знищивши гарматним вогнем понад 50 кулеметних точок, 10 артилерійсько-мінометних батарей і до 200 німецьких солдатів і офіцерів.

У нелегких умовах лісистої місцевості, підполковник Трясоруб вогнем своїх батарей забезпечив подальше просування піхоти до річки Нейсе і оволодів східною частиною найбільшого німецького промислового центру – м. Губен.

За ці перемоги Іван Трясоруб отримав орден Вітчизняної війни 1 ступеня.

У період із 30 квітня по 4 травня 1945 року одинадцять тяжких кровопролитних контратак відбив полк Трясоруба. У результаті цього ліквідовано 1750 і взято в полон 2200 гітлерівських солдатів і офіцерів, знищено 3 самохідних гармати, 11 бронетранспортерів і 25 автомашин ворога.

За зразкове виконання бойових наказів, які щоразу завдавали значних втрат ворогу, 1432 легкий артилерійський полк відзначений орденом Кутузова.

Безперечно в успіхах полку вагома заслуга Трясоруба. Поціновуючи військовий талант 25 річного командира полку, у травні 1945 року командування 37 легкої артилерійської бригади зробило подання на присвоєння І.Трясорубу звання Героя Радянського Союзу, яке підтримали: командир 17 артилерійської дивізії прориву Резерву Головного Командування генерал-майор артилерії С.С.Волкенштейн, якому, до речі, 29 травня 1945 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу, і командуючий артилерією 13 армії генерал-лейтенант Д.Д.Кубеєв. Утім, командуючий військами 13 армії генерал-полковник М.П.Пухов і член військової ради 13 армії генерал-майор М.О.Козлов, вирішили нагородити Трясоруба четвертим орденом Червоного Прапора.

Бойовий офіцер Іван Трясоруб закінчив війну кавалером чотирьох орденів Бойового Червоного Прапора, двох Вітчизняної війни 1 ступеня, Олександра Невського та Червоної Зірки.

До слова, три його брати – Григорій, Семен і Антін теж були учасниками другої світової війни. Для Семена Трясоруба війна закінчилася тяжким пораненням 1943 року, втратив ногу.

У другій половині 1945 року Івана Михайловича призначили командувати 242 мінометним полком 22 мінометної бригади. Спочатку службу проходив на території Німеччини, а потім був переведений в Україну до Новоград-Волинська, а згодом Жовкви. Зрештою, до 1967 року командував артилерійським полком у місті Турка на Львівщині. А після закінчення Ленінградської артилерійської академії переведений до Івано-Франківська у штаб Прикарпатського військового округу. Звідти 1971 року і звільнився у запас.

Помер Іван Трясоруб 12 лютого 1976 року. Як це не прикро визнавати, але у рідному селі і в радянські часи, і тепер пам'ять про нього належним чином не пошанована. Гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» не спрацювало. Дай Боже щоб зрозуміли суть теперішнього – «Герої не вмирають!»

Олег Шатайло

Вісті Черкащини