Черкаський слід містичної чаші царя скіфів

Скіфська знахідка на Драбівщині змусила згадати про древні легенди…

«Навесні 1663 року двоє подорожнiх верхи на добрих конях наближалися до Києва з Бiлогородського шляху. То їхали полковник Шрам із сином…» Так починається знаменитий роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», перша назва якого була «Сотник Шрамко та його сини».

А наприкінці весни 2017 року саме поблизу селища Шрамківка Драбівського району Черкащини шукачі скарбів знайшли на фермерському полі ритуальну скіфську чашу. Фотографії зі знахідкою опублікував у одній із соціальних мереж координатор групи шукачів.

Скіфська чаша, знайдена у травні 2017 року біля Шрамківки на Драбівщині

Це й дало привід згадати про історію селища, яка сягає глибини віків. На середньовічній карті Боплана знаходимо його з іншою назвою — Жванчик. Як свідчать історичні джерела, 1648-го селище зруйнували, а через десяток років його відновив козацький полковник Шрамко. Він, за деякими даними, мав велику сім’ю і багатьох нащадків. А по сусідству, на правому березі річки Чумгак, у 1660 році народився Павло Полуботок, наказний гетьман України. Пізніше через Шрамківку, як засвідчують хроніки, як мінімум тричі проїжджав Тарас Шевченко. Цікаво, що в часі після Української революції 1917 року в цих краях воював під жовто-блакитним прапором повстанський загін отамана, прізвище якого було Куліш…

Однак ті роки і століття все-таки значно ближчі до нас. А ось скіфська епоха — набагато далі. Тому й відомо про неї значно менше. Знахідка шукачів скарбів має зацікавити краєзнавців та істориків – аби лишень не зникла безслідно у якійсь приватній колекції.

«Таку ось, цікаву штуку комрад сьогодні вирив», – написав у «Фейсбуці» координатор групи шукачів. Друзі з групи намагалися визначити ціну, за якою артефакт можна було б продати. «Якби без дірок, то за 4000 або 5000 віддали б», – значиться в одному з коментарів. «Ні, знахідка тягне на всі сто тисяч», заперечив інший…

Про легендарну скіфську чашу свого часу повідав світу «батько історії» Геродот. За його переказом, скіфський цар Аріант (585-480 роки до н.е.), щоб визначити чисельність війська, наказав кожному воїнові здати по наконечнику від стріли. Із зібраних під час «перепису» війська майже чотирьох мільйонів наконечників була вилита чаша, об’ємом  «на шість сотень амфор», а це за сучасними мірками – від 12 до 20 тисяч літрів! За описом Геродота, який користувався одиницями виміру, які точно не співставляються з сучасними, висота чаші мала бути мінімум 4 метри, а вага – не менше семи тонн. Тому точно помилилися ті ЗМІ, які поспішили назвати незрівнянно меншу скіфську чашу, знайдену на Драбівщині, – «чашею Аріанта».

Після царя Аріанта подібні чаші виливали по всіх областях Скіфії, хоча й значно менші за розміром. Очевидно, одну з цих чаш і виявили нині у краю, славному як у часи скіфів, так і в часи Козаччини.

Чаша царя Аріанта – досі десь у Холодному Яру?

А як же бути з легендарною «чашею Аріанта» – невже її ніколи не знайти?

В часи Другої світової війни пошуком чаші Аріанта займалася нацистська оккультна організація «Аненербе» (у перекладі – «Спадщина предків»). Містики СС вірили в те, що ця чаша була виготовлена на честь звитяги скіфів царя Аріанта над військом перського царя Дарія, який до того вважався непереможним. За однією з версій, у «Чорному ордені» есесівців вірили у те, що вино, налите у гігантську чашу, відлиту із наконечників стріл переможців зі скіфського війська Аріанта, має здатність давати містичну силу тому, хто його вип’є з цієї чаші. Згідно ж іншої версії, ще більшу силу чаша Аріанта мала у порожньому вигляді – як сферичне дзеркало, що слугувало «воротами» для спілкування з потойбічним світом; хто зазирав до чаші – той наче міг передбачати майбутнє…

Чи знайшли специ «Аненербе» чашу Аріанта? Навряд. Хоча серед сучасних  російських «вчених» є прибічники того, що чашу нацистами таки було знайдено і перевезено до підземного бункера Гітлера у його ставці «Вервольф» (німецькою – «Вовкулака») поблизу Вінниці. Проте значно більше дослідників з тієї ж Росії переконані, що чаша Аріанта і зараз – там, де її бачив давньогрецький історик Геродот Галікарнаський. За описанням Геродота, місцина ця звалася Екзампей і знаходилася між річками Гіпаніс та Борисфен (сучасними Південним Бугом і Дніпром).

Дослідники вказують на… Холодний Яр на Черкащині, де було давнє скіфське місто, оточене валом і ровом по периметру в 60 кілометрів.

Щоправда, при цьому російські «науковці» судять про древніх за якимись тільки їм відомими «стандартами» і говорять, що «скіфи моглі ізрядно випіть віна» і з-за того навіть висувають версію про те, що велика кількість курганів у Холодному Яру використовувалася скіфами як… «огромниє холодільнікі для хранєнія віна, котороє пєрєд распітієм залівалось в чан Аріанта». Навіть коментувати подібне «околонаучіє» наших північних сусідів не хочеться – зазначимо лише, що ці версії ними озвучені у фільмі «Ритуальная чаша царя скифов», відзнятому в наш час телеканалом ОРТ за сприяння спецслужбістів Центру громадських зв’язків ФСБ Росії.

Насправді ж, не тільки історію чаші Аріанта багатьом не вияснити. І гітлерівській «Аненербе» і путінському ФСБ було не зрозуміти: жодні містичні речі не пояснять прагнення до незалежності тих, хто живе на землі України.

Козаки вважали себе спадкоємцями скіфів, ми ж – нащадки козаків і найбільша наша цінність в усі часи – це наша Воля!

Підготував Андрій Кравець

Козацький край