Фріц Майєс: Канів – моя друга Батьківщина

У Каневі, мабуть, не знайдеться жодного жителя, який би не чув назву німецького міста Фірзен та імені Фріц Майєс – почесного громадянина нашого міста, голови спілки «Друзі Канева», яка вже понад 25 років активно допомагає нашому місту. Канів – Фірзен – це чи не взірець побратимських стосунків між містами та їх жителями. Черговий візит німецької делегації до Канева відбувся до Дня міста, який цьогоріч канівці відзначали 16 вересня. Користуючись нагодою, ми поцікавилися у пана Фріца історією утворення благодійної асоціації та як наразі розвиваються стосунки між містами-побратимами.

- Історія плідної співпраці Канева й Фірзена нараховує уже більше 25-ти років. Але як зав’язувалися ці стосунки, чому саме Канів?

- Це був випадок. 1991-й рік. Я вже збирався виходити з дому, як почув дзвінок телефону, і повернувся. Мені телефонував один місцевий підприємець. Сказав, що має гостей із Канева, з Росії. У нас тоді ніхто не чув не те, що про Канів, а й про Україну. За браком часу на роботі він попросив мене показати місто цим людям. Так, я познайомився з тодішнім Канівським міським головою Олександром Пантелішиним, трьома підприємцями і Олександром Апальковим, який був тоді в складі делегації у якості перекладача. Тиждень ми провели разом. Ця група викликала в мене велику симпатію. Прощаючись, Олександр Пантелішин запросив мене приїхати до Канева.

- Яким було перше враження від нашого міста і як утворилася сама асоціація «Друзі Канева»?

- Я був просто захоплений Каневом, який він гарний, які хороші тут люди… Перша спільна акція - 46 канівських дітей пройшли обстеження в фірзенських лікарнях. Таким чином фактично було закладено фундамент наших стосунків. Діти пройшли повне обстеження – в стоматолога, офтальмолога… Наступного року ми знову запросили дітей. І ця традиція стала продовжуватися.

Одного разу, перебуваючи в Каневі, до мене підійшла жінка з Канева, в якої хворіла дитина. Лейкемія. Я запросив її з дитиною в Німеччину і пообіцяв врятувати хлопчика. У нас таких діток лікували в університетській клініці міста Дюсельдорф. Однак лікування в цій клініці на той час коштувало 130 тисяч німецьких марок. Я написав оголошення з його фотографією у місцевій газеті, писав, що хлопчик потребує допомоги. І сталося диво! Фактично за декілька днів ми отримали на його лікування 200 тисяч марок. Тиждень він лікувався в клініці – тиждень проживав у мене вдома. Це був важкий час, але водночас і прекрасний, адже дитина була дуже приємна, добра… Чудовий хлопчик! Він називав мене: «папа Фріц». Окрім того, для жителів Фірзена малюк став символом, візитівкою Канева. Всі люди впізнавали його на вулиці, підходили, віталися з ним, цікавилися, як іде лікування... Він об’єднав навколо себе усіх. На жаль, врятувати хлопчика так і не вдалося. Мені й досі це сильно болить. Але на цьому ми не зупинилися. Продовжували запрошувати дітей з Канева до нас. Якось мої друзі спитали мене, чому я займаюся цим сам? Запропонували організувати об’єднання. Так і виникла спілка «Друзі Канева», яка наразі нараховує понад 300 членів.

- Ви завжди приїжджаєте до Канева не з порожніми руками, а з подарунками. Пожежна машина, обладнання для лікарні, музичні інструменти для школи мистецтв... Як ви визначаєте пріоритети, що в першу чергу потрібно Каневу?

- Нещодавно до Канева прийшов 81-й гуманітарний вантаж. Найважливіший проект, який ми підтримуємо, - це лікарня. Також практично з нуля створили територіальний центр управління соцзахисту. Усі меблі, пральні машинки - все приїхало з Фірзена. Для нас дуже важливі літні люди. І ми знаємо, що їм потрібна наша допомога, адже ті пенсії, які вони отримують, замалі. Тому підтримуємо стареньких ліками, засобами гігієни тощо. Фірзен долучився й до створення реабілітаційного центру для дітей. Пам’ятаю, коли вперше запитав, скільки в Каневі дітей мають вади розвитку, мені відповіли, що таких у місті немає. Утім, наступного разу я наполіг на своєму і, зрештою, отримав повний перелік. Так виникла ідея створення реабілітаційного центру. Наразі усе, що там є, - від нас. Частині персоналу ми навіть оплачуємо заробітну плату.

- Утім, головне – не подарунки, а дружні стосунки, які зав’язуються між людьми. Скільки друзів Ви особисто маєте в Каневі?

- Я маю дуже багато друзів у вашому місті. Коли проходжу вулицями Канева, звідусіль чую – «Добрий день, Фріц Майєс!». Але саме головне, що це не тільки мої друзі, це друзі багатьох фірзенців. За час нашої дружби Канів відвідали 3234 фірзенці і майже 3000 канівців побували у Фірзені. Люди познайомилися, почали спілкуватися. Між цілими сім’ями зав’язалися дружні теплі взаємини. На відстані вони підтримують стосунки: пишуть листи, спілкуються по телефону, та через інтернет. Це справжня дружба, яка виросла між людьми. Ба, більше - стосунки між двома країнами дали поштовх для утворення нових сімей. Так, три канівчанки вийшли заміж за фірзенських чоловіків. А один чоловік з Канева натомість одружився з німкенею.

Канів викликає у нас великий інтерес. Тому щоразу до вас приїжджають все нові й нові люди. Так, минулого разу з нами приїхав житель Фірзена, за національністю турок, Оцкан Соркун. Він підприємець, власник кафе. Одного разу він організував вечір для творчих людей в своєму закладі, а всі виручені кошти віддав для допомоги Каневу. Утім, до складу делегації входять представники не тільки Фірзена, а й інших німецьких міст. Так, завдяки мережі інтернет мене знайшов молодий чоловік із Гамбурга Раймунд Клих. Він працює в управлінні міста, займається будівництвом шкіл. Свого часу вивчав російську мову у школі. Його зацікавила співпраця між різними народами та наша організація, зокрема. І він захотів поїхати разом з нами. Це перший житель Гамбурга, який відвідав Канів.

Нас підтримує і влада, оскільки розуміє, наскільки важливу роботу ми проводимо. Так, заробітну плату завідувач складу, в якому збирається вся гуманітарна допомога для Канева, Мохамед Фарукі Фарук отримує з Берліну. Також Берлін може оплатити перебування канівських школярів у Фірзені протягом двох-трьох тижнів. Для мене дуже важливо зводити людей, щоб вони розуміли один одного, дружили...

- Перебуваючи в Каневі, Ви відвідали волонтерський центр, що допомагає військовим на передовій, зустрілися з учасниками АТО... Яке Ваше ставлення до подій на сході України?

- Я дуже важко переживаю слово «війна». Вона принесла дуже багато горя в цьому світі. Я народився в 1939-му році. Моя мама мала три брата. Всі вони загинули під Сталінградом. А моя бабуся, коли почула цю звістку, то за якихось півгодини повністю посивіла і перестала говорити. До кінця свого життя вона не промовила жодного слова. Тому я знаю, що таке війна, і бажаю, щоб на сході України якомога скоріше закінчилися бойові дії. Взагалі, коли читаю в пресі, скільки коштів витрачається на ведення війни - осягнути цього неможливо. Якби ці гроші застосувати в іншому напрямку, то всі люди на землі були б щасливі.

- Ви – частий гість в Каневі, в Україні. Яка Ваша думка, чи в правильному напрямку ми рухаємося до Європи?

- Звичайно, телебачення, преса Німеччини повідомляє насамперед про труднощі, які наразі має Україна, і це трохи заважає. Окрім того, вам ще багато чого треба подолати, зокрема, бюрократію, яка в Україні на катастрофічному рівні. В Україні контролюють все - де треба і не треба. Щоб канівці мали змогу отримати від нас гуманітарну допомогу треба тричі з’їздити в Черкаси, двічі - в Київ, обійти кожне міністерство, перед кожним вклонитися… Вантажівки по три місяці чекають доки дадуть дозвіл на розгрузку. Це справжні кола пекла! І все задля того, щоб отримати дозвіл на передачу речей, які пожертвували люди. Зізнаюся, іноді нам доводилося хитрувати, щоб обійти важку систему. Так, одного разу, щоб без проблем доставити до Канева інвалідний візок, моєму товаришу довелося… у нього сісти і вдати з себе інваліда.

Однак, я впевнений, що ви все здолаєте. Наразі для України відкрився безвізовий режим - це дуже важливий крок в Європу. Думаю, що з часом Україна стане членом Європейського Союзу. Німеччина хоче цього, і підтримує в цьому вашу країну, але вирішує європейська спільнота.

- Скільки разів особисто Ви відвідали наше місто і як змінилося воно за цей час?

- Це мій 60-й візит до Канева. З кожним моїм приїздом я бачу, що Канів змінюється в позитивному напрямку. Звичайно, роботи ще багато, але я вірю, що ви впораєтесь. А ми будемо допомагати й надалі, адже я почесний житель цього міста, тож Канів – це моя друга Батьківщина.

Розмову вела Катерина Прудка

Переклад Ніна Гордійчук

Фото: Олександр Вавілкін