Колись у черкаських «Спорттоварах» продавали імпортний дефіцит

Не візьмуся запевняти, що в Черкасах не залишилося класичних магазинів «Спорттовари». Може десь котрийсь і вцілів, бодай невеличкий. Бо останнім вважав мій улюблений «Турист» на Казбеті, а він остаточно зник пару місяців тому. Спочатку стискався площею, допоки не опинився у вузькому коридорчику своїх колишніх володінь, на яких вже газдували фармацевти і парфумерки, а потім і його не стало.

Розповів чергову черкаську бувальщину історик і краєзнавець Борис Юхно.

Але схоже, що він таки був останнім. У наші дні спорттовари товарно сегментувалися. На стадіоні є спецмаг із атрибутикою та інвентарем «свистки – м’ячі», при торгових центрах – відділи з екіпіровкою на всі випадки активного відпочинку і здорового способу життя. Окремо – вєліки, за ціною співставні з колишніми мопедами, окремо – рибальські, окремо – взуттєві… От не пригадаю, чи продавалися колись кросівки, кеди або й в’єтнамки чи чешки у звичайних взуттєвих. Здається ні, тільки у «Спорттоварах».

А їх за телефонним довідником 1982-го, з яким давно звик «консультуватися», було чимало. Наприкінці застійних часів усі вони об’єднувалися обласною гуртово-роздрібною конторою «Спорттовари», і у переліку вказувалися такими: №1, «Спортовари» на Ільїна, 249; №2 «Автомотозапчастини» на Пастерівській, 110; №12 «Комісійний» на Вернигори, 38; №14, «Спорттовари» на Горького, 64; №15 «Олімпія» на Комсомольській, 115; №16 «Супутник» у Дахнівці; №17 «Турист» на Шевченка, 134; №50»Спорткульттовари» на Енгельса, 142.

Другим у рейтингу для мене був магазин на Ільїна. І не лише для мене, а й однокласників. Річ у тім, що там працювала мати одного з них, друзяки Гєни Цуканова. Тож тьотя Валя періодично за держціною ощасливлювала котрогось з нас (не всіх, звісно, а завсідників «гоголівської» компанії) дефіцитом. А таким тоді було чи не все імпортне. Румунські і болгарські кроси – «томіси» і «адіки», ніби фінські костюми «Монтана», спортивні сумки з трьома ромбиками «Арена».

Планування магазину пам’ятаю добре. Навпроти входу – універсальна секція: м’ячі, обручі, еспандери, гранати, кубки, настільні ігри, брезентові наплічники-торби «мрія окупанта», рибальське приладдя та ще багато іншого, спортивного та наближеного до нього зі скляної вітрини аж до самої стелі. На полицях ліворуч – «педалі»: кеди, напівкеди і чорні тіпа бутси із гумовими шипами. Усе по 3 – 5 рубасів, їх ціну не забудеш, горіли аж бігом. Бо цілісінькими днями зазнавали самих жостких випробувань і агресивних впливів асфальту, будов, води, пересіченої місцевості і т.д. Зауважили? У майбутнє Коля Герасімов теж вирушив у кедах, бо на такий випадок то сама підходяща взувачка.

Праворуч – окремий відділ одягу, як чисто спортивного, так і уні. Костюми, футболки, шорти, фізкультурні трусєля з лампасами на стегнах (стандартно такі вузькі і короткі, що тепер годилися б хіба для рольових ігор, але не спортивних), штормовки болотяного кольору, куртки, олімпаси всякі кусючі. Сині. Ага, ще сумки з кожзаму рублів по 6 – 10: або з олімпійським мішкою, або з написом «Спорт» для людей з бронепоїзда. Між іншим, у середній школі топовий товар перед 1 Вересня, бо старшаками ми перейшли на пластмасові дипломати.

Увесь поличний крам був доволі страшненьким, самі оті сині хебешні костюми на фізкультуру чого варті (в них ще безальтернативно перевдягалися у купе або лежали у лікарні). Або депресивні куртки «на осінь», переважно кнопочні, – чорні, коричневі або знову сині, спортивні лише тим, що інколи спереду мали смужечку іншого кольору. Але тоді ніби й нічого…

Отак воно було. Може що й не зовсім так – тепер вже всього не пригадаєш. І залишається повідомити, власне, про інформаційний привід сьогоднішньої броділки минулим: оті «Спорттовари» на Ільїна за порядковим номером 1 відкрилися рівно 55 років тому, на початку вересня 1962-го…