В уманській школі живе… привид

«Вперше про привида в уманській загальноосвітній школі №4 я почула ще на початку 1990-х. Оповідка про нього, чи то скоріше про неї, тоді неабияк врізалась у пам’ять. Не дивно, адже розповідав чоловік у цілковитій темряві – пригадуєте, світло заради економії вимикали на годину, і часом забували ввімкнути? Нас тоді у гостях сиділо чимало. Хтось із дівчат ойкав, хтось відверто сміявся. Називати оповідача не буду, бо людина він доволі публічна. Краще просто переповім історію його знайомства із привидом», – повідомляє уманчанка Софія Кримовська на місцевому сайті 04744.info.

Сталось усе саме під час вимикання світла. У школі в кабінеті ДПЮ (допризивна підготовка юнаків)  під замком і сигналізацією тоді ще зберігались автомати Калашнікова. Він мав їх охороняти на випадок вимкнення світла. Близько 12-ї ночі він почув кроки. Спочатку думав – технічка повернулась, потім – засумнівався. Бо кроки були такими, ніби людина тікає. Потім почали гупати двері класів, одночасно всі. Коли прочинились двері кабінету ДПЮ, оповідач похолов. Та раптом, просто за голлівудським сюжетом, ввімкнулось світло – і кроки, і гупання зникло.

Уся історія виглядала справжньою страхалкою. Наступного дня я поділилась нею з кимось із технічного персоналу школи, в якій навчалась.

– А, та ходить вона, – відмахнулась прибиральниця, – та вона нічого поганого не робить Тільки ходить…

У 90-х тема паранормальних явищ та екстрасенсів було такою ж актуальною, як поїздки у Польщу по футболки «BOSS»,  мальвіни і жувачку. В Умані були курси для екстрасенсів, кінотеатр «Комсомолець» віщуни та провидці орендували. Тому ми з однокласниками не могли пасти задніх, вирішили на собі перевірити присутність привида у школі. Домовлятись з директором делегували мене… Справа закінчилась викликом батьків до директора та «втираннями» на килимку.

Вся ця історія отримала випадково продовження у 2013 році. Як давній жарт, пригадала історію з привидом в одній із соцмереж. І того ж дня отримала лист від уманчанина Олександра Кузьменка:

«Думаю, що це привид моєї тітки Параскеви. Ще у мої шкільні роки, в 1970-х розповідали про це, – йшлось у повідомленні. –  Параскева Кузьменко була школяркою, коли почалась війна. Дівчиною була надзвичайно красивою, бойовою, її і хулігани боялись, і навіть поліцаї не чіпали. У кінці нашого городу, в ямі для картоплі ховала євреїв від розстрілів у Сухому яру. Параскеву, як багатьох юнаків і дівчат у часи другої світової війни, повезли на роботи до Німеччини. Ешелон по дорозі розбомбили радянські війська. Більше про неї ми нічого не знали. А розмови про те, що її душа ходить по рідній школі, в якій вона навчалась, і з якої рушила на смерть – були завжди. Люди, і тіні у вікнах бачили, і крики чули, і кроки».