Вбивства, яких не було: про що бреше фільм «Крим»

Афіша фільму «Крим» у кінотеатрі в Сімферополі. Ілюстративне фото

Володимир Воропай із цікавістю розглядає кадри з російського фільму «Крим». Його рідне місто Корсунь-Шевченківський (Черкаська область) опинилося в центрі подій пропагандистської картини. Фільм розповідає, як 20 лютого 2014 року поблизу міста Корсунь-Шевченківський нібито вбивали кримських антимайданівців, які поверталися з Києва.

Стрічка заснована на реальних подіях, запевняє глядача режисер Олексій Піманов. Але фантазія режисера впирається у факти ‒ вбивств не було, всі учасники подій живі й повернулися до Криму. Про це офіційно говорили на півострові. Це підтверджують і українські правоохоронці, й очевидці подій.

Кадр із фільму «Крим». Режисер показує, як бити автобус

«Автобуси були не таких моделей, снігу не було й ось цих вантажних машин, джипів теж не було. Тут (у кадрах фільму ‒ КР) немає й того, що перші автобуси були з «Беркутом», ми у них документи знайшли... У містян не було щитів, кийків і касок, могли бути лопати, держаки. А дорогу перегородили шлагбаумом і було коліс штук 20... Ніякої стрілянини не було, але всі кричали», ‒ коментує кадри з фільму Володимир Воропай.

На той момент чоловік був заступником голови Народної Ради (орган, утворений під час Революції Гідності (січень 2014 року), на противагу державним органам, контрольованим екс-президентом України Віктором Януковичем ‒ КР) та одним із керівників блокпоста, на якому розвивалися події. Сьогодні він упевнений ‒ зіткнення було сплановане заздалегідь, людей використовували, щоб «кримчани не хотіли бути з Україною». Ми попросили очевидця згадати події того дня.

‒ Розкажіть, чому жителі міста та представники самооборони зібралися на блокпосту 20 лютого 2014 року?

‒ Надійшла інформація, що на Корсунь насуваються 11 автобусів із озброєними «тітушками» ‒ нібито ці люди поверталися з «антимайдану» в Києві.

Прийшли приблизно дві тисячі місцевих ‒ звичайні люди, жителі міста й менше ніж 200 чоловік з самооборони. Були кілька людей із мисливськими рушницями, але застосовувати їх намірів не було. Ми хотіли перевірити людей у автобусах на предмет якихось речових доказів щодо їх участі в «антимайдані». Тоді я був одним із керівників того блокпоста.

‒ Як зустріли перші автобуси?

‒ Була перегороджена дорога й горіли шини. Так вдалося зупинити перші три автобуси. У них сиділи представники внутрішніх військ ‒ кримський «Беркут» ‒ у них були шоломи, кийки, щити, наколінники, помпові вже очищені рушниці (так роблять після стрілянини). У автобусів були побиті двері, фари, а замість вікон вставлені шматки фанери. Члени самооборони почали перевірку на наявність зброї.

Архівні кадри реальних подій під Корсунем-Шевченківським, лютий 2014 року

‒ Як зав'язався конфлікт?

‒ Представники «Беркута» не збиралися виходити з автобуса, вони хотіли поспілкуватися з самообороною, щоб ми їх пропустили. А ось місцеві жителі вимагали, щоб ті вийшли і просили у городян вибачення. Потім приїхали ще вісім автобусів з кримчанами.

Представники міської Партії Регіонів запропонували просто пропустити автобуси, це дуже обурило наших містян. Тоді самооборона виставила людей біля кожного автобуса, щоб не допустити розгніваних місцевих до тих, хто сидів всередині. Ми не хотіли допустити масової бійки.

‒ З якого моменту загострилася ситуація?

‒ Учасники самооборони зайшли до четвертого автобуса, й в самому кінці салону знайшли людей, які лежали на підлозі. Вони просили допомоги, кричали: «Хлопці, допоможіть, ми свої». Ті, що лежали на підлозі, сказали, що вони з Миронівського блокпоста. Виявилося, що двоє з них були побиті, а третій з ножовим пораненням. Після того як почали виводити цих постраждалих на вулицю, почалися неконтрольовані дії присутніх.

Архівні кадри реальних подій під Корсунем-Шевченківським, лютий 2014 року

Почалася сутичка, але більше трощили автобуси. Працівники «Беркуту» ніяк не пручалися, з них зривали погони й вимагали вибачень. І вони дійсно просили вибачення перед матерями й жінками, які там стояли. Адже на блокпосту стояли не бійці, а звичайні жителі міста ‒ дівчата, батьки, люди похилого віку ‒ ті, хто на той час був у місті. Вони прийшли, бо дізналися, що на місто насуваються автобуси.

‒ А що було з цивільними з автобусів?

‒ Їх теж витягли, і я сам бачив, як одного хлопця вдарили ‒ у нього тріснула шкіра на голові. Самооборона була налаштована перешкоджати будь-яким провокаціям, зіткненням, але люди напирали. У всіх «тітушок» були якісь знаряддя: заточки, ножі, вила, льодоруби... Це все є на відео, вони везли навіть тротуарну плитку з Майдану. Ці всі, фактично, речові докази, жителі забирали й розтягували по кишенях. Ми знайшли щити 12 сотні, й був щит людини, яку, як ми дізналися пізніше, вбили на Майдані.

‒ З якою метою самооборона проводила ці обшуки?

‒ Спочатку ідея була така: кожну людину окремо знімати на відео й показувати, що було при ньому, як збір доказів. Але це стало неможливим після того, як знайшли поранених людей із Миронівки в автобусі.

‒ Як далі розвивалися події?

‒ Ухвалили рішення з поламаних автобусів пересадити людей у вцілілі й провели їх через блокпост. У результаті колона була зібрана з 7 автобусів ми на трьох машинах супроводжували сім автобусів до Сміли, де ми пояснювали, що в Корсуні їх вже перевірили, силу застосовувати не можна й потрібно пропустити.

Блокпост у Корсуні, архівні кадри, лютий 2014 року

З'ясувалося, що Мирівку проїхали 11 автобусів, а до Корсуня під'їхали тільки сім. Два автобуси зловили на іншому блокпосту, хтось втік полями. Були термінові збори в адміністрації міста, вирішили зібрати всіх людей (які опинилися поза автобусами) на залізничному вокзалі, самообороні дали доручення охороняти їх. Далі збирали в місті тих, хто втік, звозили їх на вокзал. Я особисто зібрав близько 58 осіб, вранці ми близько 67 осіб зібрали на залізничному вокзалі.

‒ Хто були ці люди?

‒ Мені дали телефон і якийсь Сергій телефонував мені з Криму, він говорив, що штабу Партії Регіонів, який зібрав і послав цих людей, більше не існує. Сам Сергій нібито займався транспортом, він мав всіх доставити, але там Партія Регіонів відмовилася від цих людей.

Зрозумійте, це були не «тітушки», це люди, яких зазомбували, їм був проведений інструктаж ‒ і вони вірили, що вони роблять правильно. Після того люди телефонували нам й зізнавалися, що спалили офіс Партії Регіонів у Севастополі, я не знаю на скільки це правда. А ще ті колишні «тітушки» телефонували жителям Корсуня вже з Криму й дякували за бутерброди, які їм приносили, коли ті сиділи на вокзалі. Сьогодні ми розуміємо, для чого це було зроблено, ‒ щоб зіштовхнути нас з кримчанами, щоб кримчани не хотіли бути з Україною, це було передбачено заздалегідь.

Відразу після цих подій прес-служба Партії Регіонів Криму повідомила: «Повернулися всі, з трьохсот приблизно десять госпіталізовані».

У головному управлінні Національної поліції в Черкаській області 2017 року підтвердили: «Загиблих серед учасників подій немає, заяв і повідомлень про безвісти зниклих не надходило».

Художній фільм «Крим» створений з ініціативи міністра оборони Росії Сергія Шойгу. На кінострічку витратили більше ніж сім мільйонів доларів. За оцінками кримчан, героєм стала техніка та військові, про роль жителів півострова не згадали зовсім, брехня кінематографістів не пройшла. У Криму фільм не справив фурору, режисери назвали стрічку «відпрацюванням бюджету».

Інна Аннітова

Крим.Реалії