Вихід із зони комфорту, або Чим особливі пішохідні переходи Черкас

Дорога вбиває не гірше, ніж війна – цей факт уже давно доведений. За інформацією ВООЗ, щороку під колесами «залізних коней» у світі гинуть понад 1,2 мільйона осіб, і близько 50 мільйонів отримують травми. Лише за офіційними даними, за 11 місяців минулого року на території України поліція нарахувала 138 тисяч 261 аварію (у 2015 році – 119 тисяч 175 дорожніх подій), в середньому за добу – 413, тобто зіткнення та наїзди траплялися навіть частіше, ніж щочотири хвилини.

Черкаси – не виняток серед українських міст, пише Вичерпно, повідомляють Новини Черкас. ДТП у нашому місті стаються постійно. Незначні, серйозні, масштабні, з летальним наслідком – вистачає всяких. І кожного разу те, що комусь здається буденним, для когось може стати непоправною трагедією…

Трапляються аварії з різних причин: через нетверезий стан водіїв, порушення ПДР, неуважних пішоходів, при переїзді перехресть. Можна й просто стояти і чекати зеленого сигналу світлофора і втрапити під колеса самовпевненого кермувальника.

Україна ще не встигла оговтатися від кривавої ДТП, коли харків’янка Олена Зайцева за кермом «Лексуса» хотіла «проскочити» на червоний, а в результаті відправила на той світ 6-х людей і скалічила життя не одній родині. Наразі дівчина в СІЗО, а думки користувачів соцмереж розділилися – одні кажуть, що водійку треба карати по всій суворості, інші ж нарікають, що це – хвороба всього суспільства: мовляв, всі ми колись допускаємо хоч і незначні, але порушення, всі колись бачили, як товариш п’яним сідає за кермо і нічого не говорили і т.д. Так чи інакше, у крові 20-річної Олени знайшли опіати, і суд над нею триватиме. А от загиблих у тій трагедії не поверне вже ніхто.

Страшно думати, що можна стояти біля пішохідного переходу, думати, мріяти, сміятися, жартувати – і за кілька секунд опинитися під двохтонною залізякою. І це не обов’язково може бути позашляховик — українців на дорогах щодня вбивають не тільки «Мерседеси» і «БМВ», а й звичайні «Жигулі» і «Москвичі». Все залежить від водіїв, чимало з яких, на жаль, байдужі до правил дорожнього руху. Іноді взагалі здається, що виходити на наші вулиці – це щось типу виходити із зони комфорту, де щохвилини треба бути насторожі, причому як пішоходам, так і водіям, бо ж деякі кермувальники часто уявляють себе «шумахерами», а деякі люди, що переходять дорогу, певне, звикли керуватися правилом «не трамвай – об’їде».

В Черкасах, як і в будь-якому іншому місті, є такі місця, де, щоб перейти дорогу, треба мати сталеві нерви. Водії, які не зупиняються на пішохідних переходах – це вже класика. Додати ще ситуацію, коли не працює світлофор – і завдання перейти дорогу стає дійсно проблемою, надто для літніх людей та дітей. Днями після несправності запрацював світлофор на перехресті Сумгаїтська-Одеська. Для тих, хто там проїздить щодня, це стало справжнім святом, адже дорога там небезпечна і без того. До цього на перехрестя у світлу пору доби, коли був найбільш інтенсивний рух, виходив патрульний-регулювальник, однак далеко не всі водії знали як на нього реагувати – хтось забув, а хтось, схоже, і не знав.

Але навіть коли працює світлофор, і водії з пішоходами трапляються чемні, може виникнути інша проблема – стерті до невпізнання «зебри». У Черкасах є переходи, на яких фарбу видно лише через метр, на деяких вона ж ледь біліє самотніми острівцями. І це дійсно проблема, адже на знаки, як це не прикро, часто не вертають уваги і водії, і самі пішоходи. Не побачив розмітку на дорозі – нерідка причина ДТП.

Звісно, у місті є вулиці, де пішохідні переходи якщо не облаштовані «лежачим поліцейським», то помічені червоною фарбою, як для прикладу, на бульварі Шевченка при переході до обласної адміністрації. А є й такі, де розмітку треба шукати з ліхтариком, і не лише вночі. Чомусь здається, що навіть водій із стовідсотковим зором може просто не побачити те, що колись було рівненькими білими лініями.

На цю тему можна багато дискутувати. Мовляв, ось зроблять нові дороги то й розмітку намалюють. Однак такі «переходи Шредінгера» можна помітити і на нещодавно відремонтованих вулицях, таких як Грушевського, або прямо в середмісті – на Хрещатику…

Братися вичисляти, скільки аварій стається саме через неякісну розмітку, яку чомусь ніхто не оновлює, не буду. Так само як і рахувати, у скільки це обходиться дорожникам. Життя важливіше за фарбу в будь-якому випадку, тому залишається сподіватися, що цією проблемою в місті колись таки почнуть займатися.

П.с.: як виявилося, ця проблема мучить не лише мене: петиція про нанесення якісної дорожньої розмітки по всьому місту вже зареєстрована і на сайті міськради. Чи проголосують за неї містяни і чи прислухаються чиновники – покаже час.