Кам’янка – тихий милий Каменград

Вперше слобідка Кам’янка згадувалася в історичних документах періоду великої Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Рятуючись від народного гніву, її власник Житкевич утік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 року було передано в спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову відійшла до Польщі, до Кам’янки прибув новий управитель маєтками Житкевичів. Почалося насильницьке ополячування. Ігумен православного Мотронинського монастиря в листі до польського короля скаржився, що уніати вриваються в церкви, б’ють священиків, накладають на селян великі штрафи.

У 1730 році Кам’янка перейшла у власність магнатів Любомирських. Вона стала центром Кам’янського ключа, який входив до Смілянського староства. У 1756 році Кам’янці надали статус містечка. Основну його частину було обнесено високою дерев’яною стіною зі сторожовими баштами та глибоким захисним ровом. У центрі містечка розміщувалися дерев’яний будинок управителя та різні службові приміщення. Далі тулилися будинки міщан, селян, кріпаків. У 1787 році маєток придбав Григорій Потьомкін, який подарував його своїй племінниці Катерині Самойловій. Вийшовши заміж за Льва Давидова, молодята оселилися в Кам’янці. Їх молодший син полковник Василь Давидов був учасником війни з Наполеоном 1812 року. На початку 1820-х років пішов у відставку й оселився у Кам’янці. Тоді Кам’янка стала одним із центрів інтелектуального руху проти самодержавства.

У Кам’янці кілька разів гостював великий російський поет Олександр Пушкін. Уперше сюди приїхав у листопаді 1820 року і пробув 4 місяці. Тут написав вірші «Нереїда», «Я пережив свої бажання», закінчив поему «Кавказький бранець». На згадку залишив Давидовим рядки: «Ваш тихий милий Камендград я залишати геть не рад».

Василь Давидов приятелював з офіцерами, які 14 грудня 1825 року у Петербурзі спробували підняти повстання проти царя. Оскільки повстання декабристів подавили, власника Кам’янки, який поділяв їхні ідеї, було засуджено до 20 років каторги. Однак садиба залишалася за його родиною. Станом на 1845 рік тут налічувалося 825 кріпаків і 662 вільних селян. Вони працювали на поміщицьких полях та промислових підприємствах. У 1820 році в урочищі Рудні почав діяти винокурний завод, у 1844 році запрацювала цукроварня, діяла суконна фабрика.

Відомо, що у 1842 році у Кам’янці проживали 5 купців третьої гільдії, які мали близько 30 крамниць і рундуків. Щонеділі відбувалися базари, річний обіг яких досягав 7 тисяч рублів. На центральній вулиці були магазини і склади.

Економічне життя більш пожвавилося, коли у 1876 році проклали залізницю та побудували залізничну станцію. Наприкінці 1890-х років почала діяти сірникова фабрика «Сатурн», на якій у 1907 році працювало 78 робітників.

Невісткою декабриста Василя Давидова була Олександра Чайковська – сестра видатного композитора Петра Чайковського. Вперше митець приїхав до Кам’янки у 1865 році. Відтоді упродовж майже 30 років стала для нього другим домом. Для творчості мав тут флігель на три кімнати. Композитор писав: «Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру в душі, якого марно шукав у Москві та Петербурзі». Тут у Вербівці (за 12 км від Кам’янки) він працював над операми «Мазепа» та «Євгеній Онєгін», балетами «Лебедине озеро» та «Спляча красуня», збірником п’єс «Пори року». Створив молодіжний театральний гурток.

Населення Кам’янки постійно зростало. Якщо у 1862 році налічувалося 4319, то 1900 – понад 8800 жителів.

Володимир Чос

Газета «Нова Доба»