Історія Марильки з Млієва

Найвидатнішим українським історичним романом ХІХ століття є книга Михайла Старицького «Перед бурею», який складає першу частину трилогії про Богдана Хмельницького. У книзі відображені події, що передували подіям великої Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. На широкому тлі епохи автор колоритно відображає побут шляхти, селян та козаків, приготування запорожців, їхній морський похід до берегів султанської Туреччини. Французький письменник Олександр Дюма говорив, що для нього історичний факт – лише цвях, на яку він вішає свою власну картину. Так само і в творі Михайла Старицького на скупих історичних відомостях вибудовується яскрава і динамічна, захоплююча розповідь. Щоб захопити читача, тісно переплітаються історичні та ліричні сюжетні лінії. Нам цікаво, що в одній з сюжетних ліній розповідається про Мліїв (нині село Городищенського району).

У великому Мліївському палаці жив заможний польський пан Грабовський з сім’єю. Мав доньку Марильку – добродушну і романтичну натуру. В романі вона так сама розповідає про себе: «Ми із Млієва. Мої рідні були дуже багатими. Я була лише одна у них, і мене балували і берегли як зіницю. Розкошами і любов’ю я була огорнута з колиски. Тільки матуся, пригадую, завжди була сумною і багато плакала і чахла. Батько рідко бував дома, хіба що на пишних полюваннях. А то більше часу проводив у лицарських бенкетах та забавах. Ми з мамою майже звикли до своєї самотності. Вона займалася зі мною та втішала душу в молитві. А я бігала по порожнім залах нашого палацу, гуляла в густому-густому й тінистому саду. Переважно сама, а інколи з дівчатками і хлопчиками нашої надвірної шляхти. Уявляла собі картини з прочитаних казок, історій, з розповідей мами та доброго ксьондза, що жив при палаці, і називав мене королевою».

Коли мліївській царівні було лише десять рочків, не стало її матері. Ця втрата змусила схаменутися розгульного пана. Усю свою любов і турботу він віддавав доньці, її посмішка складала його єдину радість. Марилька розповідала: «Ніхто не міг упізнати у ньому колишнього грізного можновладця. До усіх він став добрим, щедрим і милостивим. Ми жили самітниками у нашому мліївському палаці. Батько багато розповідав про чужі краї, про іноземні держави, про звичаї інших народів, давав читати багато книг. Так непомітно минали довгі зимові вечори. А влітку гуляли і каталися по лісах, по полях та по нашим угіддям… Простий люд – і ті полюбили батька. Він суворо заборонив жидам і економам ображати їх. При мені не раз кричав, що хто хоч пальцем зачепить селянина, то він того зачепить шаблею…»

Марилька дуже швидко розквітла. Вже у 15 років її вроду запримітив хтивий вельможа Чарнецький. Спочатку він словами умовляв віддати за нього дівчину, пропонував великі багатства. Отримавши відмову, почав діяти силою. Він оточив палац, почав бити з гармат і палити містечко. Батько наказав закрити ворота, підняти міст і хоч до смерті тримати облогу. А щоб урятувати доньку, дав торбинку червінців старій циганці, яка жила при родині, і наказав підземним ходом, що тягнувся на дві версти, вивести Марильку у безпечне місце – до скелі у грабовому лісі. Якщо він не наздожене – йти самим до його сестри на Волинь. А тим часом «земля гойдалася від гарматних пострілів, спалахували блискавицями, небо зробилося мов кров».

П’ять днів чекала Марилька на батька, але марно. Мусили з циганкою самостійно вирушати в дорогу. Коні у них були. Тривалою видалася дорога. Але замість очікуваного прихистку у тітки, Марильку чатувала нова небезпека. Якось циганка відлучилася шукати провожатого. А повернулася зі старим татарином-лихварем. В її жадібній душі виник план вигідно продати Марильку в гарем. Так з татарським табором вони опинилися в Криму, в Кафі (тепер Феодосія), де діяв великий невільницький ринок. Красуню Марильку готували чи не для самого турецького султана. Адже розмістили у дорогих покоях, дали коштовне вбрання, її освітою зайнялися вчителі.

Тим часом старий Грабовський був змушений тікати на Січ – там став відважним і славним козаком Грабиною. Побратався з Богданом Хмельницьким. Від якогось невільника дізнався про долю своєї доньки. Тому мріяв дістатися з козаками до Криму і звільнити Марильку. А коли отримав тяжке поранення, в останні хвилини свого життя відкрив Хмельницькому головну свою тугу, просив знайти і визволити доньку: «Слухай, тільки тобі можу довіритися. Циганка украла мою Марильку, продала моє дитя в Кафу, в гарем. Ох, знайди її, врятуй, зігрій! Якщо не зможеш з товариством, сам заїдь. Викупи. Грошей скільки запросять – нічого не шкодуй! Ох, я ж був магнатом, Богдане, та і тепер ще чимало зосталося. Там, у Млієві ударив мене грім небесний, хоча упав цей грім від руки лиходія, грабіжника…»

Грабина віддав Хмельницькому свій шкіряний пояс, у якому було зашити дві тисячі дукатів – просив передати на церкву. Потім випоров зашиті в жупані цінні папери: «Це законні документи про права моєї нещасної, дорогої Марильки. Там знайдеш і свідчення, де я заховав і зберіг ще багато добра. Розшукай його – половину залиш моїй доньці, а половину на всілякі потреби для моєї нової батьківщини. Я ж з поляків… І багато їй біди приніс… Так поверни, брате мій, хоч частину з награбованого їй на користь. Укоротив Господь мій вік, не дав мені сподвижництвом спокутувати мої провини. Так поверни ти, і за мою душу відслужи Україні і Богу».

Невдовзі Богдану Хмельницькому пощастило визволити Марильку. Козаки узяли штурмом багату галеру, що йшла до Туреччини. Серед трофеїв була і дівчина в коштовному турецькому вбранні. Марилька стала ще красивішою, ніж була раніше. Можливо, мліївська Марилька Грабовська стала б наступною правителькою Османської імперії, як за сотню років до неї галичанка Настя Лісовська (1505-1558), відома нам як Роксолана. Проте їй доля судила стати коханням Чигиринського сотника Богдана Хмельницького – майбутнього гетьмана України. У романі Старицький не шкодує яскравих епітетів, щоб змалювати їхнє взаємне кохання.

Дослідники не заперечують, що Марилька – особа історична. Однак свідчень про її життя дуже мало. Одні говорять, що насправді її звали Олена (Гелена), інші – Мотря. Деякий час вона жила у сім’ї Богдана Хмельницького в Суботові. Після смерті першої його дружини Ганни Сомко стосунки переросли фактично у громадянський шлюб. У 1647 році польський шляхтич Даніель Чаплинські напав на Суботів, пограбував хутір, силою вивіз красуню і одружився на ній. Тому надалі в історії вона фігурує як Олена Чаплинська. Польський уряд не вступився за Хмельницького. Навпаки – його самого укинули до в’язниці за підозрою у підготовці повстання. Так Польща остаточно перетворилася для Хмельницького на особистого ворога.

А Марилька-Олена його не забувала. Саме вона допомогла Богдану вийти з неволі. Після його тріумфального повернення уже в якості ватажка Національної визвольної війни стала його законною дружиною. У листопаді 1648 року в Києві єрусалимський патріарх Паісій повінчав гетьмана. Щоправда церемонія була заочною, адже молода дружина перебувала у Чигирині.

Напевно завдяки паперам старого Грабини вдалося довести право Марильки на Мліївський маєток. Тому у 1648 році Хмельницький отримав Мліїв у володіння «на булаву». Тобто, Мліїв став ранговим містечком гетьмана. Він неодноразово відвідував Мліїв і фортецю на кутку Подолі. Навіть хотів зробити Мліїв гетьманською резиденцією, але потім передумали на користь Чигирина.

Якби екранізувати роман Старицького «Перед бурею» – вийшло б не гірше, ніж турецьке «Величне століття». Але реальний фінал цієї історії дуже трагічний. Для Богданового сина Тимофія молода мачуха завжди була ворогом. Козацька старшина теж недолюблювала Марильку з Млієва. За відсутності гетьмана в Чигирині, наприкінці квітня чи на початку травня 1651 року, її стратили на шибениці. За зраду. Тільки достеменно невідомо склад злочину – за крадіжку гетьманських скарбів, за наміри отруїти гетьмана, за зраду Богдану з колишнім чоловіком Чаплинським або навіть з простим «ключником». В жорстокі часи панували і жорстокі звичаї.

Десь в липні-серпні Богдан Хмельницький одружився на Ганні Золотаренко з Корсуня. Вона була немолодою, але мудрою жінкою. Відразу зуміла побудувати нормальні стосунки з дітьми Богдана, його близьким оточенням та козацькою старшиною. Вона керувала скарбницею козацької держави та навіть випускала власні універсали, що мали гетьманську вагу. Але тривало це недовго. Мліївську красуню Марильку пережив Хмельницький лише на 6 років.

Володимир Чос

Газета «Нова доба»