Яким був Герой України Андрій Кизило, розповідають його близькі

 Герой України Андрій КизилоПро почуття та емоції не розкажуть такі статичні речі, як музейні експонати. Живі спогади про Андрія Кизила залишилися в людей, які його добре знали. У 2015 році, коли Андрію було усього 22 роки, його визнали найкращим командиром роти у секторі «М» зони проведення антитерористичної операції. Згодом він став заступником командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. А 29 січня 2017-го «Орел» (символічний позивний для юного, але досвідченого бійця) загинув від осколкового поранення в промзоні Авдіївки Донецької області. У цей і наступний день через обстріли терористів на «промці» загинуло ще шість військових 72-ї бригади. На майдані Незалежності в Києві з ними прощалися тисячі людей. 1 лютого Андрій посмертно отримав звання Героя України.

Про суспільні ініціативи, які не дали забути про Андрія Кизила, про його історію кохання, побут і військову службу, дружбу та навчання поспілкувався кореспондент видання “День” з дружиною Оксаною, учителькою української мови Київського військового ліцею імені Івана Богуна Інною Кушніренко та другом сім’ї Дмитром Петрівським. Для них березень — особливий місяць у стосунках із «Орлом».

«Спершу навіть не повірила, що Андрій — військовий»

— З Андрієм ми познайомилися на вечірці, — починає розмову Оксана Кизило. — Він покинув компанію друзів, які святкували весілля, а я була там із подругами. У ту ніч ми зовсім нейтрально поставились одне до одного, але якимось чином обмінялися номерами телефонів. За кілька днів він зателефонував, й одного морозяного, хоч і березневого дня, ми зустрілися у Львові. Це було 3 березня 2013 року. Я ще так запам’ятала ту дату, бо там багато трійок. Якось так вийшло, що цифра три завжди приймала рішення за нашу долю: ми 13 числа одружились, жили в 13 квартирі на третьому поверсі. А пізніше, на третьому році війни і третьому році шлюбу, у свої 23 він загине…

Власне, коли ми познайомилися, Андрій навчався на третьому курсі Національної академії сухопутних військ у Львові. Спершу, коли до Андрія зателефонували, щоб сказати, що йому треба негайно повернутися на КПП в академію, я навіть не повірила, що він є військовим. За моїми уявленнями він був зовсім несхожий на військового. Але у нього був внутрішній героїзм. Я ще довго йому не вірила, поки він не запросив до себе на КПП, де побачила його у військовій формі.

У військовій формі Андрій повертався додому й під наше весілля. Тоді було важко: йшла війна і мого нареченого не відпускали навіть на цю подію. Тоді нам дуже пощастило, бо Ігор Гордійчук, начальник військового ліцею імені Івана Богуна, побачив Андрія з рапортом у руках і пішов до штабу, а коли вийшов, сказав: «Біжи додому!».

У побуті, окрім сімейних справ, ми часто говорили про професію військового. Андрій розповідав про військові звання та порядки у війську. І я захоплювалася цим. А коли Андрій показував відео і знімки з чергової поїздки на полігон, я їх переглядала як фільми. Він відкрив мені очі на життя військового у побуті та на війні. Тоді я захоплювалася ним.

«Для нього військові завжди були елітою»

— Що викликало у вас захоплення найбільше?

 — Андрій прагнув нести зміни. Якось, коли вже почалася війна, в одязі пішла мода на військовий камуфляж. Пригадую, Андрій дуже сердився на таких зухвальців, які не мали жодного стосунку до армії чи до АТО. Одного разу в Білій Церкві він навіть зупинив хлопчину і запитав, що означає цей одяг. Той нічого не зміг відповісти. І коли ми йшли додому, Андрій питає мене: «Ксюш, а чому він не вдягне форму поліцейського чи пожежника? Чому саме одяг військового? Звідки стільки зневаги до війська? Це ж оборона держави, не абищо!».

Він дивувався, чому про військо заговорили лише тоді, коли війна почалася, і чому тепер це новий тренд. Я розуміла його здивування. На важливих заходах, за його словами, мають бути присутні не лише міністр оборони та Президент. Він сміявся, що елітою солдати стають лише на параді 24 серпня. А для нього військові — він мав на увазі тільки військових за всіма моральними і фізичними якостями — завжди були частиною еліти суспільства. І його покоління, яке випустилось із війська, як він говорив, нестиме зміни, ламаючи стереотипи й змінюючи систему, — вони всі були великими однодумцями.

— Ким були ті однодумці Андрія?

— На жаль, я нічого не знаю про них. Андрій мене завжди від отого відділяв. Я навіть 29 січня, коли це все трапилося, не мала з ким зв’язатися, щоб дізнатися, що з Андрієм… І тоді я безрезультатно шукала у соцмережах людину, яка б мені про все розповіла. Тільки тепер я дізналася, що він часто був із Романом Дармограєм, але він усім відмовляє в інтерв’ю. Щоб хтось серед кадровиків краще знав Андрія… Не знаю.

— Як дізналися про загибель Андрія?

— Я отримала смс-повідомлення від невідомого з перекресленою фотографією «Орла» — як ознака того, що він «ліквідований». Тоді мені телефонує Вікторія, його сестра, і підтверджує, що це правда. Це було о 21.30, я якраз заколисувала дитину. Як пізніше довідалась, мені ще планувала сказати про це дівчина, яка служила з Андрієм. Але коли вона їхала до мене, я вже все знала.

«Наш син дуже схожий на батька»

 — Особисті речі «Орла» стали частиною фондів музею в Києві, а восени провели благодійний бал для облаштування музею АТО в Умані. Чи плануєте передати туди якісь експонати?

— Першу експозицію про «Орла» ми зробили в Національному музеї історії України в Другій світовій війні. Там для вільного огляду доступні його особисті речі: натільний хрестик, годинник, телефон і камуфляжка. Стоїть також порізане кулями авто Андрія. Записи, зроблені рукою чоловіка, я залишила для сина, щоб він колись міг їх розглянути. Якусь частину речей передала дідусю у рідне місто мого чоловіка, Умань. Ці речі він збирається передати в музей АТО, що скоро відкриють.

Основною експозицією цього музею буде кімната, присвячена Андрію. Атмосфера повністю нагадуватиме ту, яка сьогодні на Донбасі. Планують також відновити позицію «Орла» (раніше позиція Андрія називалася «Алмаз», після його смерті її перейменували на «Орел». — Ред.). Для облаштування музею провели збір коштів під час благодійного балу у пам’ять про Героя України Андрія Кизила, який відбувся у жовтні 2017 року. 29 січня цього року, саме на річницю загибелі Андрія, підписали меморандум про створення музею.

 — Як оцінюєте те, що ваш чоловік став частиною спільної для українців історії?

— Ви знаєте, я спочатку не усвідомлювала цього. Не розуміла, чому я отримала військові нагороди Андрія. Мені навіть не слухалось про його героїзм — я лише хотіла, щоб мені повернули чоловіка додому. Зараз, коли минуло трішки часу, починаю розуміти, що його немає, що його вже й не буде ніколи… Більше звертаю увагу на те, чого він у своєму віці досягнув, який був його внесок, скільки зусиль він докладав для цього. Думаю, він вчинив, як справжній чоловік, гідний звання капітана (з таким званням Андрій загинув, посмертно йому присвоїли звання майора. — Ред.).

Так склалося життя, що він більше віддавався армії, ніж сім’ї. Навіть коли був у відпустці, турбувався за хлопців на лінії вогню, обдзвонював усі позиції. Ба більше, коли давав завдання, завжди запитував про справи та здоров’я, а вже потім говорив, чого хоче сам. Він любив цю країну і цих людей. А я не стримувала ці пориви, не зупиняла його. Такий був шлях героїзму.

— Все ж таки, що для вас особисто означає звання Героя України?

— Це швидше за все матиме величезне значення для нашого сина Артемчика, якому вже рік і вісім місяців. Він мало знав свого батька. Пам’ять про батька виформується зараз. Артемчик розумітиме, що Герой України — найвища відзнака в країні. І те, що його тато отримав цю відзнаку у такому молодому віці, буде для нього прикладом.

Наш син вже дуже схожий на батька. І це не тільки зовнішня схожість. Батькова охайність, самостійність, завбачливість, а ще — міміка та очі. «Зараз наш тато сидить на хмаринці, спостерігає, чи правильно ми все робимо», — пояснюю синові. Поки він ні про що не здогадується… А для себе я ще не можу збагнути, що означає Герой, бо для мене краще б Андрій був живий, аніж був Героєм.

«З таких людей виходять генерали»

— Андрій закінчував десятий та одинадцятий класи у нашому ліцеї, — згадує вчителька української мови Інна Кушніренко. — В Андрія був лад у навчанні, зовнішньому вигляді, у спорті, поведінці, житті, хоча він ніколи не прагнув бути суперлідером. Він був дуже щирим до людей, якось так і продовжили спілкування.

Андрій чітко знав, що хоче навчатися у львівській Академії сухопутних військ. Хотів стати десантником, але вийшло трішки інакше. Через його переїзд ми рідко бачилися, але часто розмовляли телефоном: він постійно вчився, потім воював. Завжди говорив, що в нього все чудово. Це було тепле спілкування. Він поспішав жити. Швидко отримував бойові нагороди. З таких людей виходять генерали!

Його тягнуло у Львів, де й познайомився зі своєю милою. Ми також із нею знайомі. Зараз спостерігаємо разом із його родиною, як підростає їхній Артемчик — це наш Андрійко, його частинка.

«Орел» був «мозком» нашого батальйону»

 — Ми з Андрієм служили разом, потім у березні 2016-го я перевівся у батальйон, де служив Андрій. Це був насичений етап життя і в нього, і в мене, — говорить друг сім’ї Дмитро Петрівський. — Я старший від Андрія — він чекав від мене якихось життєвих порад. А я у нього вчився військовій справі. Дуже вдячний йому. «Орел» був «мозком» нашого батальйону, а вільний час проводив у спортзалі та з книжками.

Пізніше він чекав народження сина, ми якраз були на полігоні під Львовом. Усіх солдатів відправив трішки раніше, каже: «Діма, поїхали!» Ось ми у Львові, Андрій пішов у пологовий будинок, згодом виходить, сміється: «Ще нє». На наступний день знову. А коли народився син, не міг йому натішитися!

Коли вперше за свою службу Андрій вийшов із зони АТО, він переймався тим, що коли ми виходили з Волновахи на навчальні позиції, моральний рівень солдатів об’єднаного батальйону був низький. Вони бачили у ньому дитину, а не командира.

Андрій казав, що в зоні проведення АТО на нього дивилися розумними очима і приймали його команди. Там вони з «Лівшею», «Тайфуном» і «Павуком» робили спільну справу, пропонуючи альтернативу совдепівським негідним порядкам, наприклад, замість обмивання «зірок» — відтискання.

Після травми на полігоні під Дніпром він проходив реабілітацію у Білій Церкві. Я зі своєю дружиною приїхав провідати Андрія. Там він відвідував зал, ми зайшли спочатку туди, потім пішли пообідати. Андрій відмовився їсти, пив тільки чай, сказав: «Дружина готує обід, а я як зараз поїм, то потім вже їсти не буду. Вона трудилася, а я її цим ображу». Добре запам’ятав цей випадок. Багато хто говорить про великі звитяги, а я помічав у ньому й маленькі.

Рідний край

Коментарі

Додати коментарій
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:

Питання:
Відповідь:
Введіть код:
ІНШІ НОВИНИ
НАЙПОПУЛЯРНІШЕ / ЩО КОМЕНТУЮТЬ
  1. Як черкащани на Памірі шукали снігову людину
  2. Обогревательные панели в интернет-магазине КТУ
  3. Силосна плівка від компанії «АГ-БАГ-УКРАЇНА» – гарантія якісного збереження корму
  4. Як була побудована Черкаська дамба - восьме диво світу
  5. Державний ансамбль пісні і танцю Грузії «Kutaisi» виступить у Черкасах з новою програмою
  6. Протягом дії мораторію на Черкащині померли понад 60 тисяч землевласників
  7. Канівський міський голова: «Ситуація напружена, але ми зробимо все, щоб наші вчителі були з зарплатами»
  8. На Черкащині набуває популярності одна з найпрестижніших професій
  9. В Черкассах возобновил работу МакДональдз на ул. Смелянской
  10. Чи загрожує черкащанам Дніпровський каскад?
ОПИТУВАННЯ

Чи треба Україні вступати в НАТО?


 
Фронтмен українського рок-гурту представить свій дебютний роман у Черкасах
Фронтмен українського рок-гурту представить свій дебютний роман у Черкасах
13 грудня у Черкасах відбудеться творча зустріч із фронтменом музичного рок-гурту «Фіолет» Сергієм Читати далі
Державний ансамбль пісні і танцю Грузії «Kutaisi» виступить у Черкасах з новою програмою
Державний ансамбль пісні і танцю Грузії «Kutaisi» виступить у Черкасах з новою програмою
Державний ансамбль пісні і танцю Грузії «KUTAISI» знову завітає в Україну. Це справжній культурний Читати далі
Єгор Грушин у Черкасах презентує альбом Ritorno
Єгор Грушин у Черкасах презентує альбом Ritorno
Відомий український композитор Єгор Грушин презентує свій новий альбом “Ritorno” у Черкасах 5 листопада. Альбом Читати далі
На благодійний концерт у Канів завітає легенда гурту Prodigy Лірой Торнгілл
На благодійний концерт у Канів завітає легенда гурту Prodigy Лірой Торнгілл
У липні у Каневі організовують благодійний концерт, на який завітає чимало українських артистів та навіть зірок із світовим Читати далі
Всі новини шоу-бізнесу
КУРЙОЗИ