Матвій Донцов (26.11.1877, м. Золотоноша – 24.06.197, м. Ірпінь)

Доля відміряла художнику 97 літ, за які було створено близько півтори тисячі картин. На них глядачі споглядають, яка красива наша природа, які різнобарвні квіти милують око, дерева в біло-пінних весняних шатах, як дихає навесні земля… А спостерігав за красотами рідної природи юний Матвійко у себе вдома, у Золотоноші, пізніше в Згарях, куди переїхала родина після смерті батька.

Сподіваючись на краще життя мати вийшла заміж вдруге, але відносини хлопця з вітчимом не склались. Малий Матвійко ішов з дому в ліс чи до річки, там спостерігав за красою , барвами , слухав різноголосся птахів. Саме так формувався хист майбутнього художника-пейзажиста. Одного разу відвідавши ярмарок, побачив картини народних майстрів, розпитав у них про малювання фарбами, і захопився малюванням на все життя.

У 1908 році, працюючи в Києві службовцем в приватній конторі, Донцов відвідав художню виставку і познайомився з викладачем Київського художнього училища В. Менком, який підготував Матвія до вступу і взяв у свій клас. Закінчивши художнє училище довгий час працював у Полтаві.

Два десятиліття Матвій Олексійович присвятив викладацькій діяльності – вчив малюванню та кресленню школярів та вихованців дитбудинків. До кінця свого життя підтримував дружні, майже батьківські стосунки з учнем Борисом Піанідою (що теж став відомим художником), який після смерті Донцова створив музей в місті Ірпінь, в будинку, де кілька десятиліть проживав художник з дружиною.

В повоєнні роки Донцов плідно працює в Золотоноші. За спогадами земляків він любив , коли йому приносили квіти. Він ставив їх в звичайну банку чи глечик і …творив. Мазок лягав біля мазка, фарби змішувались, переплітались і о, – диво : бузок, жоржини оживали на полотні.

Цікавий факт: у 1940 році Матвій Донцов знайомиться з роботами невідомої художниці Катерини Білокур і вражений талантом допомагає організувати її персональну виставку в Полтавському домі творчості. Пізніше виставку полтавських митців в Києві.

Роботи М. Донцова є в музеях Києва, Полтави, Ірпеня, Золотоноші, зберігаються в приватних колекціях. Багато робіт художник подарував музеям сіл Полтавщини, Диканьки, передав школам.

Художник дуже любив українську природу. Він писав: «Сюжети я беру найбільш характерні з природи України. Вони близькі моєму серцю , моїм почуттям. Що може бути кращим її полів безкраїх з гаями, луками і лозняками!»

Віта Ямборська,

директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка