Сергія Мовчана із Веселого Хутора в Золотоноші назвали сином

Минулої суботи із зони АТО до Черкас повернулися 70 бійців батальйону «Черкаси». Після цієї зустрічі спонтанно організували зустріч для своїх жителі Золотоноші в центрі міста на площі, що носить назву Героїв Майдану.

Було вже близько 21-ої години, почала псуватись погода — зірвався рвучкий холодний вітер й стали братися льодом калюжі. Проте людей на площі прибувало, особливо молодих з малими дітьми,терпляче дожидалися прибулих на побивку бійців. Золотоніських мало прибути троє, та їх серед дороги перехопили й забрали по домівках батьки, котрим не терпілося пошвидше побути зі своїми синами після довгої піврічної розлуки. Під звукові сигнали підрулив скромний «Жигульонок» і з нього вийшов всього один герой Сергій Мовчан, боєць батальйону «Черкаси», що впродовж 5 місяців перебував під Волновахою, сам із Чорнобаївського району з села Веселий Хутір.

Мабуть , ніколи в житті Сергію не дарували скільки квітів, як у той вечір, та говорили слів вдячності й любові. Його приймали як рідного в теплі обійми. А він , засоромившись від такої уваги, коротко розповідав про себе. Йому 34 роки, має дружину й 12-річного сина. Був трактористом в селі, а на війні — кулеметником. Служити пішов у травні добровольцем. Дуже дякував волонтерам за допомогу: продукти, одяг і кошти.

Як розповідає солдат, гострих моментів вистачало на кожному кроці. Вже перед від’їздом у хату залетіла граната, на щастя, обійшлося. Додому прибув на 14 днів відпустки, а потім назад — на схід.

— Либонь, дома ждуть-не дочекаються батьки?

— Вже 22 роки як немає батька й 24 — матері, — відповів.

Значить, виростав круглою сиротою. В той холодний вечір короткої теплої зустрічі так багато жінок його назвали сином.

Валентина Гавришкевич

Черкаський край