Людмила Дашицька: «Сьогодні війну на Сході від миру в Умані відділяє лише героїзм уманчан»
- 20-02-2015, 17:50
- Україна / Суспільство
- опублікував Тетяна Стеценко
- 0
- 1534
Щоб АТО не дісталося міста, сьогодні кожен має приймати в ньому участь. Якщо не можеш воювати, допомагай.
Бо коли війна дістанеться міста, не врятують ні статки, ні слова. Снаряду усе одно, хто ти і за кого. А сепаратистам абсолютно все рівно, хто живе в будинках – пенсіонери, діти, чи дорослі.
Вони просто знищують усе. Воюють найбільш варварським способом, використовуючи тактику випаленої землі… Їм не потрібні ми. Їм потрібні лише наші смерті…
В Умані було легко жити до поїздки в АТО. І неможливо – після повернення. Люди, йде ВІЙНА. І по той бік фронту немає моралі чи честі. У них лише одне бажання – знищити нас.
І зробити вони цього не можуть, бо ми стоїмо за плечима військових. Молодих, зрілих, у віці. Вони рятують країну.
Нам усім потрібно зробити три речі.
Перша – потрібно їздити до наших військових. Вони повинні відчувати, що їх люблять, пам’ятають. Що вони дуже потрібні тим, хто сьогодні в тилу.
Друге – потрібно молитися. Щоб вони вижили, щоб вони повернулися. Щоб їх не поранила, не вбила ця «безіменна» війна.
Третє – ми повинні пам’ятати кожного, хто назавжди пішов від нас… Я зрозуміла, що пам’ять про них це найголовніше. В цьому наша гордість, незалежність, єдність та джерело нашої перемоги.
Тепер я точно знаю, що буду робити. Збиратиму ешелони допомоги для наших уманчан і відправляти на фронт. Проситиму дітей писати листи, малювати листівки. Та увіковічувати пам’ять загиблих героїв. Кожна мати, кожна сім’я загиблого повинна знати і відчувати, що їхніх синів, батьків, чоловіків пам’ятають і шанують.
Я прохаю уманчан не залишатися байдужим. На жаль, це наша спільна війна. І навіть, якщо вона нас не стосується, ми зобов’язані допомогти нашим дітям, тим, хто на передовій. Це наш жіночий обов’язок – матерів, дружин, доньок та сестер, – передає думки волонтерки Вечірня Умань.