Про героя з Христинівки

Незалежно від ситуацій навколо та політичного забарвлення прапорів нашого життя, поруч з нами живуть чудові люди – такий собі мікс добрих приятелів, старих вірних друзів та родичів. Перед ними не потрібно вдягати маски, дотримуватись зайвого етикету, з ними можна бути самим собою, бо вони знають тебе змалечку. З цими людьми так весело поринати у чарівне та безтурботне дитинство. І саме тому ці люди такі важливі для кожного з нас, бо поєднують нас з нашим корінням, з добрими та щасливими моментами життя. Ми міцно пов’язані один з одним коштовною пам'яттю про наше минуле.

Ці люди – наші однокласники. Так, вони іноді занадто відверті та прямолінійні, насмішливі та іронічні, але завжди товариські і готові будь якої хвилини прийти на допомогу.

Саме такими рисами наділений наш Олексій Жданов. Він – джерело позитиву, волі та рішучості. Олексій завжди там, де потрібні сміливі та відважні люди, аби довести всьому світу, а особливо собі, на що він здатний. Тому сьогодні він в АТО, на передовій – захищає нашу державу і нас від посягань терористів.

Його крок є осмисленим і рішучим. Олексій без вагань зрозумів для себе, що потрібен державі саме там, на війні. Його досвід військової служби водієм бойової машини, професія техніка-механіка, яку отримав в сільськогосподарському техніку, як ніколи необхідна на фронті неоголошеної війни. А молодим хлопцям на передовій конче необхідні для прикладу його незламна воля, патріотизм, сміливість, виваженість та розсудливість у діях, батьківське піклування старшого, мудрого товариша.

Під час мобілізації, у травні, Олексій Жданов без вагань призвався до складу 14 батальйону територіальної оборони «Черкаси» і сьогодні проходить службу водієм бойової машини у Донецькій області, в самому серці АТО. Олексій щодня бачить криваву, жорстоку війну без прикрас і зсередини.

Кожен день на лінії фронту, виконання бойових завдань із супроводу колон та патрулювання під ворожими кулями – це подвиг. Втрата бойових товаришів загартувала душу, добавила у серце зайву долю жорсткості та цинізму, але не зламала бойового духу і віри у перемогу. Війна ставить безліч запитань, створює нескінченний ланцюг проблем та міфів. Але єдине, в чому Олексій впевнений "залізно", це те, що вони повинні вистояти будь-що.

«Ми не маємо морального права звідти піти чи відступити хоча б на метр, ми повинні боронити кожен клаптик нашої української землі. Нашому народу зробили виклик і ми повинні довести всьому загалу, що спроможні захистити свою державу від ворога. Це - наш обов’язок і перед загиблими, і перед живими», - говорить Олексій.

А коротка жовтнева відпустка колі рідних та друзів остаточно переконала - безжалісна війна, смерть, сльози та рйнування ніколи не повинні прийти на його рідну Христинівщину.

Ми пишаємось своїм однокласником. Не кожна людина спроможна на самопожертву заради цілого народу. У свої 47 Олексій свідомо обрав для себе героїчний шлях воїна – захисника України. І ми, його однокласники, зичимо йому надзвичайного везіння на цьому шляху, Божого захисту і нездоланного оптимізму. А ще, ми з нетерпінням чекаємо на його повернення з перемогою, аби нарешті відсвяткувати 30-річну зустріч однокласників. Олексію, повертайся живим і неушкодженим!

Від імені учнів 10-В Христинівської СШ №1 1984 року випуску Ольга Вусата (Загороднюк).