Афера під шляхетним приводом: як пам’ятник Нарбуту перетворився у багатоповерхівку

Три земельні скандали за неповних два місяці: схоже, так „точечно“ міська влада ще не „працювала“. Що це: специфічна провінційна реакція на загальнодержавну ситуацію, де „війна все спише“, загострення конфлікту міського голови й секретаря міськради у конкретній площині інтересів чи нові реалії архітектурного розвитку, в яких чинний Генплан вартує не більше, ніж стара книжка на розкладці біля базару? Розбирався у цьому журналіст газети “Акцент” Борис Юхно.

Служба охорони культурної спадщини погоджує проект відведення земельної ділянки та вважає за можливе надати приватному підприємству “Бізнес-Гранд” в оренду, терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 4970 кв м. під пам’ятник Данилу Нарбуту та підземно-наземний громадський торгівельно-культурний комплекс по вул. Гоголя між вул. Остафія Дашковича та вул.Симоненка за рахунок земель не наданих у власність чи користування Черкаської міської ради. Фото “Акцент”.

Після „котеджного полігону“ й „замкової свічки“ настала черга „театральної ями“, на дні якої вже гарцюють бульдозери. Забудовник далекоглядно й „сором’язливо“ уник конкретики відсутністю паспорта об’єкта: на бетонному паркані біля театру лише якісь ретробанери, які могли б прикрасити інтер’єр кав’ярні, але тут нікому нічого не говорять. Та багатьом вже відомо, що на місці старого скверу розпочалося спорудження… житлової багатоповерхівки, місце якій за визначенням — у спальному мікрорайоні.

Виходить, 7 років нас водили за носа: презентувалося й обговорювалося зовсім не те, що будується. А що будується насправді — не презентувалося й не обговорювалося. Отакі вони, нові реалії „громадянського суспільства“. Пригадаймо, 15 травня 2008 року по периметру будівництва ТРЦ „Фонтан- Сіті“ почали встановлювати бетонний мур. Поява такої „краси“ у середмісті миттєво вивела туди обурених мешканців, представників обласної організації „Партії зелених“, громадської організації „Нам тут жити“, журналістів (знаходячись там теж, можу засвідчити, що виконання ними професійних обов’язків не заважало колегам висловлювати свою громадянську позицію) і, звісно, трудовий колектив театру. Окрім загальної картини гніву, яку не складно уявити, до того часу вже була проведена й неминуча в таких випадках „паперова“ робота. „Зелені“ підготували листи до секретаріату Президента й Кабміну, а активісти ГО продемонстрували результат роботи зі збору підписів проти будівництва: він розпочався значно раніше, тож на той момент їх вже було понад три тисячі.

Актори й керівники театру, для яких перспектива „жити з усім цим“ видавалася неминучою, наполягали, що театральний сквер — це загальновизнаний стандарт в усьому цивілізованому світі, а наш театр, „підрізаний“ з трьох сторін вулицями, на початку 1960-х й будувався з таким розрахунком, що позаду будівлі буде не просто обов’язкова „територія вражень“, а один з двох скверів у середмісті згідно архітектурних норм. Інший — за облрадою і, до слова, його теж мало не знищили. На якомусь етапі у Сергія Одарича й Сергія Тулуба визрів „повний конструктив“, що втілився у бажання обох будувати там підземний паркінг.

„Ця територія не має великої історичної цінності, адже в 1950-х там був житловий квартал“, — авторитарно пояснив своє рішення вільнодемократичний Сергій Олегович.

І лише нова фаза конфлікту двох очільників загальмувала процес. Саме так: не зупинила, а загальмувала (наш мер надто затятий в реалізації подібних ідей).

Коли ж пригадати, як закатали в асфальт територію відпочинку біля Будинку торгівлі і що підпис Сергія Олеговича підпирає дозвільний текст на будівництво між Долиною троянд і Замковою горою… Чи це щось особисте, чи навпаки — „нічого особистого, винятково бізнес“, але за перспективу страшно.

На акцію протесту генеральний директор ПП „Бізнес-Гранд“ Олег Холодний відреагував миттєво. Через пресу він назвав її „нагодою для недолугих політиків нагадати про себе“ та вкотре нагадав, яким „долугим“ господарником є очолюване ним підприємство:

„Ми не перший рік займаємося бізнесом, ПП достатньо відоме як тут, так і за межами області… Ми більше місяця приймали звернення та пропозиції жителів міста (справді, було таке, — авт.). Як виявилося, більшість невдоволених не знала, що ми збережемо фонтан, діагональну пішохідну зону, залишимо зелені насадження, упорядкуємо зону відпочинку… Будівництво триватиме до двох років, його вартість оцінюється в 17-20 млн долларів. На двох тисячах квадратних метрах землі буде облаштована зона відпочинку — сквер, 12-метровий фонтан, лавочки тощо. Комплекс забезпечить, щонайменше, 500 робочих місць та матиме 4 поверхи над землею та 2 — під, для паркінгу 98 авто, дитячий ігровий центр, 4 кінозали…“ („Новини тижня“, 26 травня 2008 року).

Ідеальним бачили такий вихід із ситуації зі старим напівсквером, що функціонував хіба для скорочення відстані „на базар“ й архітектори. Анатолій Нагорний, головний з них у „Черкасцивільпроекті“, повідомив, що „даний проект отримав підтримку архітектурно-містобудівничої ради, яка зобов’язала забудовника звернутися по обгрунтування до автора Генплану забудови Черкас — інституту „Діпромісто“. Він погодив будівництво, а це означає, що не порушується ідеологія забудови центру, воно вписується у вимоги українського законодавства“ („Молодь Черкащини“, 22 травня 2008 року).

Слід визнати, що отримавши всі дозволи, „Бізнес- Гранд“ вів справу прозоро та з абсолютною впевненістю у завтрашньому дні. Мав нагоду в цьому переконатися, спілкуючись раніше й згодом і з Андрієм Бородаєм, і з Олегом Холодним. Вони випромінювали оптимізм і, звісно, тоді ніхто й не думав заморозити об’єкт на стадії котловану, аби потім вигідно його продати. Та ба — халепа. Перша велика криза. Пояснюючи, чому будівництво стало, засновник підприємства Андрій Бородай сказав слова, які, може й не варто нагадувати, якби озвучене в лютому 2009-го не стало пророцтвом до лютого 2015-го:

„Уряд і Нацбанк завели американську валюту як монопольну в нашу країну й присадили нас на неї. Ми повірили й почали кредитуватися. Вони не змогли утримати гривню, нацвалюта обвалилася і на нас поклали подвійне навантаження. Взявши кредит у доларах, я маю покрити його різницю між сьогоднішнім курсом і тим, який був на момент кредитування та сплатити відсотки, які банк може самостійно змінювати. Бравши позику, ми робили економічні розрахунки у рамках 5,5 гривні за доллар, зараз на нас поклали розрахунки по 8,5. Бізнес цього не витримає“.

Ех, Андрію Дмитровичу! Що таке 35% у порівнянні з 300%! Оце і всі зміни за 6 років. Упродовж наступної п’ятирічки „Театральний Яр“ став невід’ємною частиною міського пейзажу. Такою собі „родзинкою“, „слава“ про яку розійшлася далеко за межі України, чому посприяли міжнародні театральні фестивалі.

17 лютого 2012-го у „Відкритому діалозі“ на ТРК ВІККА міський голова якось невтямливо визнав проблему та щось промарудив про „підземний паркінг, а над ним сквер“. Чи були то його фантазії, чи здійснювався якийсь рух в цьому напрямку — хіба ж його розбереш.

До чого цей екскурс у минуле? Та хоча б для того, аби нагадати, як народжувався попередній проект і як з’явився теперішній. Можна скільки завгодно торочити про „громадянське суспільство“, але ціну тих слів у таких ситуаціях видно краще. Жодних обговорень, ніяких оприлюднених документів, німота архітекторів і забудовників. Повний інформаційний морок і вакуум. Просто якогось похмурого дня один банер про будівництво ТРЦ „Фонтан-Сіті“ замінюється іншим: буде „Резиденція“. І все. У самісінькому центрі виросте страшнючий монолітний монстр на кількадесят метрів заввиш і на ширину усього кварталу, що нависне над середмістям гнітючою чорною брилою, аби відповідні думки нас ніколи не полишали…

Таким вбачалося майбутнє скверу в 2007-му…

… і такою є його перспектива тепер. Фото “Акцент”.

А те, що відбувається нині, загалом-то не вартує навіть абзацу. Тишком-нишком, підмінивши один проект іншим, у міста просто і тупо поцупили землю, а з нею і старий сквер, і надію на новий. А на загал винесли не те що другорядне, а вже цілковито осточортіле: чергову сварку пиндючливих посадовців, в процесі якої Сергій Олегович і Олександр Романович знову „міряються аргументами“: чому так сталося, хто винен і т.д. і т.п. Панове, це вже ваше особисте й нікому не цікаве. Насамкінець лише хочеться зацитувати кілька рядків з програми кандидата на посаду міського голови Сергія Одарича „Досягти мети“, оприлюдненої 2006 року: „Усі наміри треба погоджувати не з поважними особами, а зі стратегічним планом розвитку Черкас. І на місці, де передбачений парк, ніколи не з’явиться автозаправка чи „крута“ багатоповерхівка…“ Цікаво, а де встановлять пам’ятник, з якого все почалося?

Борис Юхно, “Афера під шляхетним приводом”, “Акцент”, №8 від 18 лютого 2015 року.