Родина художниці Черевань: «У Таїланді нас обікрали… українські банки»

Відома черкаська художниця Тетяна Черевань разом із чоловіком-програмістом Сергієм та малим сином Мишком близько тижня тому повернулися з-за кордону. Про своє піврічне перебування в азійських країнах та пригоди, які з ними там ставались, черкаські любителі подорожей розповідають в інтерв’ю Прочерку.

Сергій і Тетяна застерігають читачів від реальних небезпек, що можуть чекати закордоном, розповідають, чого саме потрібно боятись, а що є лише стереотипами. Не оминули також і тему творчості. Своїм прихильникам пані Тетяна розповіла, де можна побачити картини, написані в Азії, а також поділилась планами на майбутнє.

Удома в родини разом із сімейним затишком завжди панує робоча атмосфера. Саме за роботою ми і застали подружжя Черевань. Спілкуємося з ними обома, які доповнюють історію одне одного.

– Ви недавно повернулися із-за кордону. Розкажіть, в яких країнах побували, які враження отримали від поїздки та яка була мета подорожі: відпочивати чи працювати?

– Жити… Ми їздили жити. У нас завжди була така мрія – пожити деякий час у різних країнах, побачити світ. Ми побували в Таїланді та в Камбоджі. У Таїланді жили в трьох місцях: на острові Самуї, в місті Паттайя та на острові Чанг. Враження просто чудові. Все життя мріяли подорожувати. Близько двох років тому вже були готові їхати, але в силу обставин довелось поїздку відкласти. Проте, свою мрію ми здійснили.

Щодо вражень, то їх було дуже багато й різні. Перше, що побачили, – це Бангкок. Було дивовижно. Ми лишили речі, сіли на тролейбус і поїхали дивитись місто. Тобто, ми не хотіли брати таксі та їздити по певних місцях. Їздячи на тролейбусі, можна вийти, де заманеться, побачити людей, їхнє звичайне життя. Це, здається, набагато краще всіляких турів, де возять окремими популярними місцями.

– Європейські туристи, в тому числі й українці, часто бояться їхати до азійських країн із кількох причин. Це своєрідність законів, незнання мови та страх бути ошуканим. Чого насправді, на вашу думку, слід боятись?

– Щодо мови, то багато тайців, особливо держслужбовці, знають англійську, їх зобов’язують. Наприклад я, (говорить Сергій) отримував там права, щоб керувати мопедом, і жодних проблем із порозумінням не виникало. А якщо хтось не розумів англійської, наприклад, продавці на ринку, спілкувались за допомогою жестів. Також завжди вдавалось пояснити те, що треба.

Із приводу законів особливо боятися нічого. Єдине, що могли б порадити сім’ям із дітьми, котрі виїздять в іншу країну, – це робити паспорт на дитину. Тому що на одному з кордонів у нас виникали складнощі, і прикордонники питали про цей паспорт. Але ми мали провідника, котрий знався на місцевих законах, і питання було вирішено. А взагалі, тайці дуже законослухняні. Нас вражало те, що там взагалі не крадуть. Там люди залишають на вулиці власні речі і не бояться їх втратити. Ми могли залишити в мопеді свої покупки, та навіть не виймати ключа з мопеда. Ба більше, там було одне закинуте приміщення, кафе, де знаходилось дуже багато цінних речей.

Саме цінних! І ніхто нічого звідти не брав, не витягав. І цей контраст, коли приїжджаєш в Україну і переживаєш, щоб в тебе не вкрали вєлік на вулиці, дуже відчувається.

Однак, така ситуація лише в Таїланді. В Камбоджі нас все-таки ошукали. Вперше за все перебування там вирішили піти до дорого ресторану. Поїли там, розплатилися, отримали здачу. А потім, коли за ці гроші хотіли щось придбати, з’ясувалось, що банкнота не дійсна, оскільки трішки надірвана, а місцеві в такому випадку гроші не приймають.

Однак найбільше розчарувань та клопоту нам принесли українські банки. З’ясувалося, що, знімаючи кошти за кордоном, ми втрачали майже половину суми. Якщо ж знімати гроші в Україні та везти готівку, то жодних проблем. А так мали сплачувати шалений відсоток. При чому, цей відсоток надходив до банку. Не до бюджету, не на армію, а саме банку! Тому що банк продає цю валюту і він встановлює умови. Так, якщо в тебе на рахунку є 10 тисяч гривень, то ти можеш зняти тільки 5, а інші 5, будь ласка, віддай банку. Це дуже обурювало. Чому ми маємо віддавати свої гроші?! А без грошей неможливо довго жити. Елементарно, потрібні кошти на квиток.

– Чи існують якісь альтернативні варіанти зняття коштів, крім везти з собою готівку? І як ви плануєте вирішувати цю проблему під час наступних своїх поїздок?

– Безумовно, треба шукати альтернативні законні варіанти і ми будемо цим займатися. Багато хто використовує різноманітні нелегальні методи зняття коштів, і так виходить, що наша українська система сама наштовхує людей на злочин. Та ми чесні люди, ми не хочемо нікого обманювати, ми просто хочемо, щоб нас не обкрадали. При чому, це проблема не тільки тих, хто їде до Таїланду чи в Азію, така ж сама ситуація з усіма подорожуючими.

– Коли вже торкнулися теми коштів, скажіть, чи дорого жити в Таїланді? Скільки коштує квиток і яка ситуація з житлом, чи легко його знайти?

– У Таїланді дорожче, ніж у нас. Ми живемо насправді у багатій країні, саме тому що у нас низькі ціни і багато їжі. Хоч нам і говорили, що все стало значно дорогим, та ми прийшли на базар, побачили овочі за 12-15 грн. Таких цін у Таїланді, можна сказати, не існує. Там починається від 30 грн. І в порівнянні можна сказати, що не так ті ціни виросли, як про це говорять та пишуть в інтернеті.

Квиток до Таїланду на всю родину нам обійшовся в тисячу доларів. Тобто, можна сказати, що їхати на тиждень-другий до Таїланду дуже дорого і не має сенсу. Також ми орендували мопед за 100 доларів на місяць. Це теж відносно недорого. Будинки ми знімали в різних містах без особливих проблем. Знаходили варіанти в інтернеті або просто дізнавались, де можна зняти будинок.

– Чи проводили паралелі з українською столицею? Які спільні та відмінні риси, і що найбільше вразило, запам’яталось відразу по приїзду?

– Бангкок багато чим нагадує Київ. Так само багато людей, багато транспорту, багато всього… Просто багато всього. Лише багатоповерхівок більше і вони за дизайном відрізняються, там вони такі, дещо космічні.

Найбільше запам’ятався, мабуть, тролейбус без вікон, бо дуже жарко і вони там взагалі не потрібні. А також багато мопедів і діти, які сплять на цих мопедах. Ще у них, звісно ж, гарні дороги, і багатоповерхові дорожні розв’язки. Бувало, гуляєш в парку і бачиш, що над верхівками дерев, десь у небі, їдуть машини. Це вражало.

– Ви поїхали до Таїланду разом зі своїм трирічним сином. Як він переніс зміну часового поясу та кліматичних умов? Що можете порадити батькам, які відмовляються від подорожей тільки через те, що у них маленькі діти?

– Ніколи не розуміли такої причини відмовлятися від подорожі. Жодних проблем з Мишком не було. Яка дитина не любить політати на літаках? Коли кажеш йому: «Ми будемо на літаку» – «Супер!». «Ми будемо на пароплаві» – «Супер!». «Ми будемо ночувати в автобусі» – «Ух ти! Супер!» Діти скоріше звикають до всього нового ніж дорослі, тому перейматися немає причин.

Так само і з кліматом жодних негараздів. Єдине тільки – під час сезону дощів, вже перед від’їздом, з’явилося дуже багато комарів, їх там близько двадцяти видів, і вони всі кусалися. Але то дрібниці.

– Розкажіть про тайську кухню. Що довелось скуштувати екзотичного, незвичного?

– Там все екзотичне, все незвичне (посміхаються). У Таїланді найбільш популярні зіркові страви – це смажений рис та смажена вермішель. Тобто, можна обирати, щоб це було з морепродуктами, з м’ясом чи ще з чимось. Також особливість їхніх страв у тому, що вони надто гострі. Однак для туристів там роблять страви з меншою кількістю спецій. Часто кажуть, що місцеві додають у страви щось для додавання смаку. Такого ми не зустрічали.

А взагалі, вони дуже багато їдять. Там дуже багато різних кафешок, ресторанів, буквально на кожному кроці. Інколи буває таке, що одна сім’я готує, інша приходить, платить гроші та обідає. Це для них звична справа. Ми ж кожні кілька днів знаходили в тайській кухні щось нове для себе. Тобто, ми йдемо і бачимо якийсь новий фрукт, ми його куштуємо. Бувало таке, що спробували, а воно гірке або просто нам не смакує, то наступного разу оминали цей продукт. А бувало, що спробували і потім купляли ще. І взагалі, як мінімум, десять фруктів скуштували там вперше.

А як приїхали в Черкаси, то вирішили, що будемо їсти тільки українські страви, бо дуже скучили. Відразу ж пішли до місцевої кафешки по вареники і зрозуміли, що зовні вони дуже схожі на один екзотичний фрукт – дуріан. Подібні асоціації частенько виникають.

– У Таїланді вже більше 50 років править один король. Як місцеві ставляться до влади? І який там рівень життя людей?

– Там скрізь висять портрети короля. Календарі десь у кафе чи якихось закладах також із його зображенням. Короля всі поважають і захоплюються ним. Це тому, що вони, хоч і недостатньо заможні, але живуть нормально. І взагалі, якщо народ не краде, значить він не голодний. Також там прийнято багато працювати. Працюють усі, починаючи від дітей, закінчуючи пенсіонерами. Хоча там нема такого поняття, як «пенсія». Люди працюють все життя. Тих, хто не може працювати, забезпечують діти.

– Чи всі умови ви мали в Таїланді для творчості і роботи? Може, проводили якісь виставки за кордоном? І чи всі свої картини змогли забрати з собою додому?

– Оскільки специфіка нашої роботи в тому, що ми не прив’язані до якогось певного місця, то для роботи перепон не мали, – каже Тетяна. – Я малювала, а чоловік працював за комп’ютером.

Якщо ж говорити про мене (говорить пані Тетяна), то коли ми приїхали до Таїланду, я зрозуміла, що мені замало того паперу, який я взяла з дому і мені потрібне полотно. Ми їздили по магазинах, шукали місця, де продаються подібні речі і натрапили на таку цікаву закинуту галерею, де вже кілька років, як помер художник. А там була його онука. Вона нам гостинно відкрила двері, все показала і дуже допомогла. Нам пощастило.

Крім цього, ми дуже багато подорожували, зустрічалися з різними людьми, і, звичайно ж, я багато чого зображувала. Хоча жодних виставок ми там не проводили, але всі роботи висіли біля нашого будинку під відкритим небом, і люди проходили та з цікавістю зазирали, дивилися, як я працюю. Були замовники. Там, як ми вже говорили, дуже багато людей з різних країн, туристів, і вони замовляли картини.

Коли вже збирались їхати додому, я зрозуміла, що маю набагато більше картин ніж я думала. Було важко їх всі розмістити, вони не влазили до сумок, але, зрештою, все вдалося забрати і жодних проблем на кордоні не було.

– І наостанок, поділіться подальшими планами в Черкасах?

– У планах – трошки по хуліганити, – каже пані Тетяна. – Може, десь графіті якесь зробити. А восени проведемо виставку. Там будуть виставлені картини безпосередньо з Таїланду. Після цього думаємо знову кудись їхати. Куди, поки що не знаємо. Може, кудись до Південної Америки. Час покаже…