Історія міста Жашків

Жашків — місто, центр міської Ради і однойменного району. Розташова­ний у північно-західній частині області на річці Торчі, за 154 км від Києва і 251 км від Черкас. Залізнична станція. Через місто проходить автомагі­страль Київ—Одеса. Населення — 13,7 тис. чоловік (на 1971 рік).

" Поблизу міста виявлено залишки поселення черняхівськоі культури.

Вперше Жашків згадується в документах на початку XVII ст. У той час він нале­жав до тетіївських володінь князів Острозьких.

Жителі Жашкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 1654 pp. Після визволення від польсько-шляхетського гніту 1649 року Жашків увійшов до складу Уманського полку.

В січні 1655 року під Охматовом (недалеко від Жашкова) сталася запекла битва українсько-російських і польсько-татарських військ. Два дні переслідували козацькі полки шляхетське військо, що відступало на П’ятигори, Тетіїв, Животів. У цій битві особливою хоробрістю вславився полковник І. Богун^[1].

Після тривалої боротьби Жашків за Андрусівським перемир’ям 1667 року ли­шився під владою шляхетської Польщі. Його жителі платили податок — подимне й млинове з 31 двору^[2].

За Прутським трактатом 1711 року значна частина жителів Жашкова, як і всього Правобережжя, переселилася на лівий берег Дніпра. До Жашкова почали поверта­тися пани і шляхта. Відновлювалися порядки, знищені під час визвольної боротьби, зростала панщина, посилювалося соціальне, національне і релігійне гноблення. Уніати захопили православну церкву.

Жителі Жашкова не мирилися з таким становищем. У травні 1735 року гайсин- ський староста повідомляв великому коронному канцлеру, що в багатьох місцях, у т. ч. навколо Жашкова, почастішали напади селян на шляхетські садиби. Особливо широкого розмаху набрали дії гайдамацьких загонів у 1736—1737 pp. Після здо­буття Таращі, Умані та інших міст у 1738 році повстанці оволоділи Жашковом^[3].

У другій половині XVIII ст. Жашків поступово зростав. Якщо 1741 року тут було 20 дворів, а в 1750 —40, то 1783 року їх стало 120. В них жило 828 чоловік^[4].

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії господарями Жашкова залишилися -польські магнати. З кінця XVIII століття він дуже часто переходив від одного до іншого феодала. Та від цього не поліпшу­валося життя селян. Особливо важко їм доводилося працювати на гуральні. Робочий день тут тривав 12—14 годин. Восени 1835 року вона була спалена. У повідомленні з Жашківської економії відзначалося, що пожежа «сталася від підпалу ким-небудь з тамтешніх селян, які, очевидно, не хотіли відробляти панщини, належної до того заводу»^[5].

1840 року Жашків віднесено до розряду містечок^[6]. З 1866 року він стає центром Жашківської волості Таращанського повіту. Після смерті магната І. Тарновецького в 1852 році Жашків було розділено на дві частини між його сестрами^[7]. Цей поділ закріпився на довгі роки.

У 1860 ропі в Жашкові збудовано цукровий завод, обладнаний 6 пресами і па­ровим котлом. Виробництво цукру становило 27,3 тис. пудів на рік. На підприємстві працювало 350 робітників, у т. ч. 260 вільнонайманих. Жили вони у важких умовах. У казармі довжиною 9 і шириною 5,2 сажня містилося 84 робітники^[8].

Не поліпшила економічного становища трудящих і реформа 1861 року. Селянам недодали значної частини й тих земель, що були закріплені за ними інвентарними правилами 1847—1848 pp. Внаслідок застосування грабіжницької системи викупу селянам доводилося сплатити казні за землю суму, що перевищувала її ринкову вар­тість на 26,4 проц.^[9] До того ж селянам дісталися гірші землі. Реформа узаконю­вала також подвірно-ділянкову систему землекористування і поділ селян на розряди: городників, піших і тяглових. У першій частині містечка було 102 селянські двори (15 городників і 87 піших). Вони мали викупити 629 десятин землі. На кожний піший двір припадало понад 6 десятин. Друга частина містечка налічувала 124 селянські двори (19 городників і 105 піших). Уставною грамотою їм відводилося під викуп 697 десятин землі — по 6 десятин 87 сажнів на піший двір. За це селяни Жашкова повинні були сплачувати протягом 49 років по 3078 крб. викупних що­річно. Реформа викликала в жашків- ців глибоке обурення. Адже, крім високих викупних платежів, їм не­додали 759 десятин польової землі. Тих, хто відмовлялися підписати ус­тавну грамоту, змушували до цього силою. Коли ж і нагаї не допомагали, документи підписував місцевий свя­щеник, вдаючи, ніби робить послугу неписьменним. Таращанський мировий з’їзд, розглядаючи скарги жашківської громади, мусив визнати, що ці документи вияви­лися, по суті, підробленими^[10]. Малоземельні селянські господарства змушені були орендувати орні землі на кабальних умовах.

Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталістичного виробництва. У 1865 році в Жашкові, крім цукрового заводу, діяли виноробня і пивоварня, збіль­шилася кількість млинів. Економічне становище робітників на цих підприємствах було надзвичайно тяжким. На цукровому заводі робочий день тривав 12 годин. За цю каторжну працю чоловіки одержували 15—ЗО коп., а жінки — 5—7 коп. Широко використовувалася дитяча праця. 1880 року на заводі трудилося 60 хлопчиків молодше 15 років. Виснажлива праця, жахливі побутові умови призводили до захво­рювань. Так, у 1866 році 83 робітники захворіли на катар легень та шлункові хворо­би. Кілька з них померло. Тоді, як трударі ледве животіли, підприємці клали до своїх кишень великі прибутки.

Робочі руки здешевлювались і за рахунок припливу сюди робітників з інших губерній. У кінці минулого сторіччя на Жашківському цукрозаводі працювало 100 чоло­вік з Чернігівської губернії. Чумаки з Поділля доставляли на завод вапно, а звідси вивозили цукор^[11]. У дореволюційний час на заводі налічувалося 896 робітників^[12], майже в два рази більше, ніж на початку сторіччя. І хоч були встановлені нові парові машини, праця, як і раніше, лишалася тяжкою і виснажливою.

Жашків розвивався і як осередок ремесла й торгівлі. В 1873 році тут було 28 ремісників, 24 крамниці, відбулося 52 ярмарки й базари^[13]. Торгували хлібом, вовною, салом, худобою, полотном. Місцевий ярмарок славився кіньми, яких сюди приводили з багатьох губерній країни.

На початку 1900 року в Жашкові було 726 дворів і 5,5 тис. жителів. Це вдвоє більше, ніж у 1873 році. Населення в основному займалося землеробством і торгів­лею. З 3468 десятин всієї землі 1673 належало двом поміщикам, 1708 — селянам, решта — церкві. Багато жителів містечка працювали на цукровому заводі, кількох маслоробнях, двох водяних та чотирьох вітряних млинах^[14].

Безземелля й важкі умови праці на підприємствах викликали обурення трудя­щих. Як свідчить телеграма цукрозаводчиків, надіслана 15 листопада 1904 року київському губернатору, в Жашкові відбулися заворушення робітників і селян у зв’язку з мобілізацією до армії^[15].1905 року робітники цукрозаводу вимагали підвищення заро­бітної плати. До містечка прибув мировий посередник у супроводі драгунів. 17 чоловік з тих, що зібралися на площі, власті заарештували. 29 липня 1907 року ув’язнено К. А. Осавлюка, який агітував солдатів не служити в царській армії. В день його арешту в Жашкові розповсюджувалися листівки^[16]. Нові арешти були проведені того ж року в зв’язку з поширенням нелегальної літератури.

Запровадження столипінської реформи прискорило і поглибило розшарування €елян. В 1908—1909 pp. в Жашківській волості 30 хутірських господарств володіли 30—40 дес. кожне, тоді як 41 сім’я в Жашкові зовсім не мала землі. За переписом 1912 року, коні були лише в 34, велика рогата худоба в 50 господарствах містечка^[17].

Медичне обслуговування населення здійснювали лікар і фельдшер. При цукро­заводі діяла лікарня на 10 ліжок; працювала аптека^[18].

Майже нічого не робив царський уряд для розширення в містечку освітніх закла­дів. 85 проц. населення було неписьменним. У народному училищі, відкритому 1862 року, в 1867 році навчалося 36 учнів. І це тоді, коли дітей віком від 8 до 15 років налічувалося 252. На навчальні посібники держава виділяла на рік 5 крб.^[19] З 1912 року почалися заняття в однокласній школі та двокласному сільському учи­лищі. Бібліотека мала 616 книг.-З них українською мовою лише 53.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни містечка не одер­жали ні миру, ні землі. Та трудящі не хотіли з цим миритись. Київський губернський комісар Тимчасового уряду писав генеральному секретаріату внутрішніх справ Центральної ради, що з 13 до 21 жовтня 1917 року в Жашкові відбулися селянські заворушення, проводились масові самовільні порубки лісу^[20].

Дуже напруженим було становище і в наступні дні. Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді в Жашкові розгорнулася боротьба за владу Рад, яку встановлено тут у лютому 1918 року. Перший волосний ревком очолив І. П. Станецький.

Але розгортанню соціалістичного будівництва перешкодила австро-німецька окупація. Жашківці взялися за зброю. 10 червня 1918 року селяни обеззброїли і арештували начальника дільничної міліції містечка. 21 червня повстанці знову піднялися проти окупантів^[21].

На початку 1919 року в Жашкові відновлено Радянську владу. Розгорнув роботу ревком, який після вбивства бандитами І. П. Станецького, очолив І. Ф. Дем’янчук. Свої зусилля ревком спрямував насамперед на мобілізацію бійців до Червоної Армії, забезпечення армії продовольством. Було відібрано в куркулів частину землі й ство­рено громадський фонд, з якого наділялися землею бідняки — по гектару на кожного членна сім’ї. Для боротьби з бандитизмом при ревкомі організовується загін міліції із 100 чоловік.

Радянське будівництво ще не раз переривалося нападами буржуазно-націона­лістичних та махновських банд, денікінщиною^[22]. В боротьбі з махновцями та іншими контрреволюційними недобитками на Жашківщині відзначилася 17-а кавдивізія, якою командував Г. І. Котовський. З лютого 1921 року 17-й полк цієї дивізії прибув у Жашків для охорони цукрового заводу. В містечку розташувалися штаб 2-ї бригади і 98-й полк. Воїни допомагали родинам червоноармійців і бідним селянам волості провести весняні сільськогосподарські роботи^[23].

В кінці 1922 року Жашків віднесено до Уманського повіту, а з квітня наступ­ного року він став центром новоутвореного Жашківського району Уманського округу. Швидко зростало населення Жашкова. На кінець 1926 року в містечку було 1263 двори з 5030 жителями^[24].

У 1923 році в Жашкові діяли 24 дрібні промислові підприємства (кузні, млини, крупорушки, салотопні тощо), на яких працювало 50 чоловік. Відбудову Жашків­ського цукрозаводу завершено 1925 року. За добу він переробляв 5730 цнт буряків. На заводі працювало 430 робітників^[25].

Важливу роль у громадському житті в ті роки відігравали комсомольські орга­нізації. В Жашкові комсомольський осередок виник 1923 року, через дв-а роки створено райком комсомолу^[26].

Велике значення для економічного розвитку Жашкова й району мала добу­дова в 1926—1927 pp. залізничної лінії на дільниці Погребище—Жашків, у резуль­таті чого значно пожвавився товарообіг.

Поступово збільшувалися капіталовкладення для обладнання цукрового заводу. Було збудовано котельню, приміщення для паротурбін. 1934 року до цукрозаводу підведена залізнична колія. Трохи пізніше старе обладнання замінено новим, потуж­нішим, встановлено вакуум-апарат Вирового, парову турбіну. В 1940 році завод за добу переробляв майже 11 тис. цнт цукрових буряків. У Жашкові діяв також один з найбільших у районі млинів.

1930 року організовано перший колгосп ім. Г. І. Петровського. У 1936 році на його базі створено два господарства — ім. Г. І. Петровського та ім. М. І. Калініна^[27].

Велику допомогу трудівникам району на початку 30-х років надавали комітети незаможних селян. На 1 липня 1931 року районний КИС об’єднував 3316 членів, серед них було більше 100 комуністів, понад 260 комсомольців. Три чверті всіх селян­ських господарств на той час вступили в колгоспи^[28]. Жашківські колгоспи добивалися добрих результатів у господарюванні. Виконуючи свої соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 20-ї річниці Великого Жовтня, трудівники полів виростили на кожному гектарі по 19,9 цнт зернових культур, по 199,5 цнт цукрових буряків. У грудні 1937 року вони брали участь у всеукраїнській нараді переможців змагання, на якій їм вручено другу республіканську премію^[29]. Колгосп ім. Г. І. Петровського в 1939 і 1940 pp. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, відзначений дипломом 1-го ступеня і премійований.

З кожним роком колгоспи поповнювалися новою технікою. Якщо у Жашків­ській МТС, створеній восени 1931 року, було 25 машин, то в 1940-му — на полях району працювало понад 200 тракторів і 190 вантажних автомашин^[30].

Поступово райцентр упорядковувався, споруджувалися нові будинки. Підви­щився і добробут його жителів, число яких у 1939 році зросло до 6014 чоловік^[31].

Поліпшувалась охорона здоров’я трудящих. Перед Великою Вітчизняною війною районна лікарня розширилася до 75 ліжок проти 25 в 1932-му. При ній функціону­вали клінічна лабораторія, рентген-кабінет.

Приділяючи велику увагу господарському будівництву, жашківці активно вклю­чалися і в культурну революцію. Багато зусиль докладали комсомольці і члени КНС, щоб ліквідувати неписьменність. 1925 року в Жашківському ліквідпункті навчалося 110 чоловік. Більшість з них була членами КНС^[32].

У Жашківській семирічній зразковій школі в 1932 році навчався 501 учень. Тут працювало 16 учителів. Школа мала договір з МТС про запровадження політех­нічного навчання^[33]. 1934 року в містечку відкрито середню школу, яка у 1938 році розмістилася в новозбудованому двоповерховому приміщенні.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Жашкові діяли будинок культури, бібліотеки, радіовузол.

Трудящі своїми успіхами завдячували організаторській і виховній роботі пар­тійних організацій, сільській Раді.

Нав’язана німецько-фашистськими загарбниками війна перервала мирну працю. 19 липня 1941 року Жашків захопили гітлерівці. Для боротьби з окупантами пар­тійна організація району створила підпілля, партизанські групи та загони. Очолю­вав підпільну роботу голова райвиконкому П. П. Давиденко, який невдовзі загинув від рук фашистських катів. Уже в перші місяці окупації патріоти завдали відчутних ударів ворогові. Партизанські загони знищували окремі групи фашистських солда­тів, нападали на військові підрозділи. З вересня партизанський загін під команду­ванням голови колгоспу з сусіднього с. Леміщихи П. К. Коретнюка напав на німець­ких солдатів у Жашкові, які гнали коней на водопій, і знищив їх. Вслід за ними було розгромлено весь німецький гарнізон містечка, знищено більше 100 німецьких сол­датів і 8 офіцерів. Народні месники захопили 125 коней, 80 гвинтівок, 10 возів з кон­сервами і борошном, 20 000 патронів і невелику пересувну радіостанцію^[34] тощо.

В роки тимчасової окупації населення Жашкова зазнавало постійних пересліду­вань і репресій з боку загарбників та їх прислужників. У грудні 1942 року в містечку розстріляно близько 130 чоловік мирного населення. Вороги нещадно грабували жителів під виглядом всіляких штрафів та контрибуцій; лише за три місяці 1942 року вони оштрафували 78 чоловік на 11 тис. крб. Сотні юнаків і дівчат були вивезені на каторжні роботи в Німеччину.

6 січня 1944 року воїни 1-го Українського фронту визволили Жашків від фа­шистських загарбників^[35]. У районі містечка разом з радянськими воїнами билася проти ворога Перша Чехословацька окрема бригада в СРСР під командуванням Людвіка Свободи, який у своїх спогадах відзначає, що одне з основних завдань чехословацьких воїнів у цій операції полягало в тому, «щоб не допустити ворога на північний берег Гірського Тікичу, не дати йому розвинути наступ на Бузівку та Жашків»^[36].

Під час визволення Жашкова загинув Герой Радянського Союзу капітан І. М. Ляшенко — син донецької землі. Він похований у братській могилі в центральному парку міста. Червоні слідопити восьмирічної школи № 3 в 1967 році розшукали бать­ків І. М. Ляшенка, запросили їх у Жашків. Школі присвоєно ім’я героя.

На фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога жашківці мужньо боро­нили соціалістичну Батьківщину, 705 з них нагороджені орденами й медалями. Ге­роїчними подвигами відзначився льотчик майор А. М. Підгаєцький. За мужність і відвагу, виявлені в боях, він удостоєний трьох орденів Червоного Прапора, ордена Червоної Зірки та багатьох медалей. Капітан М. Г. Ткачук також нагороджений орде­нами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки і трьома медалями.

Ще доносився гуркіт недалеких боїв, а жашківці під керівництвом партійних і радянських органів при­ступили до відбудови зруйнованого народного господарства. Вони підні­мали з руїн підприємства, колгоспне господарство, житлові будинки.

Відразу ж відновили свою роботу райком КП(б)У та райвиконком. Ра­йонна партійна організація тоді на­лічувала 66 комуністів^[37].

У ті нелегкі роки комуністи вис­тупали організаторами соціалістич­ного змагання за швидку відбудову промислових підприємств. На кінець 1944 року парторганізація цукрового заводу налічувала лише 5 комуністів, але з кожним роком вона зростала й гартувалася в наполегливій роботі^[38]. За три роки завод піднявся з руїн, а в 1948 році вже почав давати продукцію. Перші 720 тонн цукру жашківці відправили москвичам.

Вступили до ладу й інші підприємства. В 1949 році цегельний завод виконав завдання на 157 проц., харчокомбінат — на 128, промкомбінат райспоживспілки — на 132, авторота — на 122 проценти^[39].

Розореними й пограбованими були колгоспи. Не вистачало навіть простих зем- леобробних знарядь. Але люди трудилися з подвоєною енергією, щоб допомогти краї­ні швидше перемогти жорстокого ворога. В колгоспі ім. Г. І. Петровського в 1944 році лишилося 8 корів, 15 свиней, ЗО коней і 2 воли.

Незважаючи на нестачу тяглової сили й необхідного сільськогосподарського ре­маненту, колгоспи в 1944 році засіяли основні площі, зорали на зяб. Уже в 1945 році колгосп ім. М. І. Калініна виростив на кожному гектарі по 23 цнт пшениці і по 216 цнт цукрових буряків, а ланка В. О. Холоденко зібрала по 528 цнт цукрових буряків з гек­тара. Велику допомогу посівним матеріалом, реманентом, тяглом подавала госпо­дарствам держава.

За одержання високих урожаїв у 1947 році Батьківщина високо оцінила працю трудівників бурякорадгоспу Жашківського цукрокомбінату, створеного 1922 року. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно ланковим C. С. Коношевич, яка вирос­тила 625 цнт буряків з гектара, М. М. Скулимовській (616 цнт), бригадиру Д. А. Мі- щанюку (602 цнт)^[40]. Ордена Леніна удостоєні ланкові О. М. Стойко, М. С. Хоменко, М. Г. Яремчук.

Поряд з відбудовою народного господарства приділялась увага і відновленню закладів освіти й культури. У 1946 році вже працювали середня, семирічна і почат­кова школи^[41], бібліотека. Через п’ять років було відкрито бібліотеку для дітей.

Після закінчення відбудовного періоду партійні організації, Рада мобілізували трудящих на нові трудові звершення. Розширювали виробництво промислові під­приємства. Так, завдяки реконструкції цукрового заводу, добова переробка буряків на ньому в 1950 році досягла 11,7 тис. цнт проти 6,5 тис. цнт у 1948 році. 1958 року котельний цех був переведений на рідке паливо замість вугілля, а роком пізніше фільтрпреси замінено дисковими фільтрами. В 1967 році завод перейшов на нові умови планування й економічного стимулювання. На той час середньодобова переробка буряків дорівнювала 16,3 тис. цнт, а вже в наступному виробничому сезоні — 18 тис. цнт. Для рівномірної і безперебійної роботи підприємства було впорядковано кагатне поле, реконструйовано ТЕЦ, газову піч, збудовано станцію хімічної водо­очистки. В 1971 році цукрозавод виконав план реалізації продукції на 103, а план виробництва цукру — на 100 проц., давши його країні понад 315 тис. цнт. Гордість заводу — його люди. Одними з перших тут здобули звання ударників комуністичної праці M. JI. Голотюк, А. А. Журавльов, М. М. Козлачков, М. Г. Костецький, В. П. Тарнавський та інші. Це високе звання присвоєне 8 бригадам, зокрема електро- цеху та механічній майстерні.

Найновішим устаткуванням обладнаний завод сухого молока і масла потуж­ністю 200 тонн молока на добу, будівництво якого завершено в 1965 році. Завдання восьмої п’ятирічки випуску й реалізації продукції завод виконав на 3 місяці раніше строку.

Продовжуючи славні традиції MTG, колектив районного об’єднання «Сільгосп­техніки» постійно дбає про поширення передового досвіду. Ремонтники цього під­приємства за почином Криворізької шахти «Саксагань» включилися у змагання за українську годину^[42]. Добра слава йшла про завідуючого експериментальним цехом

О.  К. Михайловського, який переобладнав січкарні, навантажувальні та інші ма­шини. Як раціоналізатор-винахідник, він був учасником ВСГВ в 1956 році і премійо­ваний автомашиною «Победа».

В 1967 році на цілорічну роботу перейшов цегельний завод управління будівель­них матеріалів, збільшивши випуск цегли до 17,5 млн. штук на рік (раніше випускав 10 млн. штук).

Успішно виконують плани виробництва і реалізації продукції й інші промислові підприємства міста. Хлібокомбінат після реконструкції довів випуск хлібобулочних виробів до 50 тонн на добу. Добре працюють й побутові підприємства. У спорудже­ному напередодні 50-річчя Радянської влади будинку побуту розмістились ательє пошиття одягу, майстерні ремонту електрообладнання, фотоательє.

Дальшому зміцненню економіки колективного господарства сприяло його укруп­нення. З 1950 року жашківські артілі ім. Г. І. Петровського та ім. М. І. Калініна об’єдналися в колгосп ім. М. О. Щорса. Завдяки самовідданій праці колгоспників, які успішно здійснювали рішення партії та уряду, в колгоспі з кожним роком підви­щувалася врожайність основних сільськогосподарських культур, зростала продук­тивність тваринництва. В 1954 році тут на кожну фуражну корову надоєно по 3101 кг молока. Колгосп був учасником ВСГВ.

1956 року Жашків об’єднано з с. Городищем і віднесено до міст районного підпорядкування. З цього часу на території Жашкова розмістилися дві центральні садиби колгоспів — ім. М. О. Щорса та ім. В. І. Леніна, за якими закріплено 4426 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4162 га орної землі.

Високими трудовими показниками ознаменували жашківці 40-річчя Великого Жовтня. В 1957 році колгосп ім. В. І. Леніна виростив на кожному гектарі по 20,6 цнт зернових культур, по 338 цнт цукрових буряків, виробив на кожні 100 га сільськогос­подарських угідь по 327 цнт молока і по 71 цнт м’яса. Грошові доходи колгоспу зросли проти 1954 року більш як у два з половиною рази, а вартість трудодня підвищилася за цей час у три рази^[43]. Колгосп почав переходити: до грошової оплати праці.

Багато колгоспників, механізаторів МТС, спеціалістів сільського господарства за успіхи в 1958 році відзначено урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно доярці колгоспу ім. М. О. Щорса Є. Д. Ільченко, яка надоїла на кожну корову по 6047 кг молока, і першому секретареві райкому КП України Κ. І. Затоці. Ордена Леніна удостоєні голови колгоспів — ім. М. О. Щорса Д. Д. Тимошенко, ім. В. І. Леніна І. І. Стогній, агроном I. М. Куцак, бригадир К. Ф. Куций, доярка М. Г. Козлова і свинарка Г. А. Коваль.

Науковці Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків і спе­ціалісти сільського господарства району разом з кінофікаторами створили в Жашкові кіноклуб передового досвіду і досягнень сільськогосподарської науки. Лише за другу половину 1964 року зроблено понад 400 виїздів у колгоспи, на польові стани, в трак­торні бригади і обслужено ЗО тис. колгоспників^[44].

Районна і колгоспні партійні організації дбали про підвищення культури хлі­боробства. В університеті сільськогосподарських знань 1965 року підвищували ква­ліфікацію 227 спеціалістів і керівників господарств. Досвід Жашківського райкому партії по впровадженню високої культури землеробства в колгоспне і радгоспне ви­робництво в червні 1966 року одержав схвалення ЦК КП України^[45].

Велика група жашківців за самовіддану працю в 1965 році нагороджена орденами і медалями. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний головний агроном район­ного управління сільського господарства, заслужений агроном УРСР А. І. Бовсуновський. Понад тридцять років працює він агрономом і майже двадцять — у Жашкові.

А. І. Бовсуновський бере активну участь у розробці і запровадженні передової тех­нології вирощування цукрових буряків. Він разом з М. О. Коником, І. Я. Коломійцем та 1. Т. Пастушком створив бітерний пристрій до комбайна, використання якого дозволяє відправляти буряки на завод без ручної доочистки. Орденом Леніна наго­роджені перший секретар райкому партії М. Т. Северенчук та один із зачинателів нової технології в буряківництві слюсар колгоспу ім. М. О. Щорса В. Д. Мельник.

Розгорнувши соціалістичне змагання за успішне виконання рішень XXIII з’їзду КПРС і за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня, трудівники колгоспів і буряко­радгоспу добилися високих урожаїв зернових і технічних культур, дальшого підне­сення громадського тваринництва. Саме це стверджують підсумки господарювання у восьмій п’ятирічці. В колгоспі ім. В. І. Леніна, наприклад, урожай зернових з кож­ного гектара за п’ятиріччя зріс до 31,8 цнт, а цукрових буряків до 353 цнт. В остан­ньому році п’ятирічки він виробив на кожні 100 га сільськогосподарських угідь по 435 цнт молока і 112,9 цнт м’яса. Цьому господарству одному з перших у районі при­своєно звання колгоспу високої культури землеробства.

Колгосп ім. М. О. Щорса спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Але його трудівники вважаються і майстрами високих урожаїв. Протягом останньої п’ятирічки урожай пшениці тут не був нижче 37 цнт, а в 1970 році досяг 42 цнт з га. Велика заслуга в цьому і партійної організації колгоспу, яка налічує 39 комуністів. Член парторганізації Є. Д. Ільченко була делегатом XXIII і XXIV з’їздів КП України.

В останньому році восьмої п’ятирічки — ленінському ювілейному році — жаш­ківці достроково виконали плани і соціалістичні зобов’язання на честь знаменної дати. Понад 800 трудівників міста удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна». Всього в післявоєнні роки орденами й медалями нагороджено 942 трудівники міста.

За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання восьмого п’ятирічного плану продажу державі продуктів землеробства й тваринництва пер­шому секретареві райкому КП України М. Т. Северенчуку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він був делегатом XXIII і XXIV з’їздів КПРС.

Росте й впорядковується молоде місто. Працьовиті руки людей зробили його невпізнанним. Площа Жашкова зросла до 14,1 кв. км. Понад 24 км вулиць мають тверде покриття, прокладено 20 км тротуарів, заасфальтовано центральні вулиці

і  площу ім. В. І. Леніна, на якій височить пам’ятник вождю. Споруджено водопровід протяжністю 10,4. кілометра.

За останні роки збудовано приміщен­ня дитячого садка «Малятко», широкоек-, ранний кінотеатр «Космос», будинок куль­тури на 650 місць, універмаг, ресторан, готель на 100 місць, дошкільний комбінат, будинок побуту. В 1967 році стала до ладу перша черга елеватора на 50 тис. тонн зерна. Споруджуються банно-пральний комбінат, корпус районної лікарні, адміні­стративні будинки. Багатоквартирні жит­лові будинки почали з’являтися в місті наприкінці п’ятдесятих років, а зараз їх уже десятки.

Поліпшується побутове обслуговуван­ня трудящих міста. Розширюється мережа громадського харчування. Тут є ресторан, 2 їдалень, 2 чайних, 8 буфетів, кафе. Майже дві тисячі родин користуються газобалон­ними установками. З 1967 року діє авто­матична телефонна станція.

Добрих успіхів досягли жашківці і в соціально-культурному будівництві. В місті діє районна лікарня з амбулаторією і стаціонаром на 175 ліжок. При лікарні є фізіотерапевтичний, рентгеноскопічний, стоматологічний кабінети, клінічна лабо­раторія, а також кабінет лікувальної фізкультури. Крім того, функціонують проти- тубдиспансер на 35 ліжок, психоневрологічний диспансер на ЗО ліжок, аптека, стан­ція невідкладної допомоги, санітарно-епідеміологічна станція і профілакторій у колгоспі ім. М. О. Щорса. 294 чоловіка медичного персоналу, в т. ч. 44 лікарі, дбають про здоров’я трудящих. В чотирьох дошкільних закладах виховується понад 500 малюків.

У 2 середніх і 3 восьмирічних школах здобувають знання 2400 учнів.Працюють у місті середня школа робітничої молоді, музична школа, будинок піонерів. В школах міста навчає і виховує учнів 165 педагогів, серед них учителька школи № 2 Є. М. Любомська, нагороджена в 1966 році орденом Трудового Червоного Прапора.

Радянська влада створила всі умови для культурного розвитку міста. В Жашкові працюють будинок культури, кінотеатр, клуби на цукрозаводі, в «Міжколгоспбуді» і колгоспах. Майже 3 тис. чоловік є читачами районної бібліотеки, книжковий фонд якої досяг 31 тис. томів. 28 тис. книг має районна бібліотека для дітей, 17 тис.— шкільні бібліотеки. На кожну тисячу чоловік населення припадає 1300 примірників газет і журналів. З червня 1982 року в Жашкові видається районна газета «Світло комунізму», тираж якої перевищує 11 тис. примірників.

В життя жашківців увійшли нові звичаї і обряди, зокрема цікаво відзначаються свята пісні, врожаю, Івана Купала, посвячення молоді в робітники. Особливо захоп­лююче проходить свято зустрічі весни. Представники колективів промислових підприємств, колгоспів, установ, шкіл розповідають на ньому про свої успіхи. Потім традиційний Дід Мороз і заквітчана Весна бажають людям щастя і добра. Проірама свята різноманітна: снігові забави, виступи масовиків, спортивні ігри тощо.

У жашківців є улюблені місця відпочинку —парк, стадіон ім. Ю. О. Гагаріна, водоймище на річці з водним дзеркалом 34 гектари.

За всіма досягненнями в розвитку народного господарства і культури стоять люди, організаторська і політична робота комуністів. В Жашкові 35 партійних орга­нізацій, які об’єднують понад 800 комуністів.

У справі мобілізації трудящих на виконання народногосподарських планів багато робить міська Рада. На останніх виборах до неї обрано 53 депутати. Це кращі люди підприємств,, колгоспів і установ, ударники комуністичної праці. 1971 року на благоустрій міста асигновано 132,7 тис. крб., у т. ч. 95,7 — на будівництво і капітальний ремонт шляхів, 29,3 тис. крб.—на розвиток комунально-житлового господарства.

С.К. Іжко

Із видання «Історія міст і сіл Української РСР», том 24 – «Черкасько область»

Інститут Історії Академії Наук УРСР, Київ, 1972

^[1]  І. П. К р и п’я к е в и ч. Богдан Хмельницький, стор. 494—495.

^[2]  Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 542.

^[3]  О. П. Л о л а. Гайдамацький рух на Україні 20—60 pp. XVIII ст., стор. 55; К. Г у с л и С­т и й. Коліївщина, стор. 17.

^[4]  «Український історичний журнал», 1965, № 6, стор. 108.

^[5]   I. О. Г у р ж і й. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х років XVIII ст. до 1861 р.) Κ., 1958, стор. 162.

^[6]  Городские поселения в Российской империи, т. 2, стор. 484.

^[7]  Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864,- стор. 465.

^[8]  Отмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. К., 1961, стор. 50; О. А.Парасунько. Положение и борьба рабочего класса Украины (60—90-е годы XIX в.), стор. 170.

^[9]  Д. П. Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 39.

^[10] Київський облдержархів, ф. 4, оп. 99, спр. 1947, арк. 2, 7, 27, 28, 34; спр. 1972, арк. 1, 9.

^[11] Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1417—1419; I. С. С л а б є є в. З історії

первісного нагромадження капіталу на Україні, стор. 129.

^[12] Журн. «Исторический архив», 1960, № 1, стор. 111.

^[13] Календарь Юго-Западного края на 1873 год, стор. 411.

^[14] Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1417—1419.

- ¹ Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 1, стор. 589.

^[16] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 274, on. 1, спр. 1944, арк. 6; ф. 317, on. 1, спр. 2831, арк.                 116.

^[17] Хуторские хозяйства Киевской губернии в 2-х т., т. 2. Κ., 1911, стор. 59, 91; Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 419.

^[18] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 38, спр. 26, арк. 10.

^[19] Київський облдержархів, ф. 374, on. 1, спр. 1489, арк. 58.

^[20] Там же, ф. 1716, on. 1, спр. 63, арк. 120.

^[21] Киевщина в годы гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918—1920 гг.) Стор. 25; Гражданская война на Украине. 1918—1920, т. 1, кн. 1, стор. 179.

^[22] Гражданская война на Украине. 1918—1920 гг., т. 2, стор. 228.

^[23] Г. И. Котовский. Документы и материалы. Кишинев, 1956, стор. 310, 327, 328.

^[24] Население Киевской губернии (предварительные итоги демографической переписи 1920 г.). К., 1922, стор. 64; Уманщина. Краєзнавчий збірник. Умань, 1927, стор. 102.

^[25] Матеріали до опису округ УРСР. Гуманська округа. X., 1926, стор. 28.

^[26] Газ. «Робітничо-селянська правда» (Умань), 20 січня 1925 р.

⁶ Київський облдержархів, ф. Р-354, on. 1, спр. 75, арк. 47—48; спр. 5937, арк. 56.

^[28] ЦДАЖР УРСР, ф. 257, он. 1, спр. 1153, арк. 83.

^[29] «Український історичний журнал», 1962, № 4, стор. 45.

^[30] Київська область. Короткий статистично-економічний довідник 1932 року. Κ., 1932, стор. 66; М. Северенчук. Великий засів. Κ., 1967. стор. 29.

^[31] Список населенных мест с указанием численности населения по Киевской области. К., 1939, стор. 275.

^[32] Газ. «Робітничо-селянська правда», 17 лютого 1925 р.

^[33] Київський облдержархів, ф. Р-144, оп. 1, спр. 745, арк. 4.

^[34] Киевщина в годы Великой Отечественной войны. 1941—1945. Сборник документов. К., 1963, стор. 230, 231.

^[35] Там же, стор. 545.

&   Л ю д в і к Свобода. Від Бузулука до Праги. К., 1968, стор. 241.

^[37] Черкаський облпартархів, ф. 291, оп. 1, спр. 4, арк. 1.

^[38] Там же, ф. 293, оп. 1, спр. 1, арк. 22.

^[39] Там же, ф. 291, оп. З, спр. 4, арк. 40.

^[40] Газ. «Колгоспник Жашківщини», 9 травня 1948 р.

^[41] Черкаський облдержархів, ф. Р-1628, оп. 1, спр. 19, арк. 32—33.

^[42] Історія робітничого класу Української РСР у 2-х т., т. 2. Κ., 1967, стор. 446.

^[43] Газ. «Колгоспник Жашківщини», 31 січня 1958 р.

^[44] «Український історичний журнал», 1966, № 3, стор. 22.

^[45] «Український історичний журнал», 1967, № 3, стор. 8.