Історія переселенців-бізнесменів, які перевезли до Черкас завод із Донецька

Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, власники Донецького заводу хімічних реактивів В’ячеслав та Ілля Леоненкиперевезли свій бізнес і команду до Черкас. Нині вони завершують будівництво інноваційного сучасного виробництва, яке вже увійшло до переліку найкращих промислових підприємств Черкащини.

Про переїзд, труднощі розпочати справу «з нуля», а також про самовизначення В’ячеслав Леоненко говорив з Громадським ТБ:Черкаси.

 «Ми зрозуміли, що з «русскім міром» нам не по дорозі, зібрали колектив та запитали: «Хто ходив на референдум і голосував за ДНР?» Із 50-ти людей у нас таких виявилося лише двоє. Звичайно, ми з ними попрощалися», – розповідає В’ячеслав Леоненко, засновник «Chemical Elements Ukraine». – Перереєстрували підприємство у Черкасах, частково вдалося вивезти обладнання, але зовсім небагато – відсотків 10-15. Все інше, що маємо зараз, – нове, нам його допомогли придбати німці. Вони тоді нам сказали: «Donetsk – sounds horrible», тобто Донецьк – звучить жахливо, і порадили шукати нове місце».

Хімічне підприємство з виробництва сірчанокислого заліза, яке використовується у харчовій та фармацевтичній галузі, – ТОВ «Завод хімічних реактивів» Донецьк-реактив – працювало у Донецьку 25 років. Після початку бойових дій на сході України його засновникам В’ячеславу та Іллі Леоненкам довелося перевезти до Черкас. Нині завод облаштувався на території колишнього Черкаського заводу хімічних реактивів, адже тут місце якнайкраще підходить для роботи хіміків. Окрім купоросу, тут виготовляють найчистішу борну кислоту, що використовують атомні електростанції України. В’ячеслав Леоненко говорить, що вони теж ведуть своєрідну війну – економічну:

– У нас є свої позиції на ринку, чому ми маємо їх віддавати комусь, наприклад, китайцям? Зрештою, коли у нас є хороший товарообіг, то ми й податків платимо більше, а із цих коштів утримується українська армія.

Підприємці перевезли не лише частину обладнання та грошові активи, а й працівників, забезпечили їх житлом та усіма необхідними речами. Окрім того, зараз на заводі працює близько 30 черкащан:

– Можна сказати, що ми є своєрідними інвесторами, адже привезли у регіон підприємство, що платить податки і забезпечує населення робочими місцями, – говорить В’ячеслав Леоненко. – Для мене Черкаси не є чужим містом, я відчуваю себе не переселенцем, а “поверненцем”, адже моя мати народилася на Черкащині, і тут я провів своє дитинство. Тому моя історія не є типовою історією переселенців зі сходу України. Звісно, для багатьох наших працівників переїзд був не таким простим, тому що вони залишили на Донбасі своїх рідних.

Юлія Широкородова, начальник відділу досліджень та розробок «Chemical Elements Ukraine», розповідає, що народилася в Іловайську, там досі живуть її батьки та сестра з чоловіком. Юлія говорить, що вже звикла до Черкас, а рішення про переїзд не було дуже складним для неї:

– Коли почалися всі ці події, було дійсно страшно. І коли ми бачили, що ситуація тільки погіршувалася, звісно, я погодилася на пропозицію переїхати працювати в Черкаси. Спочатку мені було складно звикнути до ритму життя, адже він тут дуже неквапний, а в Донецьку ти завжди кудись поспішаєш. Але мені тут подобається, люди до переселенців переважно ставляться із розумінням та співчуттям, негативу не так багато.

Утім є й проблеми, з якими доводиться стикатися майже всім переселенцям-бізнесменам. В’ячеслав Леоненко говорить, що для людей, яким вдалося перевезти з Донбасу свої підприємства та облаштуватися на нових місцях, держава не зробила жодних податкових пільг чи компенсацій:

– Звичайно, я маю деякі претензії до держави. Ми 25 років платили податки, на них утримували армію, міліцію, СБУ та інших силовиків. І коли настав небезпечний час, вони не змогли нас захистити. І де тепер моє майно, і де я сам? І хто має компенсувати всі мої втрати? Я думаю, це питання має вирішуватися на політичному рівні, адже зараз в Україні майже 2 мільйони переселенців.

Підприємець каже, що військовий конфлікт став поштовхом для самовизначення людей на Донбасі:

– Частина людей відчуває себе “русскими” і чекає, поки Росія їх нагодує, бо вони не хочуть самі працювати. А частина дійсно усвідомлює, що вони є українцями. Що таке «Донецька народна республіка»? Це фейк. Там немає жодного правового поля, в якому можна було би працювати, тому треба визначатися, хто ти є. Ну ось ми й визначилися: ми – українці. 15 місяців ми будували, ремонтували, і ось нарешті завод у Черкасах запрацював. Але ж ми не будівельники, а хіміки, ми повинні займатися своєю справою – виготовляти хімічну продукцію. Наше залізо сірчанокисле краще за німецьке, і ми можемо цим пишатись, – говорить В’ячеслав Іванович.