«Я сам собою рекламую українські традиції», - сучасний козак Олександр Проценко

Олександр Проценко живе в Черкасах уже 12 років. Переїхав сюди з Києва до дружини. Уже 5 років займається бойовим гопаком, ставши прикладом справжнього сучасного лицаря. Він вірить, що саме національне, автентичне бойове мистецтво повинне розвиватися в Україні. Адже головна його суть не в тому, щоб навчитися битися, а виховати повагу і любов до рідної землі та старшого покоління.

Усі деталі в нашому спілкуванні із козаком сучасності, пише Вичерпно, інформують Новини Черкас.

– Коли ви почали займатися бойовим гопаком?

– Бойовим гопаком я почав займатися 5 років тому, його якраз тоді почали розвивати в Черкасах. А почали розвивати його хлопці, які входили до руху «Ультрас», вони позиціонували себе як патріотична молодь Черкащини. Я до них приєднався. А оскільки окрім своєї професійної діяльності я займався ще й тренерською, то вирішив зайнятися саме бойовим гопаком.

– Чому вибрали саме бойовий гопак?

– У мене на той час сину було 6 років і мені дуже хотілося залучити його до національних видів спорту. Ми ходили дивитися в Черкасах і на заняття з боксу, хортингу, кунг-фу, які саме там умови для того, щоб моя дитина тренувалася. Але мені хотілося, щоб це бойове мистецтво було саме національне, патріотичне, викладалося рідною мовою, щоб залучалися українські традиції. У нас початок заняття, наприклад, починається з вітання і прославляння героїв України. Далі звучить молитва, де учні просять для себе здоров’я, наснаги і налаштовуються на заняття. І врешті українська пісня, яка об’єднує в собі традиції, які до нас дійшли. Співаючи, ми ніби поєднуємося з нашими пращурами, які також колись дуже давно виконували ці пісні, надихаючись на боротьбу за волю України. З того часу почала діяти спілка прихильників бойового гопака, яка була схвалена засновником бойового гопака Володимиром Пилатом. Так все починалося і триває вже 5-ий рік.

– Коли батьки приводять своїх дітей до вас на навчання, чому, в першу чергу, вони очікують ви їх навчите?

– До нас не приходять люди з вулиці. Бо знаєте, буває приходять люди, які кажуть: «навчіть мою дитину битися». Але люди, які приходять тільки з цією метою, вони, зрештою, не можуть витримати цю дисципліну, оцей ефект виховання. Адже в першу чергу ми хочемо виховати у дитини повагу до батьків, до вчителя, якої зараз, на жаль, немає у нас, і до Батьківщини, до тієї держави, в якій ти живеш. Це ті три основні складові, на які не кожен може налаштуватися. Але ті, хто зрозумів, що їм це потрібно, що вони хочуть розвивати своє рідне і працювати в такому патріотичному дусі, приходять і залишаються у нас.

– Чи існує якийсь відбір дітей чи все-таки спробувати свої сили може кожна дитина?

– Якогось такого відбору немає. До нас приходять, деякий час займаються, але бачать, що їм або ж складно, або вони не справляються і люди відсіюються самі собою.

– Скільки наразі дітлахів відвідують вашу школу і якої вікової категорії?

– Зараз чоловік тридцять відвідує. Це вихованці від 5-7 років до 13. 5-річні дітлахи займаються у присутності батьків.

– Дівчата є?

– Так. Зараз вони займаються разом із хлопцями. Хоча при створенні школи бойового гопака започатковувався такий напрямок як «Українські амазонки» - групи для дівчат, які виховуються трохи інакше, ніж хлопці. Зараз же хлопці і дівчата отримують однакове навантаження, різниця тільки у вивченні зброї. Дівчата у нас працюють із короткою зброєю – це серпи, ціпки і короткі палиці. Хлопці більше працюють із шаблями, списами, ціпами, бойовою косою. А по техніці бойового гопака, то всі працюють нарівні.

– Ви берете участь у змагання обласного і всеукраїнського рівня. Якими досягненнями своїх вихованців можете похвалитися?

– Звичайно, є. Відбіркові обласні змагання у нас проводяться два рази на рік – восени і навесні. До нас приїжджає Одеса, Кропивницький, Кременчук, Київ та інші міста. І два рази на рік беремо участь у чемпіонатах України. Вони в основному проводяться на Західній Україні – Хмельницький, Тернопіль, Львів. На Чемпіонат України ми цей раз повезли 12 дітей.

ТРЕНЕР - Ярослава Проценко: - Любов Жиляєва (1983): 1-місце ОДНОТАН, 1-місце ТАН ДВОБІЙ, 2-місце ЗАБАВА; - Саша Фатова (2001): 2-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ, 2-місце ЗАБАВА; 2-місце БОРНЯ; - Віталій Кузуб (2001): 2-місце ТАН ДВОБІЙ; - Михайло Січкар (2002): 2-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ, 3-місце ЗАБАВА; 2-місце БОРНЯ; - Ілля Красовський (2003): 2-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ, 3-місце ЗАБАВА; - Ярослав Богуш (2003): 3-місце ТАН ДВОБІЙ, 3-місце ЗАБАВА; 3-місце БОРНЯ; - Ілля Галич (2003): 2-місце ЗАБАВА; - Олександр Небелиця (2004): 2-місце ОДНОТАН, 3-місце ТАН ДВОБІЙ, 3-місце БОРНЯ; - Михайло Барабаш (2005): 3-місце ОДНОТАН, 3-місце ТАН ДВОБІЙ, - Даринка Галич (2006): 3-місце ОДНОТАН, 2-місце ЗАБАВА; - Олександра Єськина (2007): 2-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ, 3-місце ЗАБАВА; - Кирил Москаленко (2009): 3-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ; - Артем Жиляєв (2009): 2-місце ОДНОТАН, 2-місце ТАН ДВОБІЙ.

– Патріотичному вихованню ви приділяєте чималу увагу. Які саме елементи використовуєте для цього?

– Окрім тренувань, у літній період ми проводимо «Похід вихідного дня». Що це? Це або похід в ліс, або в музей на спеціалізовані виставки, які присвячені національній тематиці. Багато їздимо по області – Чигирин, Канів, Суботів, Корсунь-Шевченківський, щоб познайомити дітей з історією рідного краю. А Холодний Яр - це вже у них як друга домівка.

– Все ж таки, чому ви більше приділяєте увагу: загартовуванню тіла чи духу?

– Починаємо ми із оздоровчого напрямку. Адже приходять дітки різні за віком і станом здоров’я. Тому спочатку дається загальна фізична підготовка і додаємо елементи загартовування. Все починається з простого обливання водою, потім заняття з вуглеходіння. Взимку окунаємося в ополонку. Але підготовка до зими починається ще влітку: обливаємося холодною водою, ходимо босоніж по землі, ранкові пробіжки по росі, руханки. Все це без серйозних фізичних навантажень, а щоб зацікавити дитину і показати, що здоровий спосіб життя – це головне. А вже потім додаємо елементи нетрадиційного загартовування.

– Вуглеходіння – звучить досить серйозно і навіть трохи небезпечно. Як батьки відносяться до таких елементів ваших занять?

– Деякі батьки й самі приймають участь. Але, щоб ви розуміли, суть не просто в тому, щоб пройти по гарячому вугіллю, а перебороти в собі страх, що ти можеш обпектися, нашкодити собі. Перед вуглеходінням ми стаємо з дітьми в коло і я їх налаштовую, що все погане потрібно відкинути у той вогонь, який перед вами горить, і очистити свою свідомість, думати про приємне.

– Ви є уособленням сучасного лицара, козака. Ви працювали над створенням цього образу чи це само собою вийшло?

– Я сам собою рекламую українські традиції, які колись були. Та ж сережка у вусі, чуб, завжди у вишиванці: ці елементи підкреслюють мою особистість. Це один із елементів популяризації українського, бути прикладом для когось.

– На вашу думку, яким має бути сучасний козак?

– Це такий стиль життя. Найголовніше – вести здоровий спосіб життя. Це, як називає наш наставник Володимир Пилат, «стати на шлях воїна». Тобто, якщо ти став на цей шлях, то ти вже маєш дотримуватися певного способу життя. Доведеться переступити через себе. У сучасному світі багато спокус, від яких дуже важко відмовитися. Але тільки на власному прикладі можна заохочувати молодь вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, загартовуватися, любити і поважати рідних, вчителів і Батьківщину.

– Як людина патріотична ви не можете не переживати за ситуацію, в якій перебуває наша країна. Як ви ставитеся до цієї гібридної війни?

– Дуже болить за наших хлопців, в тому числі за черкаських, які загинули на Сході. Там зараз гине еліта нашої нації, люди, які хочуть щось зробити для країни. Але дуже прикро, що ця стрілянина вся просто безглузда, бо ця війна керується «вищим ешелоном», а гинуть люди, які могли б щось змінити в нашій державі. І залишається керована маса, якою можна управляти за допомогою телевізора, газет.

– У 2014 році у вас були амбіції очолити управління у справах сім’ї, молоді та спорту. Чи ще актуальне для вас це питання?

– На той час було цікаво очолити, хотілося зробити щось нове, знайти нетрадиційних підхід до керування цим управлінням. На мою думку, керувати цією системою повинен управлінець, який знається на специфіці тієї ж спортивної галузі, але це повинен бути управлінець, а не спортсмен. Для прикладу, є класні спортсмени, які показують високі здобутки, але не завжди вони можуть стати гарними тренерами. І навпаки. І тоді я подумав, а не прийняти й мені участь? Але пройшов певний час і робота триває.

– Які плани на майбутнє?

– Зараз у селі Чубівка, це північна частина Холодного Яру, ми будуємо таку собі маленьку Січ, але точніше буде вишкільний центр, який називається «Сторожова застава». Саме там проходять наші спортивно-тренувальні збори. У цьому році ми закупили обладнання і на цей літній сезон запускаємо соляну шахту і трав’яну кімнату. Оздоровчі збори триватимуть по 10 днів. Плануємо, що як і минулому році, будуть дітки з Кропивницького, Кременчука, можливо одесити приїдуть.

Також ми працюємо в напрямку «Чубівка. Легенди сторожової застави». Це одноденна або дводенна атракція, на яку приїжджають діти і дорослі. Ми їх знайомимо з козацькою зброєю, проводимо квести, майстер-класи, готуємо для них козацькі страви.

На основі цього разом з істориком Олександром Пашковським ще пишу книгу про Чубівку – «Історія рідного краю». Я розбавляю книгу саме козацькими історіями. Адже Чубівку, як і багато навколишніх сіл, було засновано козаком, а саме, сотником Іваном Чубом, який був очільником оцієї застави, яка слугувала осередком вишколу молодих козаків – вони там вчили мову, здобували грамотність, вчили українські бойові мистецтва і слугувала захистом південних кордонів тодішньої держави.