Лист в редакцію: Зламане перо вільної держави

Всім відомо, що слова поетів, письменників, беззаперечно, мають глибоку думку. Вільну думку.

Наразі наша держава стоїть на порозі великих змін, не тільки в літературному середовищі, а й в багатьох інших сферах людської діяльності. Сьогодні,  час добре подумати і вирішити, чого саме ми хочемо від свого майбутнього і майбутнього наших дітей.

Ми, поети, завжди воліли змінити це життя на краще. Україна, зокрема, рідна Черкащина, не тільки прекрасне місце, де можна розгорнути свою душу, прилинути до витонченої природи і насолоджуватись п’янким ароматом квітучих садів. Це -  нескінченне родовище видатних людей. Ці люди поклали своє життя і продовжують це робити, заради своєї Батьківщини. Саме вони піднімали і піднімають рівень  та культуру нашого життя.

На жаль, є така правда - чим більше поет чи письменник, чи інший творець, серцем хворіє за свою державу, свою домівку, вказуючи на проблеми і оспівуючи реальні події буття, тим більше недовіри і кривди він отримує від своєї влади. На мою думку - це надважлива проблема.

Талант – це велика суперечка. Він у кожного свій, ніяк на інші не схожий. Саме тому скільки підлості, заздрощів і образ. Влада ніколи не любила вільних майстрів слова. Їх влаштовує коли все тихо, спокійно і йде за їхнім сценарієм. А в нас що, у творчих людей? Життя бурлить… Нам не цікаві їх сценарії. Жити тільки б давали на повні груди і творити. Але не дають.

Мене гнітять події, які відбуваються в Черкасах останнім часом. Будучи поетом, письменником, я не можу не звернути увагу на ситуацію, що виникла з письменницькою діяльністю Черкащини.

Готуючи свої «блискучі» промови, неодноразово, ви, дорогі депутати, урядовці, використовуєте в них слова великих поетів, письменників, видатних людей. Абсурд! Після вчиненого вами, я можу з впевненістю сказати, що ви не заслуговуєте ні на одне велике слово. Вигнати культуру, просвітлення із серця, це те ж саме, що й продати душу дияволу.

Замість, надати підтримку людям, які є словесним епіграфом Черкащини, ви, забираєте приміщення у спілки письменників, тим самим, просто виганяючи їх на двір? Судити письменників? Далі що? Будете нас вбивати? Не новина.

Ви не гідні Шевченківського, Симоненківського слова. Ви не гідні кожного поетичного слова написаного олівцем українського поета. Наважуючись на такі кроки, ви вже вбили. Але не нас. Ви вбили себе. Письмо і поезія буде жити вічно. В приміщеннях, на вулиці, у голові, в пам’яті, на папері. Будь-де, але не в вашій історії. Вас буде мільйони, а кожна творча душа живе вічно.

Пригадую слова видатного поета, Сергія Єсеніна, який дав актуальну й на сьогодні відповідь одній з редакцій того часу:

«Хотелось, чтобы писатели пользовались хотя бы льготами, предоставляемыми совецким служащим. Следует удешевить писателям плату за квартиры. Помещение желательно пошире, а то поэт приучается видеть мир только в одно окно». (1925)

1925 рік… Що змінилося майже за 100 років? Нічого.

Я  хочу звернутися до міських і обласних управлінців. Хто буде нести відповідальність за цей вчинок? На мою думку – це злочин. З такими «вибриками», ми не прямуємо до Європи, а залишаємось в Радянському Союзі, під назвою «Вільна Україна». Мені соромно.

Ми самі створюємо своє життя. Ми самі обираємо шлях, який буде готувати для нас нові горизонти з дня у день. Кожен приймає рішення, яке на його думку є правильним і несе відповідальність за власні вчинки. Чому ж ми маємо від когось залежати? Давайте мислити вільно, об’єднувати свої думки і допомагати один одному будувати нашу нову державу.

У чистій душі тільки чисті наміри.  Пишіть, кохайте, створюйте прекрасне, не зупиняйтеся на досягнутому чи недосягнутому.

 Нехай живе вічно український дух і його воля!

Поет, письменник, громадський діяч

Руслан Церковний