Катеринопіль почався з Калниболота

Перша письмова згадка про селище, яке спершу називалося Калниболото, належить до середини XVI ст. Тоді воно входило до складу Брацлавського воєводства. Від польського короля Сигизмунда ІІ Августа отримало привілей (дозвіл), за яким жителям дозволялося займатися ремеслами, торгівлею і мати самоврядування. Згідно Магдебурзького права містечко мало власний герб із зображенням золотого зубра на блакитному фоні.

Населення завжди відзначалося незалежним, волелюбним характером. Наприклад, коли у 1734 році на берегах річки Підпільної (притоки Дніпра) була створена Нова Січ, там навіть існував Калниболотський курінь.

У 1775 році Калниболото переходить до володінь Ф. Солтика. У 1751 році повсталі гайдамаки захопили селище, вчинили розправу над шляхтичами, завдали їм матеріальної шкоди на 10612 злотих.

У 1768 році єзуїти схопили православного священика Василя Шумовецького, відвезли його до Звенигородки і там закатували. Коли спалахнула Коліївщина, місцеві жителі згуртувалися у загін, де ватажком був Лопата. Поблизу діяв і гайдамацький загін козака Макара. Щоб знайти компроміс з місцевими жителями, польський король С.А. Понятовський у 1792 році вдруге надав містечку привілей, який гарантував право вільної торгівлі.

Після 1793 року містечко увійшло до Брацлавського намісництва. Із 1795 року воно стало повітовим містом Вознесенського намісництва, а з 1797 року Київської губернії. У 1795 році Калниболото перейменували на Катеринопіль. Після переходу містечка у 1853 році у розпорядження Київської палати державних маєтностей, катеринопільські селяни стали державними. Тут розміщувалася квартира помічника начальника Черкаського округу. У 1843 році при Воскресенській церкві відкрили церковнопарафіяльне училище, де навчалося 100 хлопців і 30 дівчат.

Дослідник Лаврентій Похилевич у книзі «Розповіді про населені місця Київської губернії» (1864 рік) писав про Катеринопіль: «Містечко у 15-ти верстах від Звенигородки, нижче неї при річці Тікич, до якої впадають кілька менших струмків, у вузлі багатьох доріг і центрі казенних поселень, що займають п’яту частину повіту. Жителів обох статей: християн 2888, римських католиків 12, євреїв 1587».

Велика роль в економіці містечка належала чумацькому промислу. Валками підвід чумаки відправлялися на Дон та в Крим, звідки привозили сіль та рибу. Періодично відбувалися ярмарки, на яких збиралися до 10 тисяч чоловік. Діяли ремісники: гончарі, ковалі, шевці, бондарі, чинбарі, куршірі, столярі. У 1857 році вироби катеринопільських рукодільниць були представлені на виставці у Києві і були відзначені грамотами та грошовими преміями.

У 1857 році поблизу Катеринополя виявили поклади лігніту (бурого вугілля). Родовище мало окружність близько 20 верст. Вугілля залягало у трьох пластах. Прорахували, що кубічний сажень лігніту коштуватиме 5 рублів і замінить сажень дров. Тому у 1861 році запустили в дію шахту, яка давала 700-800 тис пудів вугілля на рік. Його використовували як паливо на шести цукрозаводах у довколишній місцевості.

Велике значення для економічного розвитку містечка мала залізниця. Перша її частина Цвіткове – Шпола була збудована у 1885 році, а друга Шпола – Тальне у 1889 році.

Діяли дві церкви, дерев’яні. Воскресенська збудована у 1738 році на місці давнішої. Михайлівська побудована у 1705 році. Згідно статистичних документів (візит) 1741 року, обидві церкви мали по 35 приходських дворів. Священиками тоді були Стефан Петрович та Андрій Семенович. Власницею містечка була княгиня Яблоновська, резиденція якої знаходилася у Завалівці.

Володимир Чос

Газета «Нова Доба»