Золотоноша починалася з глинища

У документах Золотоноша уперше згадується близько 1570 року. І то назва спочатку була Глинища. Потім почали писати Золотонна. І лише згодом назва красиво відшліфувалася на Золотоношу. Із 1616 року вважалася містечком. За польських князів Вишневецьких на острові був побудований укріплений замок, куди надходили податки з їхніх великих маєтностей. Під час гетьманщини Золотоноша стала сотенним містечком Переяславського полку. У 1781 році визначена повітовим містом Київського намісництва, з якого перейшла у Полтавську губернію.

Кількість жителів постійно збільшувалася. Якщо у 1862 році було 5100 громадян (2585 чоловіків і 2425 жінок), то у 1891 році нараховувалося вже 7548 осіб (3720 чоловіків і 3828 жінок).

У давні часи процвітало чумацтво. Валки возів, запряжених волами або кіньми, везли в далекі краї місцеву продукції, привозили здалеку дефіцитні товари. Цей промисел занепав, коли з’явилася залізниця – обіг вантажів став набагато швидшим.

До 1817 року у Золотоноші був монастир з училищем, де свого часу навчалися грамоті такі відомі українські діячі, як Михайло Максимович та п’ятеро братів Тимковських. Діяла також жіноча гімназія.

Як свідчить знаменита енциклопедія Брокгауза і Ефрона, на кінець ХІХ ст у Золотоноші діяли 5 православних церков, одна єврейська синагога і 2 молитовних будинка. Помешкання місцевих жителів були різноманітні – 914 хат-мазанок, 354 дерев’яних будинки і 8 кам’яних. Нежитлових приміщень було 202, торгівельних – 28, складів, комор і тому подібних – 21. У 1891 році діяли 6 винокурень, один пивзавод і два пиво-медоварних, З цегельних заводи, льонотріпальня, 123 сукновальні, 27 вітряків. 75 водяних млинів, 127 кузень. Також діяли 13 топчаків. Зараз мало кому відоме значення цього слова, а колись так називали неабияке досягнення техніки. Топчак – це ходове колесо з внутрішніми сходами, що розташовані на дерев'яному валу. Застосовувалося, зокрема, у водовідливних машинах. Людина своїми кроками приводила в рух колесо, що задіювало весь механізм. Нараховувалося 30 дрібних промислових та ремісничих закладів. Упродовж року відбувалося 5 ярмарків, що дуже мало. Тому поважний довідник зазначає, що «торгівля мізерна». Головним заняттям сільських жителів традиційно було хліборобство. У 1887 році при повітовій земській управі був відкритий склад сільськогосподарських машин і знарядь, для продажу селянам за готівку та у кредит.

Бідніші жителі вирушали на заробітки. Наймалися на цукрові заводи в сусідні повіти, шукали роботу на півдні та в Криму. Відхід на роботи в далекі краї тоді називали «відхожим промислом». Тільки не треба думати, що у ті часи хто куди хотів, той туди і міг вільно йти. У 1886 році у Золотоноші було видано 883 річних письмових дозволів, щоб залишити повіт, 2091 шестимісячних і 9151 короткотермінових. Хто приходив без такого документу – вважався нелегалом, підозрілим суб’єктом.

Традиційним заняттям золотонісців було рибальство. Вони здавна гуртувалися у так звані «тахви» – рибальські артілі. Ловили рибу на дніпрових і дністрових лиманах та узбережжі Чорного моря. На Дніпрі були пристані для пароплавів – у Прохорівці, Богунові і Наліснях.

На кошти повітового земства виконувалися різноманітні соціальні заходи. Так 36 відсотків повітового бюджету йшли на медицину. За ці гроші утримувалися 6 лікарів, 20 фельдшерів, 6 провізорів, одна лікарня і 6 приймальних покоїв. При лікарні була облаштована лабораторія для виготовлення складних ліків.

Володимир Чос

Газет «Нова Доба»