«Корупцію чомусь шукають у селах, а починати треба з верхів», – Сергій Буцько

Країна хоч і повільно, але рухається в напрямку реалізації запроваджених Урядом реформ. Попри не зовсім сприятливі обставини, пов’язані з військовими діями, стрибком цін та погіршенням через це соціально-економічного життя населення, Україна намагається вистояти. Чи стане вона сильнішою після випавших на її долю випробувань, залежить не лише від управлінських рішень, а й від того, яку позицію займе сама громада: об’єднуватися, протестувати чи прийняти. Про це та інше говоримо з директором ТОВ «Продсільпром», членом ГО «Об’єднання територіальних громад», досвідченим аграрієм Драбівщини Сергієм Буцьком.

Чи приживеться в Україні реформа місцевого самоврядування, чи наше суспільство не готове брати на себе відповідальність?

Гадаю, що на сьогодні наше суспільство поки що не зможе впоратися із відповідальністю, яку мають перекласти на його плечі. Для цього потрібен час, щоб до влади прийшло покоління, яке вже народилося і підростало в незалежній Україні. Адже сьогоднішня молодь може бути генераторами ідей, а люди середнього віку і старші – результат виховання комуністичної системи, яка зацікавлена була у виконавцях, не здатних ініціювати і брати на себе відповідальність. Проблема в тому, що незалежність України не може швидко змінити свідомість людей. Більшість із них і досі міркує комуністичними мірками, живе за інерцією. І тут нічого вже не поробиш. Це покоління треба мотивувати лише заробітком. Постійний заробіток і зацікавленість сільського населення в його стабільності дасть селу нові можливості. Проте якщо говорити безпосередньо про Драбівщину, то ту т немає ані виробництва, ані бюджетоутворюючих підприємств.

Тоді основна проблема лежить в наповненні місцевих бюджетів? Чи є й інші труднощі в сільської громади на шляху до реалізації реформ?

Якщо проаналізувати систему місцевого самоврядування, то сільські ради – це фактично пережиток радянщини. Не потрібно в кожному селі утримувати сільську раду, яка здебільшого займається тим, що перекладає папери з одної купи на іншу. Навіщо фінансувати апарат, який не впливає на наповнення бюджету. Ви загляньте в будь-який кабінет сільського голови та його секретаря. В кожному з них купи нікому не потрібних архівів. А як було раніше: батюшка мав на кожного жителя села метрику, в якій записано дату народження людини і коли її відспівали. Все, більше нічого не треба. Якось же люди жили. А зараз людині з села скажи, що переносять сільську раду, то найперше питання – куди ж тепер треба нести довідки. Хоча проблема ж то зовсім не втому. Спростити систему раз і назавжди!

Зі спрощенням системи зникне й корупція чи з нею слід боротися особливими методами?

Та в селі корупції немає. Хоча й тут її намагаються шукати. Приходять, викручують шафи, перечитують стоси паперів. Іноді, звичайно, знаходять, до чого можна причепитися. Але це переважно не там, де треба, поставлена кома чи крапка. Це теж, на жаль, відносять до розряду корупції. Прикро, але ж починати треба з верхів, саме там корупція міцно вкоренилася і досі пускає нові пагони. Немає механізму знищення корупції. Самими гаслами її не подолати. В цьому напрямку майже не працює і Верховна Рада. Розглядаються другорядні питання, які з екранів телевізорів звучать як найважливіші для країни. І якщо зважати на те, що споживач інформаційних послуг – більшість українців, то нав’язати їм хибну думку простіше простого. Немає узгоджених дій влади і громади. І поки влада диктуватиме громаді, за якими правилами і принципами жити, віз з місця не зрушить. Сьогодні громаді дається унікальна можливість стати рушійною силою власної історії. І тільки від громади залежить, піде вона європейським, але складним шляхом чи залишиться жити минулим в очікуванні нав’язаних зверху змін.

То, можливо, об’єднання територіальних громад і є тим складним шляхом, який і здатен змінити країну?

Ні для кого не секрет, що нова країна, як і немовля, народжується у муках і потребує великих жертв. Кожен з нас має усвідомити це і бути готовим до змін, приймати їх і мати при цьому значний запас терпіння. Ми чекаємо миттєвих і позитивних змін, але забуваємо, що маємо прийняти і труднощі, без яких реформи неможливі. Зрозуміло, що не всім вигідні ці реформи, насамперед це стосується олігархів, які бояться втратити контроль над політикою, а найбільше свої статки. Щоб село врятувати, потрібні реформи однозначно. Об’єднання територіальних громад не варто боятися. Так, для нас це нова система управління, але цей шлях свого часу пройшли західні країни. Подивіться, як вони живуть. Хто працює і хоче це робити, живе добре. Нас це не повинно лякати, бо українці – надзвичайно працьовита нація, а той, хто не працював, він і не працюватиме. Тим більше сільським громадам надаватимуться значні преференції у розвитку тих же сільськогосподарських кооперативів.

Громадська організація «Об’єднання територіальних громад» теж зацікавлена в реформуванні країни?

Тут зібралися самодостатні люди, які, працюючи на землі, складали копієчку до копієчки. Вони господарі і знають ціну праці, знають, як важко працювати на землі. Це аграрії, які не витрачалися на посади і ранги. Своєю працею ми довели, що самі можемо працювати на своїй землі і допомагати своєму ж селу, а не вивозити мішками кошти за кордон. Якщо ми вкладаємо в село, в розвиток його соціальної сфери, інфраструктури, то, звісно, ми й зацікавлені в його розвиткові. Тому й об’єдналися між собою, щоб спільними зусиллями допомогти подолати труднощі і разом зробити життя громади, достойним європейського рівня.

Наталія Каузак, Дзвін