Невигадані історії про черкаських героїв-кіборгів (ексклюзив)

16 жовтня 2014 року в зоні АТО (м. Артемівськ) загинув випускник Черкаського політехнічного технікуму 2013 року (відділення обслуговування транспортних засобів) Солонар Максим.

Максим Солонар

Проходив строкову службу, а потім служив за контрактом снайпером у розвідувальній роті 17 танкової бригади (м. Кривий Ріг). В зоні АТО перебував близько 1,5 місяця. Ініціативна група студентів – друзів Максима – хоче встановити пам’ятну дошку в технікумі. Ось як вони згадують про нього:

Від початку антитерористичної операції завжди з острахом думав про тих друзів, які знаходяться там – захищають наше мирне небо. Я завжди сподівався і вірив, що вони не попадуть в якусь засідку чи «котел». Але з Максимом доля вирішила по-іншому. Якось навіть не віриться, що вже не побачиш цю людину, коли так чітко пам’ятаєш його голос та сміх, коли наче нещодавно приходила смс: «У мене все добре»; коли згадуєш розмови про плани на життя після армії… Дуже важко все це усвідомлювати та, навіть, і не хочеться. Максим був не просто хорошою людиною, а золотою, яка чітко знала, що хоче від життя. Таких людей потрібно ставити іншим за приклад, бо дійсно, він ніколи б не залишив у біді, не зважаючи ні на що. Шкода, що доля іноді несправедлива, забирає життя у таких хороших хлопців – справжніх українських чоловіків. Вічна пам’ять герою!

В зоні АТО немало зараз наших хлопців – чепетівців. Потрібно завжди пам’ятати, що вони там стоять за нас, і не варто думати, що вони інші, це такі ж самі люди, як і ми, дехто на декілька років старший, а дехто і наш ровесник. Слід пам’ятати і про те, що коли ми спимо в теплій квартирі чи скаржимось на те, що немає гарячої води, вони прокидаються від обстрілів, їм постійно доводиться вибирати: або ти або тебе…

Андрій Калашник (ЕС 4-1)

Максим був людиною, яка ніколи не здавалася. Він завжди мотивував нас на власному прикладі цінити простоту і чесність в людях. Макс часто дивував всіх тим, що у такої фізично сильної людини може бути настільки добра і світла душа. Товаришуючи з ним, я усвідомив, що друзів не вибирають. Доля дарує нам таких людей не просто так, адже мало кому можна відкрити душу і у відповідь отримати підтримку і взаєморозуміння. Я можу розповісти багато цікавих історій про нас, але чомусь зараз пригадується ситуація, коли я зламав руку і потрапив до лікарні. Макс якраз повинен був їхати на вихідні додому, але разом із ще одним другом – Владом Сербіним, залишився зі мною в Черкасах, мовляв: «Тебе ж самого нікуди відпускати не можна». Операція затягнулась на 2 години, і тоді – перше, що я побачив – це перелякані очі друзів. Украй приємно було розуміти, що ці люди цінують тебе і бояться втратити. Після операції вже в гуртожитку вони ні на метр не відходили від мене, знали, які і коли ліки мені треба пити, возили на перев’язки, готували їсти тощо. Вони піклувались про мене, як про рідну людину. А найбільше мене зворушило те, що коли я від болю не міг спати вночі (мабуть протягом декількох ночей), вони сиділи біля мене до самого ранку, а потім ішли на пари – і при цьому я жодного разу не почув від них нарікань. Вони не жаліли мене, а навпаки, змушували терпіти і бути сильнішим! Мабуть, кожен, хто знав Максима особисто, на все життя запам’ятав його посмішку. Це була людина-свято! Надійний і справедливий друг для нас і гордість та радість для батьків. Макс назавжди залишиться героєм і кращим другом. Вічна йому пам’ять…

Олег Матухно (випускник, група ЕП)

Максим… Він був сповнений життям, енергічною, бадьорою, веселою людиною. Надмірно любив спорт. Разом з ним я почував себе легко і впевнено. На рахунок підтримки і допомоги: Максим завжди завзято допомагав і, жартуючи, говорив, що залюбки ще б щось зробив, мовляв, що сили в нього для цього безліч. Поважав старших, мав почуття жалю, але при необхідності вмів поставити на місце того, хто неправий. Серед однолітків і старших за віком людей користувався повагою і мав високий авторитет. Особисто я, як ліпший його товариш, з гордістю говорю, що Макс міг постояти за себе і за близьких своїх людей, вмів правильно і сміливо обгрунтувати свої вчинки і слова, спілкуватися з ним була неймовірна насолода, міг підказати щось і правильно вирішити ті чи інші питання. Такі люди, як Максим: сильні, стримані, розумні, цілеспрямовані – мають бути лідерами, на таких треба рівнятися і завжди підтримувати стосунки. Навіть зараз згадую його слова: «Треба боротися і йти до своєї мети всіма шляхами, боротися треба за життя, бо воно одне…»

Олександр Терновий (випускник, група РА)

Ми живемо у досить непростий час, можливо, на сторінках нашої газети також пишеться історія – невигадана, справжня. Максим був не набагато старшим від багатьох наших студентів, він ще рік назад ходив тими самим коридорами, якими зараз ходите Ви, але останнім часом жив зовсім іншим життям…

Зараз в АТО задіяні і інші наші студенти, такі як: Олександр Тараненко (1993 року народження), Влад Голубович (1995 року народження) – відомі як «кіборги». Вірно захищає наш народ і Костя Моренко. Хай береже їх Господь! Ми пишаємося Вами, наші герої!

Сашко Тараненко

Влад Голубович

Костя Моренко

Анна Волошина

Дзвін